![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaДавно.
Давно було, у дитинстві.
Тато дивився до бджіл і приніс мені матку.
Каже:
- Ось , можеш гратися з нею, вона не кусається.
А мені було так цікаво, як це,- бджола не кусається, я навмисне її придавила і вона мене вкусила.
Обурена , я прибігла до тата, а він сам здивувався:
- Може це бджола залізла у маточник?
Малою я не боялась бджолиних укусів. Ходила по вигоні боса, і мене чи не щодня кусала якась бідолашна бджола-самовбивця. Просто кидалась під ноги. А я ходила по молоко через вигін і завжди забувала, що треба взутись. Виходила і тоді згадувала. Намагалась йти стежкою, а бджіл було багато, бо вигін тоді був квітучий, в радгоспі тримали овець і вони постійно спасали траву, от і росли маленькі квіточки конюшини, все, що встигало вирости, і одразу ж квітло.
Я не боялась бджіл. Часто допомагала татові біля вуликів, і навіть рої струшувала. Тато тримав відро біля роїного клубка, а я вилазила на дерево і трусила. Єдиний недолік моєї допомоги - в мене було мало сили, і не вміла я за раз струсити весь рій. Все одно, бджоли падали у відро, тато обв"язував його хусткою і ніс у льох, а наступного дня - випускав у вулик, нахиляв відро, розстеляв хустину, і змерзлі бджоли слухняно повзли до льотка.
Дивно, але я ніколи не вважала свої пасічникове дитинство якимось надзвичайним, в лисогірських садибах стояло чимало пасік, і мої подруги так само струшували рої , варили ситу і топили віск.
А коли помер татів товариш-пасічник, недавно, років десять тому, його родина вирішили вбити всіх бджіл. Вони відкривали вулики і поливали їх окропом.
І мені досі моторошно від цього.
Хоча дитиною я легко вбила бджолу, з цікавості, і тоді я не боялась бджолиних укусів.
Давно було, у дитинстві.
Тато дивився до бджіл і приніс мені матку.
Каже:
- Ось , можеш гратися з нею, вона не кусається.
А мені було так цікаво, як це,- бджола не кусається, я навмисне її придавила і вона мене вкусила.
Обурена , я прибігла до тата, а він сам здивувався:
- Може це бджола залізла у маточник?
Малою я не боялась бджолиних укусів. Ходила по вигоні боса, і мене чи не щодня кусала якась бідолашна бджола-самовбивця. Просто кидалась під ноги. А я ходила по молоко через вигін і завжди забувала, що треба взутись. Виходила і тоді згадувала. Намагалась йти стежкою, а бджіл було багато, бо вигін тоді був квітучий, в радгоспі тримали овець і вони постійно спасали траву, от і росли маленькі квіточки конюшини, все, що встигало вирости, і одразу ж квітло.
Я не боялась бджіл. Часто допомагала татові біля вуликів, і навіть рої струшувала. Тато тримав відро біля роїного клубка, а я вилазила на дерево і трусила. Єдиний недолік моєї допомоги - в мене було мало сили, і не вміла я за раз струсити весь рій. Все одно, бджоли падали у відро, тато обв"язував його хусткою і ніс у льох, а наступного дня - випускав у вулик, нахиляв відро, розстеляв хустину, і змерзлі бджоли слухняно повзли до льотка.
Дивно, але я ніколи не вважала свої пасічникове дитинство якимось надзвичайним, в лисогірських садибах стояло чимало пасік, і мої подруги так само струшували рої , варили ситу і топили віск.
А коли помер татів товариш-пасічник, недавно, років десять тому, його родина вирішили вбити всіх бджіл. Вони відкривали вулики і поливали їх окропом.
І мені досі моторошно від цього.
Хоча дитиною я легко вбила бджолу, з цікавості, і тоді я не боялась бджолиних укусів.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-01-31 03:04 pm (UTC)no subject
Date: 2012-01-31 04:13 pm (UTC)no subject
Date: 2012-01-31 04:21 pm (UTC)no subject
Date: 2012-01-31 04:32 pm (UTC)no subject
Date: 2012-01-31 05:21 pm (UTC)no subject
Date: 2012-01-31 05:44 pm (UTC)Мені це нагадує ритуальний похорон скіфських царів.
no subject
Date: 2012-01-31 08:17 pm (UTC)бо склалось таке враження, ніби читаю якусь дуже гарну книжку. а в книжці - які ж коментарі? книжки обговорюють та тримають під подушкою, коли улюблені.
гарного тижня :)
no subject
Date: 2012-01-31 08:43 pm (UTC)