Все,що має гарний кінець...

бабуня і решта родичів поїхали на далекі села,а ми з Мефодиком залишились у місті. Мефодик не любить їздити у машині, він любить свою "лісапету". От ми поїли, вбрались і рушили до ліфту, а там - ремонт!
А ми вже на лісапеті! Правда, Мефодик не хотів одягатись, він саме грався машинкою під столом, точніше, не машинкою, а Йоною, і не грався, а тягав її за хвоста, але машинка там теж була.
Ліфтовий майстер вже порозкладав різні гаєчки і болтики на площадці четвертого поверху, то ж ніяких перспектив, що нас спустять донизу разом з лісапетою, не було.
- Хвилин 50, - відповів майстер на моє запитання щодо тривалості ліфтового стояння.
Я задумалась. Можна було б спуститись і погуляти за цей час, а потім повернутись якраз на момент включення ліфту... Добре, що я того не зробила.
Бо ліфт ввімкнули рівно через чотири години. Мефодик встиг поїсти, поспати,знову поїсти, почути дзенькіт ліфта, вбратись, сісти на лісапету, виїхати за межі квартири, натиснути кнопку...а ні фіга.:) Ліфт знову не працює.
Злякались? Не варто. Тут гарний кінець.
Ззгори долинали голоси. Я почапала на десятий технічний і знайшла там вже двох ліфтових дядьків, які якраз закінчили роботу.
- Прошу!, - двері відчинились, Мефодик поважно заїхав в кабіну і ми рушили на прогулянку.
А там - дощ. От невдачка! Але ж кінець гарний буде, я знала.
Думаю, хоч трохи проїдемо, може дощ поцяпає і перестане. А він не спиняється! Ми заїхали в супер маркет, проїхались біля іграшок , подивились, окремо для Мефодика (різні ігри розвиваючі), і окремо для мами(намиста\сережки\перстні), а потім рушили в мережу "Шик-Блеск" купити шампунь. А там...
Ні, там не було зачинено.
І шампуні не закінчились.
Бо кінець добрий, ви ж пам"ятаєте.
Як тільки я повернулась до полиці з шампунями, як ззаду хтось невідомий дав Мефодику...Щоб ви думали? Кульку. Лілову. З написом "Шик и Блеск". Мефодик взяв її обома лапами (передніми:)) і я одразу ж зрозуміла, що треба негайно везти кульку додому. Бо як з нею гуляти?Й мови не було, щоб кульку мамі віддати, чи в торбу запхати ( де б я взяла таку торбу?)).
Ми знову виїхали на дощ, і поїхали додому: щасливий Мефодик з кулькою в руці, і щаслива мама, тобто я, бо таке гарне закінчення цілого дня прогулянкових пригод мала.
І ліфт працював.
І кулька щасливо доїхала додому.
І гарно літала від мами до Мефодика аж до самого спання.
Мефодик сміявся.
Я кидала кульку і про все забула.
Тільки кулька і син.
Сміх і щастя.

Мабуть, це називається бути тут і зараз.