rich_ka | піду пофарбуюсь, чи що?

Міська мряка. Я так звикла до дерев за вікнами… В першу ніч по приїзді прокинулась і не могла повірити, що вранці не виду в садок. В житті на «два доми» є безліч переваг, та мене пригнічує неможливість бути довго в одному місці. Цілком можливо, що я нудьгувала б від одноманітності і браку спілкування, і мені ці швидко набридло, але от смішна, пишу і уявляю, як в селі горіхи падають. Йона скрутилась клубочком на дивані, мама її запитує:»Ну як тобі в місті ?». Як-як, вона в і в селі в таку погоду скрутилась би клубочком на дивані.
Я щось знову поринула в спогади і роздуми. Думаю, що багато моїх життєвих реакцій якісь неглибокі,наперед визначені. Навіть найменші роздуми і запитання:»А чому так?» можуть змінити ставлення. І настрій теж. Я дуже багато перейняла від батьків і дідів, багато ярликів і упереджень. Наприклад, зовнішність. Для моєї мами «красивий-некрасивий» є однією з основних характеристик людини. Я ж, якщо подумати, не помічаю зовнішності людей, тих, хто найближче, хто в моєму колі, а от при першому знайомстві використовую мамин ярлик. Не свідомо, десь на автоматі.
Дивилась на фото своєї знайомої, вона рідко використовує косметику, як і я, і от подумала, на перший погляд обличчя здається втомленим. Але ж це – природне обличчя! Людина виглядає саме так, жінка, якій під сорок, виглядає ось так. Просто ми звикли повсюди бачити обличчя з макіяжем, і фотошопом, а насправді ми ж бачимо не живих людей, лише фарби. І тут почуваєш себе – наче не собою, бо треба фарбувати волосся, брови-вії, мастити губи, і все це для того, щоб у когось не викликати шоку природною сивиною чи зморшками.
Та з іншого боку, буває, що одягну гарне вбрання, і зачіску зроблю, і почуваю себе такою... розкутою, чи що. Якщо чогось нема всередині, ненадовго компенсується зовнішніми прикрасами.