Місячне затемнення

Ну, дякую телевізору, я його не пропустила.
Майже.
Бо поки Мефодик заснув, поки я повечеряла, поки вгамувала Йону (ага, обов»язково треба пригнатись з надвору, тільки-но дитина засне, і волати, наче її ріжуть :» дайте їсти, дайте їсти»), поки вийшла з хати – а там – ніякого місяця.
Я вже думала,що пропустила, але чую – бабуся з Ганкою на балконі про щось розмовляють. Ну , я теж на балкон вийшла, а там – місячне затемнення.
В селі у нас тихо-тихо, жаби кумкають на ставку . І цвіркуни співають. Лелека прилетів у своє гніздо на сікорі, чула, як він крилами махав.
З двох боків лунали якісь голоси, людські. Бабуся каже:
- Співають!
А ми з Ганкою:
- Сваряться!
Видно, передбачувані ТНС загострення нервових хвороб уже почались. В наших сусідів зліва і справа, на відстані кількох садків. Але ж тихо як! Все чути.

Я постояла трохи на балконі, потім на низ спустилась, думала попрацювати.
Але врешті-решт, для чого я живу? Щоб не знайти часу подивитись на місячне затемнення? На літнє небо? Гей, де ви, мої вечори біля вогнища і ночівлі на каріматах, просто неба? На що я вас проміняла?
Засоромилась і знову полізла на балкон.
Незабаром нам набридло стояти, і ми всілись просто на теплу толь( балкон у нас толлю встелений) і дивились на небо.
- Як це ми зразу не додумались, - дивувалась бабуся, - так набагато зручніше спостерігати !


Кажуть, коли не вистачає енергії, треба зробити щось інакше, або щось таке, чого досі не робила.
План по інакшості в нашій садибі сьогодні виконано на сто відсотків.