![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaЯ оце думаю, звідки в мене такий несподіваний напад господарності. Хі-хі, от пишу і сама себе запитую, а є таке слово - «господарність» ? Я ж людина з мовними проблемами, щоб розписатись, виконувала три місяці спеціальні вправи, і то, тільки між нами, мені й досі важко писати. Зате я ввійду в смак – одразу згадую всякі либонь-лишень. А як не ввійду – смакуйте господарності, і не кажіть, що я вас не попереджала.
Так от, про фрау Марту… Чи про хвартух? Навіть не знаю, з чого почати. Може з рушника? Ви, дорогі мої читачі, вже втямили, що я літній сезон живу в селі, в чудовому старому будиночку, з потрісканами стінами і перекошеною підлогою . Ну саме такий будиночок колись Сент-Екзюпері описав в «Планеті людей», отой, що розвалюється потроху. Мені французький будинок дуже подобався, просто зачаровував. Краще б я віллою в Швиловзеє зачарувалась , з берлінського спекотного літа. Бо тепер - що хотіла – те і маю, хатка розвалюється потроху. Але я мала про рушник написати, не знаю, як ви це читаєте, я от пишу, і вже забула, з чого почала. З рушника, звісно. А будиночок, який розвалюється потроху… І рушник…Все, згадала. Так от, в моєму будиночку, який, хвалити Бога, ще і правнукам послужить, якщо не читатимуть Екзюпері, а навіщо їм «Планета людей», зараз «Маленький принц» популярний, може Мефодику почитати? Бо я читала в одинадцять років і почувала себе трішки дивно. Читала і думала, і чим всі захоплюються? А от «Планета людей»… Все, все, все. Про рушник.
Так от, ні, я про будинок вже не пишу, я про дизайн з декором. Дизайну стільки ж років, скільки будинку, деякому дизайну, не всьому, але ж ви розумієте, якщо звикнеш з дитинства до квітчастої капи на дивані, хіба допетраєш, що її час змінити на картатий плед. О, які в нас були пледи… Не пледи навіть, а такі великі хустки! Сірі, картаті, ми ними старі дивани застеляли. Одну я ще недавно бачила, років п»ять тому. А рожева капа? Моїй мамі подарувала на день народження її бабця, між іншим, мама тоді ще в школі вчилась, а капа – навіть не витерлась ніде, і миші її не беруть, вона, певно, погано прокусюється… Я відчуваю, що вам стало нудно. Мені теж. Тому коротко про рушник. Рушник висів у нас у веренді. Багато років. Вживався переважно для витирання рук. А що у веранді у нас кухня, то руки були… всякі, якщо чесно. А рушник – світло-салатовий. Колись був, років тридцять тому.
А тепер скажіть мені, ну нащо тримати у веранді світлий рушник для витирання кухонних рук? Його пери-не пери, та хоч щодня, все одно світлішим не стане, бо старий і запраний, ну і руки витираються, кухонні.
І якось я на нього подивилась і згадала чарівне слово. Секонд-хенд. Ну можу ж піти в секонд-хенд і купити там червоний рушник для веранди, і від душі ним витирати все, що заманеться. І ми, з мамою і Мефодцем пішли в секонд-хенд. Там Мефодця перепрограмував ваги, одним доторком пальця, а ми з мамою набрали купу різних корисних речей, переважно для села. І рушники кольорові, і серветки, і простирадла, і наволочки для диванних подушок, ну і його взяли. Блакитний хвартух. Хазяйський, сказала б моя баба. Такий довгенький, і широкий, можна оперезатись з обох боків. Два кармани, акуратно шви прострочені, і кантики з шлярочками є. Я на нього подивилась і чомусь зразу подумала, належав шанованій німецькій фрау, з тих, що вже в шість ранку підлогу помили і пиріжків напекли, і сидять собі, гаптують серветки для різдвяних подарунків. На два роки вперед, бо на цьогорічне Різдво вони вже все приготували.
У нас в садибі хвартухова традиція давно згасла. Покійна баба тих хвартухів мала безліч, і баба Надя без них не обходилась ніколи, навіть на свято були в неї хвартухи.
Я собі подумала, що хвартух дуже зручно для села, бо з садово-городнім життям у будиночку, який… ще правнукам моїм служитиме, одяг швидко маститься, а пральна машинка в нас переважно фірми хендонлі.
От вчора я хвартух наділа, і що ж – тепер привид фрау Марти бродить по садибі. Грубу помастила глиною, а перед тим глини накопала, сьогодні побілила вапном, Мефодці штанці перепрала, два ящики антонівок нарвала, дірки біля віконних рам глиною замастила, бокову грубу напалила, підмела, прочитала синові шість книжечок, розказала дві казки, і ще посуду мила, і Йону з Мефодцем годувала, спати вкладала, а тепер в ЖЖ пишу. І хто ж ця жінка? Це не я, це фрау Марта. Мабуть, треба той хвартух зняти, бо вапна точно на всю хату не вистачить. Ці фрау, вони такі працьовиті… А я спати піду, мені ще з Йоно-мише-Мефодцем … спілкуватись до самого ранку.
P.S. У веранді висить червоний рушник.
Так от, про фрау Марту… Чи про хвартух? Навіть не знаю, з чого почати. Може з рушника? Ви, дорогі мої читачі, вже втямили, що я літній сезон живу в селі, в чудовому старому будиночку, з потрісканами стінами і перекошеною підлогою . Ну саме такий будиночок колись Сент-Екзюпері описав в «Планеті людей», отой, що розвалюється потроху. Мені французький будинок дуже подобався, просто зачаровував. Краще б я віллою в Швиловзеє зачарувалась , з берлінського спекотного літа. Бо тепер - що хотіла – те і маю, хатка розвалюється потроху. Але я мала про рушник написати, не знаю, як ви це читаєте, я от пишу, і вже забула, з чого почала. З рушника, звісно. А будиночок, який розвалюється потроху… І рушник…Все, згадала. Так от, в моєму будиночку, який, хвалити Бога, ще і правнукам послужить, якщо не читатимуть Екзюпері, а навіщо їм «Планета людей», зараз «Маленький принц» популярний, може Мефодику почитати? Бо я читала в одинадцять років і почувала себе трішки дивно. Читала і думала, і чим всі захоплюються? А от «Планета людей»… Все, все, все. Про рушник.
Так от, ні, я про будинок вже не пишу, я про дизайн з декором. Дизайну стільки ж років, скільки будинку, деякому дизайну, не всьому, але ж ви розумієте, якщо звикнеш з дитинства до квітчастої капи на дивані, хіба допетраєш, що її час змінити на картатий плед. О, які в нас були пледи… Не пледи навіть, а такі великі хустки! Сірі, картаті, ми ними старі дивани застеляли. Одну я ще недавно бачила, років п»ять тому. А рожева капа? Моїй мамі подарувала на день народження її бабця, між іншим, мама тоді ще в школі вчилась, а капа – навіть не витерлась ніде, і миші її не беруть, вона, певно, погано прокусюється… Я відчуваю, що вам стало нудно. Мені теж. Тому коротко про рушник. Рушник висів у нас у веренді. Багато років. Вживався переважно для витирання рук. А що у веранді у нас кухня, то руки були… всякі, якщо чесно. А рушник – світло-салатовий. Колись був, років тридцять тому.
А тепер скажіть мені, ну нащо тримати у веранді світлий рушник для витирання кухонних рук? Його пери-не пери, та хоч щодня, все одно світлішим не стане, бо старий і запраний, ну і руки витираються, кухонні.
І якось я на нього подивилась і згадала чарівне слово. Секонд-хенд. Ну можу ж піти в секонд-хенд і купити там червоний рушник для веранди, і від душі ним витирати все, що заманеться. І ми, з мамою і Мефодцем пішли в секонд-хенд. Там Мефодця перепрограмував ваги, одним доторком пальця, а ми з мамою набрали купу різних корисних речей, переважно для села. І рушники кольорові, і серветки, і простирадла, і наволочки для диванних подушок, ну і його взяли. Блакитний хвартух. Хазяйський, сказала б моя баба. Такий довгенький, і широкий, можна оперезатись з обох боків. Два кармани, акуратно шви прострочені, і кантики з шлярочками є. Я на нього подивилась і чомусь зразу подумала, належав шанованій німецькій фрау, з тих, що вже в шість ранку підлогу помили і пиріжків напекли, і сидять собі, гаптують серветки для різдвяних подарунків. На два роки вперед, бо на цьогорічне Різдво вони вже все приготували.
У нас в садибі хвартухова традиція давно згасла. Покійна баба тих хвартухів мала безліч, і баба Надя без них не обходилась ніколи, навіть на свято були в неї хвартухи.
Я собі подумала, що хвартух дуже зручно для села, бо з садово-городнім життям у будиночку, який… ще правнукам моїм служитиме, одяг швидко маститься, а пральна машинка в нас переважно фірми хендонлі.
От вчора я хвартух наділа, і що ж – тепер привид фрау Марти бродить по садибі. Грубу помастила глиною, а перед тим глини накопала, сьогодні побілила вапном, Мефодці штанці перепрала, два ящики антонівок нарвала, дірки біля віконних рам глиною замастила, бокову грубу напалила, підмела, прочитала синові шість книжечок, розказала дві казки, і ще посуду мила, і Йону з Мефодцем годувала, спати вкладала, а тепер в ЖЖ пишу. І хто ж ця жінка? Це не я, це фрау Марта. Мабуть, треба той хвартух зняти, бо вапна точно на всю хату не вистачить. Ці фрау, вони такі працьовиті… А я спати піду, мені ще з Йоно-мише-Мефодцем … спілкуватись до самого ранку.
P.S. У веранді висить червоний рушник.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-09-07 09:14 am (UTC)Маленького принца в дитинстві не читають нмд. Коли я в дитинстві читала, я тож була в нєдоумєнії, а з роками кожна фраза має сенс. Сумна філософська казка для дорослих...
пральна машинка "хендонлі" - це мєга :) люди розівчилися прати руками. Всюди як читаєш вимоги до хат "стіральна машинка", а я думаю, то що в людей філіал прачєчной на дому, що вже якийсь час без машинки і прожить ніззя? Невже так важко якусь блузку випрати в тазіку ггг
no subject
Date: 2013-09-07 11:09 am (UTC)А щодо пральних машинок - я б не проти, щоб була, особливо з Мефодцем, сьогодні вже 4 пара шкарпеток замурзалась, але справді, літо можна прожити в режимі "хендонлі". Навіть з малим дитям. Я спочатку не уявляла, як буде з пранням, але втягнулась, і перу-перу-перу...Вода з криниці, пральня - в садку.:)
no subject
Date: 2013-09-07 07:27 pm (UTC)так машинка не погано щоб була, але вона точно не першочергова річ в хату) тому мені незрозуміли прям культ пральних машин. особливо коли людина мешкає сама. Це ж що ж там таке прати треба.
Шкарпетки, врешті, я в пралці ніколи не прала би.
no subject
Date: 2013-09-08 07:28 am (UTC)Взагалі - це питання звички, за 4 місяці в селі я звикла прати руками, правда, постіль не прала, бо двічі був великий виїзд в місто, але й тут - якщо треба, то розпалила б вогонь і виварювала б простирадла.
no subject
Date: 2013-09-08 09:42 am (UTC)батьки колись купили пралку, таку ще пост-совєтську, її треба було в ванну затягувати туди з крана набирать воду, кидать порошок і вона прала. потім воду треба було виливать, і все по колу на полоскання. Не треба бути шерлок-холмсом щоб методом дедукції здогадатися: на довго такого користування ні в кого не вистачило нервів))) Довго так було, всі якось навіть звикли ))) зате клумаки брудних речей ніколи не збирались. Треба вєщічку випрать - виправ і все. як з посудом. Навіщо посудомийка, коли кожен просто може за собою своє вимити???
no subject
Date: 2013-09-08 10:22 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 09:22 am (UTC)(дуже славно написано!)
no subject
Date: 2013-09-07 11:10 am (UTC)no subject
Date: 2013-09-07 06:35 pm (UTC)no subject
Date: 2013-09-08 07:29 am (UTC)