Я вже майже втекла.

Трамвай віз нас до вокзалу, і треба було вийти на одну зупинку раніше. Вокзал мав кілька входів. На біду, ми вибрали один з найгірших варіантів.
Я же майже втекла.
Я забула, що швидкість, з якою ЧУЖІ долають відстані... Словом, вони можуть перегнати будь-який трамвай.

Вони наздогнали нас на вокзалі.
Ось ми знову в знайомому будинку, там, де ЧУЖІ тримають групу дослідників для виконанням якогось неймовірно складного завдання. Ніхто з нас не хоче працювати на ЗЛО. Ми відверто саботуємо, а тепер ще і влаштували групову втечу. Тому вони вигадали додаткову мотивацію.
Вони заклали вибухівку у будинок. Якщо ми не справимось з завданням, вона вибухне, і ми всі загинемо.
Якщо ми не справимось з завданням до п’ятої пополудні.
Я дивлюсь на годинник - ще сорок хвилин.
Через сорок хвилин ми помремо.
Ми, на диво, спокійні. Ніяким способом ми не хочемо віддавати свої знання ЗЛУ.
А якщо зупинити вибух? Ми пишемо можливі варіанти на шматках паперу і охорона несе ці папірці іншим. Вважається, що ми працюємо над вирішенням їхньої задачі.
Можна писати тільки одне слово, щоб ЧУЖІ не здогадались.
Колеги щось пропонують. Але все не те, не те.

16.50. До вибуху залишилось десять хвилин. Як знешкодити бомбу?
Я беру жовтий клаптик паперу, схожий на поля зі старої газети. Після війни на таких писали в школах. Зошитів не було.
Це неймовірно, але я знаю, що знешкодить бомбу і врятує наші життя. Тобто, хтось в мені знає, хтось, не я, пише слово на клаптику паперу.
Одне слово. Мої друзі зрозуміють.( Read more... )