Життя в бункері

В дитинстві мала кілька "чергових" сільських книжок. Без обкладинки, а отже - і без назви. Страждаючи на канікулах через книжковий голод я перечитала практично все, що могла читати. ("Короткий курс ВКП(б)" в початковій школі не пішов). А от мемуар Ковпака "Від Путивля до Карпат" дуже навіть читався. Напам"ять вивчився, можна сказати. Було це раритетне видання початку 50-х з "народними легендами " про Сталіна (жаль, місцеві аборигени ним грубку розпалили). А ще - була така маленька книжечка про бандерівці, "Луна Чорного лісу", чи як вона називалась. Причина моїх дитячих кошмарів. Теж згинула в невідомому напрямку.
Але сюжет я пам"ятаю: двоє геологів натрапили на бункер УПА.Одного закатували, а другий - мусив жити в бункері. Страхітливі сцени тортур не давали мені спати, а про все інше я й не думала. Були вороги, і ті вороги жили в бункерах, і були свої, свої були добрі і щирі. Свої були великодушні.

Великодушність - ознака героїв. Ознака праведності. В моїх дитячих мріях я хотіла, щоб переможці і переможені жили разом довго і щасливо, а у випадку трагічних подій (от прабабуся у когось померла), так от у випадку трагічних подій вони могли б разом готувати холодець для поминок. В моїх мріях свої завжди перемагали, а чужі - перевиховувались. Від "нашої добрості світ стає кращим ". І тільки так має закінчуватись справжня історія.

Бо насправді я не уявляю аж так багато причин для боротьби у цьому світі. Та ще й боротьби на смерть.

І я не розумію, за якою межею люди втрачають людськість. Не ті, хто загнаний у бункер, а ті, хто з ними воює.

Сьогодні читала спогади погади Марії Савчин.

Жінки, яка була в бункері. День у день, і ось облава. Вони готуються до смерті, деруть на дрібні шматки фото і записи, і перемовляються з чоловіком .

"- Ми були приготовані на такий кінець, ми не перші. Нам доля й так призначила жити довше за багатьох наших друзів, тож будьмо зрівноважені, наскільки воно можливе в нашій ситуації.
На столі вже лежали три набиті пістолі.

- Застрелитись мені самій, чи, може, ти?.. - спитала Орлана, хоч знала, що питання зайве, і знала, яка буде відповідь.

- Як собі бажаєш, - відповів.
( Read more... )