Ми ще живі, коли нас хтось чекає... Ми ще живі... Ми

[rich_ka]

Вчора зловила своє неусвідомлене бажання. Та й навіть не скажу, що неусвідомлене, просто ніколи серйозно я до нього не ставилась, і навіть не розуміла до кінця. Просто коли я писала свій віш-лист, звичайно, я думала про Мефодика і про різні матеріальні речі, наприклад, про гроші, про ремонт лоджії , чи даху в селі. Але вчора ми йшли з Мефодем з прогулянки, я несла торбу з покупками, і ще одну торбу з Дружком, подарованим Мефоді іграшковим песиком.Ну і вела Мефодю за руку. І мені так захотілось, щоб хтось вийшов нам на зустріч. Не допомогти нести сумки, а просто вийшов на зустріч,  щоб  посміхнутись, порадіти нам. Просто так.
Я згадала, як раніше дуже любила їздити в село, якщо брат зустрічав мене з автобуса. Я виходила на повороті, а він чекав в машині, і Риндя сидів поряд.І брат бурчав, що от, песик захотів поїхати.:)
А ще якось було так смішно, я їхала в село, вискочила з маршрутки, і бігла до якоїсь попутки, а мені інша машина сигналить. Я розсердилась, думаю, от люди, почекати не можуть, на дорозі  ж порожньо. Озираюсь, а це наша сусідка їде на город і мені сигналить. Смішно, якби ми домовлялись, то й то навряд чи так точно здибались.Сумно, бо вони всі пересварились,і вже на город не їдуть. А тоді ми всю дорогу до села сміялись. А в хаті на мене чекав Риндя, він проходив чергове санаторне лікування свого переінфарктного стану.
В дитинстві я часто читала різні книжки, там друзі зустрічали друзів, з потягів і літаків.Там кохана писала: "Нехай мене зустріне хтось з друзів". І "хтось з друзів" зустрічав, і віз її в ресторан, де її чекав найдорожчий в її житті чоловік. Я читала і думала, невже той друг не має інших справ? Не ходить на роботу? І завжди вільний, щоб зустріти подругу свого друга? Бо я була напівсільська дівчинка, а батьки завжди на роботі, і я самостійна,  в дитсадок і школу ходила сама, ніхто нікого не зустрічав,  мала їхати в шкільний табір, попросила тата завезти, тато здивувався, тато обурився, мовляв, їдь сама. Не було в нас традицій зустрічей-прощань. Бо в тата тата не було.  І в його дитинство, в селі,  ніхто нікого не зустрічав з потяга чи з літака. Там ні потягів, ні літаків не було й близько. А що в книжках написано, то мало що в тих книжках понавигадують.
От я вже й немолода жінка. І чимало в житті бачила, і пережила. А будинок, в якому мене чекають, так і залишився таємною мрією.

Comments

[ot-taka-ja.livejournal.com]

я так тебе розумію.

[rich-ka.livejournal.com]

і за гроші цього не купиш.

[chita-i.livejournal.com]

купиш. але я також дуже розумію. у цьому щастя, як не абсурдно звучить.

[rich-ka.livejournal.com]

Мала на увазі, що не купиш радість в чужих очах. А будинок - можна купити, звичайно.

[chita-i.livejournal.com]

і радість в очах купиш при умові якщо зможеш примусити повірити що все робиться безкорисно.

[rich-ka.livejournal.com]

там, де є "примусиш", немає справжньості, тільки сурогат, маніпуляція. Я - про справжнє.

[chita-i.livejournal.com]

Я не знаю, що таке справжнє. Це коли мотивація іншого нам недосяжна?

[rich-ka.livejournal.com]

Я не знаю про досяжність мотивації іншого.:)Пишу про свої відчуття і свої бажання.

[lluvia-ol.livejournal.com]

головне - мріяти!
і все обов'язково буде
банальна правда :)
дуже добрий пост вийшов :)

[rich-ka.livejournal.com]

Та де вже мріяти, я от життя прожила і не знала, що мрію саме про це.
Ото хитра штука, мрія ця так міцно замурована, так глибоко захована, що й не побачиш.

[oksamytka.livejournal.com]

треба мріяти, вірити і надіятися!

[rich-ka.livejournal.com]

:)

[moy-compas.livejournal.com]

А в нашій сімї ця традиція більш-менш є, хоча й не так щоб прям свята і непорушна, ну але. І це справді приємно!
Принаймні з Мефодиком можна буде її започаткувати:)

[rich-ka.livejournal.com]

Це чудово, така традиція.:) Звичайно, з Мефодиком ми витворимо свої традиції.
Але оце моє відчуття - воно інше, це якась екзистенційна самотність, чи що, та, про яку писав Плужник, найправдивіший поет самітників, "комашинка маленька я у твоїй байдужій руці", і ніде подітись , просто ніде подітись..йдеш, йдеш, міста-села-країни-всесвіти,вони множаться і множаться, а будинку, в якому мене чекають - нема ніде.

[tin-tina.livejournal.com]

Так хотіла вчора відповісти - та все мені помилку 500 показувало...
Був у мене такий період, коли доводилося щодня їздити, доволі далеко і поверталася я додому пізно, вже затемно. Раз мене зустріла мама, а раз, пригадую, нікого не було, але вздовж колії шурхотав їжачок - так, ніби назустріч вийшов. А проводжав кіт, він у нас був надзвичайно відважний, самостійний і вмів далеко відходити від дому, незмінно повертаючись.

Дуже гарний вийшов пост, я аж поплакала трохи. Дуже дякую!

[rich-ka.livejournal.com]

Ох, це дні такі, плакальні, мені теж плакати хочеться.

[tin-tina.livejournal.com]

А я думала, це тільки зі мною щось негаразд.

[rich-ka.livejournal.com]

Я вчора телефонувала знайомій, кажу, зовсім вже здала, з сусідами сварюся, а вона каже, що теж посварилась. Це я до того, що нам обом не властиво розпочинати сусідські війни, а вчора просто понесло.

[dziga-ya.livejournal.com]

Аж плакати захотілося і когось зустріти:)
І хочеться від усієї душі побажати, щоб ця мрія здійснилася!

[rich-ka.livejournal.com]

Дякую:)

[rich-ka.livejournal.com]

Чесно: я не мрію про це, це просто віднайдене неусвідомлене бажання, а є такі бажання, які не збудуться, бо вони неймовірні .

[rich-ka.livejournal.com]

Мені 45, і братик чи сестричка Мефоді не світять.:)

[rich-ka.livejournal.com]

Я Вас прошу, перечитайте мудрих англійців, чи вони,часом, нічого не казали щодо порад, про які не просять? З якого дива? Звідки Ви взяли, що я пишу про сімейне щастя? Звідки ця ідея, що чоловік і додаткова дитина рятують від самотності?