rich_ka | Іграшково-книжкове

От ми і в місті.
Мефодя наче адаптувався, Йона – так собі, вночі нявкала, мабуть, намагалась з»ясувати, де вона, а вдень – звично спала.
В міському житті Йона час від часу вирушає по мишку, тобто сідає біля дверей і вимагає відкрити їй шлях на волю, але я не піддаюся. Зазвичай, такі демонстрації влаштовуються ближче до весни. А тут – ще й снігу не було.
Мефодик вивів мене в «дяді-тьоті» і випросив собі китайського кораблика. Я купила, пояснюючи сама собі, що кораблів у нього небагато. Всього два. Та якщо скласти докупи всі Мефодчині іграшки, в місті і в селі, можна сміливо відкривати іграшкову крамницю, торгувати буде чим.
Якась у мене з іграшками «криза жанру». Минулого року я точно знала, що хочу купити для Мефоді, і з іграшок, і з книжок. Зараз – в мене таке враження, що в дитини все є, а дитина – переконана, що їй конче потрібно «трошки» джипа, тобто двадцятого представника родини джипових .Джипові множаться і множаться, а чим їх замінити? Вибір у крамницях – невеликий, іграшок багато, але всі однотипні, комбайн ледве знайшли, а тепер Мефодя оголосив про ракету і батискаф, оце я б купила б, але не бачила ніде. Самій зробити – не проблема, ми і робили, проблема в іншому, є певний ритуал, мама йде «на роботу», а Мефодя, після «роботи» отримує від мами іграшку, от що має бути цією іграшкою? Бо восени у мами буде трохи «роботніх» виходів, вже кручу голову, щоб дитині принести.
Конструктори. От на мій селянський розум, три конструктори (залізниця, дороги, вітчизняна імітація лего) + машинки з викрутками, дуже мені подобаються, так от, як на мене, цього досить. Можна гратись, комбінувати, будувати різні споруди, і навіть якщо ще щось докупити, то не уявляю, що. Сьогодні дивились на «тачки з дорогами», ну я Мефоді пояснюю, тачки-машинки в нас є, і дороги-конструктор теж є, навіщо ще один?
Пазли. Дійшли до критичної точки. Тобто почали окладати 80 шматочків. М’які – вже не цікаво, картонні - одна проблема, однотипні. У нас їх близько двох десятків. Двадцять маленьких коробочок, це тільки на 24. Куди далі? Ще двадцять на 80?
Книжки. З книжками теж цікава ситуація. Я минулого року купувала Петсонів-Фіндусів-кроликів, а Мефодик – обирає картонки з машинками. 5 книжечок перед сном – ось наша читальна норма, і, скажу я вам, нам є що читати. Бо родичі і друзі передали нам цілу купу маленьких книжечок.
Я б хотіла б оту круту «Рукавичку» чи «Ріпку», але знову ж таки, на мій селянський розум, якщо дитина вже знає казочку, чула її безліч разів, навіщо їй з «перламутровими ґудзиками»? Краще щось незнайоме купити. То я й не знаю, на кого ті видання розраховані. На закордонного читача? Або на тих, хто не має в хаті «Ріпки». Книжки мені дуже подобаються, особливо «Рукавичка» в теплій «шубці», але за такі гроші я б її не купувала. Взагалі, помічаю, що в українському дитячому книговиданні два полюси, або Марія Морозенко з її шедеврами в стилі безсмертної пародії на Тичину «трактор в полі дир-дир-дир», або Малкович і «Рукавичка» в «шубці». Щось мало б бути посередині. Бо я часом задумуюсь, чи справді моєму синові потрібні народні казки в такій кількості? І саме ці казки? Яка мораль «Рукавички», хтось може пояснити? Кілька бомжів захопили чужу хату, і господар врешті їх вигнав. Незаможники в куркульській садибі, а прийшли німці, і з ними господар, то мусили тікати. Чи це про комунальну квартиру?
За моїми спостереженнями Мефоді були б цікаві книжки про маленького хлопчика і його буденне життя, щось схоже на Кайю. От таке я б йому купила б охоче.