Бесарабія:туди і звідти.

Продовжую викладати розповіді маминої тітки про її життя. Черговий епізод про переселення в Бесарабію. В 1940 році деякі села Вінницької області було вирішено переселити в Бесарабію, якраз приєднану до братнього радянського народу.
Наша Лисогірка потрапила в цей список,бо за офіційною версією, дуже багато сіл було в нашому районі. Надто залюднено, і ні Голодомор, ні репресії не змогли вичистити цю залюднену територію.
Моя родина вся поїхала в ту Бесарабію. З дитинства я пам"ятаю розповіді баби про цю поїздку. Бесарабія злиденним подільським селянам видавалась майже раєм. Це була наче компенсація тим,хто вижив в результаті колективізації. Рай з хатою і багатим господарством у колгоспі.
Перша частина - як збирались і як там жили . А ще буде - шлях звідти.
"І вперед день вони, шпіони, у Карпатах розкопали цей, де ця річка, і воно так ця вода рухнула, так вода стала летіти, шо цей пас вівці по той бік, то не вспів через місток перегнати.
І тут цею левадою, тут дуже багацько палаток, машин, бо це ж воїнська часть стояла. Цих солдатів там тьма була. Боже, то ті солдати не вспіли машинами втікти, як вода та валила. "