Мемуар вагітної
Sep. 19th, 2013 04:34 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaЩе трошки моїх спогадів. Нагадую, що написано раніше, а оце зараз знайшла в комп"ютері. Вагітним - може не читайте, бо ще візьмете собі в голову мої страхи.
У вагітності стільки фізіології… Мене вбивала фізіологія. Мене обурювало моє тіло, тіло, що вірно служило мені стільки років, раптом застрайкувало, о, ні , воно не зупинилось, воно почало жити своїм, окремим життя. І найжахливіше – це життя не було хаотичним, ні краплі спонтанності, ні, схоже, воно мало чіткий план. Обов’язковий підйом о другій ночі, потім – о п’ятій ранку. Спати - тільки на боку, щастя, що давало мені вибір – правий чи лівий, і я вже починала мріяти про спання на спині. Лікарка пояснила, що як тільки я ляжу на спину, одразу ж втрачу свідомість. Ні, вона сказала про це іншими словами, тобі стане погано, ось так вона сказала. На той момент я про це вже знала. Бо однієї ночі до мене прилітав чорний лелека. Чорний лелека, відомий всім жінкам вісник нещастя. Чорний лелека летів над нашою хатою з лелеченям у дзьобі. Малятко випало з гнізда і він поклав його назад. А може це була вона? Бо того дня я лягла на диван, просто лягла на спину відпочити, а коли спробувала піднятись, відчула різкий біль. Якось доповзла до ліжка, запхала свічку, випила рятівне магне, і обережно лягла на бік. Я боялась поворухатись, тримала біля себе телефон, щоб встигнути викликати швидку. Якщо більш не вщухне. Якщо ліки не подіють...На цей раз тіло послухалось.
А груди – я стояла у дзеркалі і дивилась на те, що було моїми грудьми. Моїми…От наївна. Досі вони були моїми, а насправді – я брала напрокат, покористуватись, доки вони не стануть потрібні справжньому господареві. Років з двадцяти я вважала їх джерелом потенційної небезпеки в своєму тілі. Навіть раніше, десь з того дня, коли дитиною прочитала радянську страшилку, товстеньку книжку з назвою «Гігієна жінки». Я б ніколи нею не зацікавилась, якби вона не втрапила на очі подружці, старшій за мене аж на три роки. « Твоя мама дозволяє таке читати?» - подружка тицьнула в сіро-зелену обкладинку з жіночим силуетом. Я здивувалась, мама загалом не визначала цю книжку, як заборонену, вона не звертала увагу на моє читання. Але подружчині слова заінтригували, і я сховала книжку в таємну схованку на полиці, за книжковим рядом, і час від часу витягала, аби прочитати. В книжці було багато незрозумілого і страшного. Там писалось щось про похід до гінеколога і про «ложний стид», мовляв, є жінки, які не ходять, прикриваючись тим ніби несправжнім соромом…На довгі роки ця книжка стала моїм єдиним путівником в світ свого тіла, і, на жаль, це нагадувало подорож у кімнату страху. Жінка мусить ходити до гінеколога, мусить, а ті, хто не ходять, будуть покарані. « Тоді їй видалили одну грудь. Виписалась вона здоровою». Вагітною я часто згадувала цю фразу. Як це? Хіба жінка без однієї груді може вважатись здоровою?
У вагітності стільки фізіології… Мене вбивала фізіологія. Мене обурювало моє тіло, тіло, що вірно служило мені стільки років, раптом застрайкувало, о, ні , воно не зупинилось, воно почало жити своїм, окремим життя. І найжахливіше – це життя не було хаотичним, ні краплі спонтанності, ні, схоже, воно мало чіткий план. Обов’язковий підйом о другій ночі, потім – о п’ятій ранку. Спати - тільки на боку, щастя, що давало мені вибір – правий чи лівий, і я вже починала мріяти про спання на спині. Лікарка пояснила, що як тільки я ляжу на спину, одразу ж втрачу свідомість. Ні, вона сказала про це іншими словами, тобі стане погано, ось так вона сказала. На той момент я про це вже знала. Бо однієї ночі до мене прилітав чорний лелека. Чорний лелека, відомий всім жінкам вісник нещастя. Чорний лелека летів над нашою хатою з лелеченям у дзьобі. Малятко випало з гнізда і він поклав його назад. А може це була вона? Бо того дня я лягла на диван, просто лягла на спину відпочити, а коли спробувала піднятись, відчула різкий біль. Якось доповзла до ліжка, запхала свічку, випила рятівне магне, і обережно лягла на бік. Я боялась поворухатись, тримала біля себе телефон, щоб встигнути викликати швидку. Якщо більш не вщухне. Якщо ліки не подіють...На цей раз тіло послухалось.
А груди – я стояла у дзеркалі і дивилась на те, що було моїми грудьми. Моїми…От наївна. Досі вони були моїми, а насправді – я брала напрокат, покористуватись, доки вони не стануть потрібні справжньому господареві. Років з двадцяти я вважала їх джерелом потенційної небезпеки в своєму тілі. Навіть раніше, десь з того дня, коли дитиною прочитала радянську страшилку, товстеньку книжку з назвою «Гігієна жінки». Я б ніколи нею не зацікавилась, якби вона не втрапила на очі подружці, старшій за мене аж на три роки. « Твоя мама дозволяє таке читати?» - подружка тицьнула в сіро-зелену обкладинку з жіночим силуетом. Я здивувалась, мама загалом не визначала цю книжку, як заборонену, вона не звертала увагу на моє читання. Але подружчині слова заінтригували, і я сховала книжку в таємну схованку на полиці, за книжковим рядом, і час від часу витягала, аби прочитати. В книжці було багато незрозумілого і страшного. Там писалось щось про похід до гінеколога і про «ложний стид», мовляв, є жінки, які не ходять, прикриваючись тим ніби несправжнім соромом…На довгі роки ця книжка стала моїм єдиним путівником в світ свого тіла, і, на жаль, це нагадувало подорож у кімнату страху. Жінка мусить ходити до гінеколога, мусить, а ті, хто не ходять, будуть покарані. « Тоді їй видалили одну грудь. Виписалась вона здоровою». Вагітною я часто згадувала цю фразу. Як це? Хіба жінка без однієї груді може вважатись здоровою?
