Уроки праці
Aug. 28th, 2011 02:40 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaВ продовження шкільної теми, на пропозицію Tin_tina, згадую уроки праці. Це ду-у-у-же цікава тема, хоча б тому, що я росла в сім’ї вчителя праці , в невеликому містечку Н. на Вінниччині, в ті часи воно славилось своїм парком і палацом, а тепер – горілчаним заводиком, тим, що «во всем мире». В тому маленькому містечку була всього одна школа, і одне педучилище, в якому працювали мої батьки.
І я, маючи десь 4 роки, вже знала, що у тата на роботі студенти і студентки роблять гарні іграшки. Граючись з іншими дітьми на задньому дворі педучилища ( перший рік в містечку Н. ми мешкали просто через дорогу, в будинку Марка Вовчка і часто грались біля навчального корпусу), ми знайшли на смітнику ракету з кольорового паперу. Її викинув хтось зі студентів. Відтоді в мене з’явилась думка, що колись з татової майстерні будуть викидати вироби студентів.Тато підтвердив, що так, колись, можливо, вже в понеділок, це і станеться, і тоді він мені принесе гарні іграшки. Час від часу я нагадувала татові про ті іграшки, але щоразу з’ясовувалось, що нічого не викидали. Щоб якось мене розважити, тато доручив мені вирізати якійсь потрібні йому деталі для занять, з спеціальних навчальних таблиць. Сімейна легенда свідчить ( я того не пам’ятаю), що я успішно виконала і перевиконала татове завдання:перерізала всі таблиці вщент. Не дивно, адже мені було всього чотири роки.:)
Ви, мабуть, думаєте, що на цьому моя допомога татовій кар’єрі закінчилась ? Аж ніяк. Десь через рік тато мав давати дуже важливий показовий урок в школі. Він викладав методику трудового навчання, і мав наочно продемонструвати як саме треба вчити дітей. Тато дуже серйозно поставився до цього завдання, а що це був його перший показовий урок, то він вирішив потренуватись. Звичайно, на своїх домочадцях. Ми з братом, і ще троє наших друзів, зібрались якось зимовим вечором в нас на квартирі зі всіх сил вдавали з себе татових учнів. Темою уроку тато вибрав аплікацію про зиму. Треба було на листочку наклеїти сніговичка, сонечко, і ялинку. Тато себе поводив як на справжньому уроці, проговорював все, щоб нічого не забути, і про техніку безпеки, і про «економне використання паперу». Він наголосив, що фон аплікації має бути синім або чорним, ну, ніби зимова ніч. Але в мене ні синього, ні чорного паперу не було, і я все ліпила на жовтому фоні. І що ? В кінці уроки мою роботу ще й покритикували за це.:)
Наступний відкритий урок був про плетіння закладки з кольорових ниток для книжок. Тоді була така манія, що підручники обов’язково мають бути з закладками. Чомусь сусідських дітей на урок вже не залучали, обійшлись домашніми, змусивши навіть нашу бабусю плести закладку.
От в такій ситуація я пішла в перший клас. Два тижні мого першого місяця навчання тато керував у нашому класі практикою «перші дні дитини в школі», тобто сидів на всіх уроках зі студентами. Надалі ж, враховуючи мого тата – методиста з трудового навчання і маму Свєтика, працівницю друкарні, всі уроки праці в нашому класі відбувались в точній відповідності до шкільної програми. Якщо в програмі було записано : клеїти катамаран – ми його клеїли, парашут – робили парашут, папку для зошитів – от вам і папка для зошитів, дарма, що розміри папки були такі, що жоден зошит в неї не влазив, і нікому вона була не потрібна, зате мама Свєтика приносила нам гори дармового картону, і ми могли клепати з нього все, що понавигадували укладачі шкільної програми.
З тією працею я мала постійні проблеми. Якось нам загадали принести на урок куряче яйце. Пусте, звичайно. Тато допоміг мені те яйце звільнити від «начинки», а далі – як його нести? От як донести до школи яйце, щоб воно вціліло? Я вирішила в портфель не класти, поклала в кишеню пальта, і, звичайно, роздушила, навіть не дійшовши до школи. Як на зло, урок вела студентка. Пояснивши нам, що треба робити з тим яйцем, вона побачила «ліс рук». Пів класу спішило повідомити юну вчительку, що яєць у них немає. Після уроку був страшенний скандал, нам у щоденники позаписували «не працювали», це і не двійка, але і не подяка. Я довго боялась той щоденник показати батькам, здається, навіть вирвала листочок.
Якось не могла я вгодити вчительці своїми виробами. Пап’є-маше, ото була морока. Де ж ви бачили дітей, які обклеять пластилінового кавунчика 8-9 шарами газетного паперу? Потім треба було це все розрізати, витягнути пластилін, знову обклеїти кількома шарами, розфарбувати і принести на урок. 90% дітей не витягали пластилін, боялись, що кавунчик не втримається без нього. Я теж , тільки надшкребла трохи того пластиліну, а далі заклеїла, розмалювала і принесла в школу. Досі пам’ятаю, як вчителька ходила між партами, брала в руки кожного кавунчика і зважувала, є там пластилін чи нема. Як взяла мого, і потримавши трохи, зневажливо кинула на парту. А я ж вважалась старанною ученицею!
Одного разу мене навіть послали на якійсь змагання з трудового навчання . Мав іти інший учень, хлопчик (мабуть тому, що складати з конструктора і пиляти лобзиком не дівчача справа), але він захворів і вчителька сказала йти мені. На тому змаганні треба було скласти табуретку з деталей дитячого конструктора, і не просто так, а на час, хто швидше. Ми з татом цілий вечір тренувались у складанні, тато навчив мене деяким хитрощам, наприклад, не закручувати надто туго бічні деталі, бо вони не мають значення, а зосередитись на формування табуретки в цілому. Та коли я прийшла в районний будинок піонерів на змагання, виявилось , що мій однокласник Саша вже видужав і теж прийшов змагатись Він був у списках, а мене відправили додому. Так я втратила шанс прославитись як найпрацьовитіша дівчинка району.:)
Чого я досі не розумію – навіщо нам були ті табуретки-кавунчики-катамаранчики? Не було від них ніякої практичної користі. От в дитячому садочку ми вишивали серветку мамі на 8 Березня. Я на все життя навчилась вишивати стебловим швом, і мамі подарунок зробила. Я розуміла, навіщо ми це робимо…А кавунчик чи папка для зошитів? Тобто, папка для зошитів, в яку зошити не влазять. З білого картону. Навіщо? Пам»ятаю, як прикрасила ту папку аплікацією : квіточки з листочками. Дуже тим тішилась, бо сама придумала, вирізала і акуратно наклеїла. Але на вчительку моя папка враження не справила, натомість вона похвалила роботу моєї сусідки, яка обклеїла свою папку вирізаними з поштових листівок квітами.
Врешті-решт, уроки праці були відповіддю на соціальне замовлення від суспільства – виховати слухняних громадян, які вміють вирізати по шаблону і робити все, що їм накажуть. А якщо дозволити дітям творити, то навряд чи результати їх творчості переможуть на обласній виставці.:)
В старших класах я купила для тата книжку «Творчість у дошкільних закладах СРСР і Югославії». І от там на фото були показані роботи дітей. Я була вражена. Одразу ж скажу, югославські виховательки зовсім не заморочувались шаблонами. Діти творили різне з підручних матеріалів, фігури з газет, целофану, все це було смішне і недоладне, вирізане без всяких шаблонів, воно навряд чи було комусь потрібне, зате підходило під поняття «творчість». Однак в СРСР нічого з цих робіт ніколи не показала б на жодній виставці.
Але про виставки – далі.
І я, маючи десь 4 роки, вже знала, що у тата на роботі студенти і студентки роблять гарні іграшки. Граючись з іншими дітьми на задньому дворі педучилища ( перший рік в містечку Н. ми мешкали просто через дорогу, в будинку Марка Вовчка і часто грались біля навчального корпусу), ми знайшли на смітнику ракету з кольорового паперу. Її викинув хтось зі студентів. Відтоді в мене з’явилась думка, що колись з татової майстерні будуть викидати вироби студентів.Тато підтвердив, що так, колись, можливо, вже в понеділок, це і станеться, і тоді він мені принесе гарні іграшки. Час від часу я нагадувала татові про ті іграшки, але щоразу з’ясовувалось, що нічого не викидали. Щоб якось мене розважити, тато доручив мені вирізати якійсь потрібні йому деталі для занять, з спеціальних навчальних таблиць. Сімейна легенда свідчить ( я того не пам’ятаю), що я успішно виконала і перевиконала татове завдання:перерізала всі таблиці вщент. Не дивно, адже мені було всього чотири роки.:)
Ви, мабуть, думаєте, що на цьому моя допомога татовій кар’єрі закінчилась ? Аж ніяк. Десь через рік тато мав давати дуже важливий показовий урок в школі. Він викладав методику трудового навчання, і мав наочно продемонструвати як саме треба вчити дітей. Тато дуже серйозно поставився до цього завдання, а що це був його перший показовий урок, то він вирішив потренуватись. Звичайно, на своїх домочадцях. Ми з братом, і ще троє наших друзів, зібрались якось зимовим вечором в нас на квартирі зі всіх сил вдавали з себе татових учнів. Темою уроку тато вибрав аплікацію про зиму. Треба було на листочку наклеїти сніговичка, сонечко, і ялинку. Тато себе поводив як на справжньому уроці, проговорював все, щоб нічого не забути, і про техніку безпеки, і про «економне використання паперу». Він наголосив, що фон аплікації має бути синім або чорним, ну, ніби зимова ніч. Але в мене ні синього, ні чорного паперу не було, і я все ліпила на жовтому фоні. І що ? В кінці уроки мою роботу ще й покритикували за це.:)
Наступний відкритий урок був про плетіння закладки з кольорових ниток для книжок. Тоді була така манія, що підручники обов’язково мають бути з закладками. Чомусь сусідських дітей на урок вже не залучали, обійшлись домашніми, змусивши навіть нашу бабусю плести закладку.
От в такій ситуація я пішла в перший клас. Два тижні мого першого місяця навчання тато керував у нашому класі практикою «перші дні дитини в школі», тобто сидів на всіх уроках зі студентами. Надалі ж, враховуючи мого тата – методиста з трудового навчання і маму Свєтика, працівницю друкарні, всі уроки праці в нашому класі відбувались в точній відповідності до шкільної програми. Якщо в програмі було записано : клеїти катамаран – ми його клеїли, парашут – робили парашут, папку для зошитів – от вам і папка для зошитів, дарма, що розміри папки були такі, що жоден зошит в неї не влазив, і нікому вона була не потрібна, зате мама Свєтика приносила нам гори дармового картону, і ми могли клепати з нього все, що понавигадували укладачі шкільної програми.
З тією працею я мала постійні проблеми. Якось нам загадали принести на урок куряче яйце. Пусте, звичайно. Тато допоміг мені те яйце звільнити від «начинки», а далі – як його нести? От як донести до школи яйце, щоб воно вціліло? Я вирішила в портфель не класти, поклала в кишеню пальта, і, звичайно, роздушила, навіть не дійшовши до школи. Як на зло, урок вела студентка. Пояснивши нам, що треба робити з тим яйцем, вона побачила «ліс рук». Пів класу спішило повідомити юну вчительку, що яєць у них немає. Після уроку був страшенний скандал, нам у щоденники позаписували «не працювали», це і не двійка, але і не подяка. Я довго боялась той щоденник показати батькам, здається, навіть вирвала листочок.
Якось не могла я вгодити вчительці своїми виробами. Пап’є-маше, ото була морока. Де ж ви бачили дітей, які обклеять пластилінового кавунчика 8-9 шарами газетного паперу? Потім треба було це все розрізати, витягнути пластилін, знову обклеїти кількома шарами, розфарбувати і принести на урок. 90% дітей не витягали пластилін, боялись, що кавунчик не втримається без нього. Я теж , тільки надшкребла трохи того пластиліну, а далі заклеїла, розмалювала і принесла в школу. Досі пам’ятаю, як вчителька ходила між партами, брала в руки кожного кавунчика і зважувала, є там пластилін чи нема. Як взяла мого, і потримавши трохи, зневажливо кинула на парту. А я ж вважалась старанною ученицею!
Одного разу мене навіть послали на якійсь змагання з трудового навчання . Мав іти інший учень, хлопчик (мабуть тому, що складати з конструктора і пиляти лобзиком не дівчача справа), але він захворів і вчителька сказала йти мені. На тому змаганні треба було скласти табуретку з деталей дитячого конструктора, і не просто так, а на час, хто швидше. Ми з татом цілий вечір тренувались у складанні, тато навчив мене деяким хитрощам, наприклад, не закручувати надто туго бічні деталі, бо вони не мають значення, а зосередитись на формування табуретки в цілому. Та коли я прийшла в районний будинок піонерів на змагання, виявилось , що мій однокласник Саша вже видужав і теж прийшов змагатись Він був у списках, а мене відправили додому. Так я втратила шанс прославитись як найпрацьовитіша дівчинка району.:)
Чого я досі не розумію – навіщо нам були ті табуретки-кавунчики-катамаранчики? Не було від них ніякої практичної користі. От в дитячому садочку ми вишивали серветку мамі на 8 Березня. Я на все життя навчилась вишивати стебловим швом, і мамі подарунок зробила. Я розуміла, навіщо ми це робимо…А кавунчик чи папка для зошитів? Тобто, папка для зошитів, в яку зошити не влазять. З білого картону. Навіщо? Пам»ятаю, як прикрасила ту папку аплікацією : квіточки з листочками. Дуже тим тішилась, бо сама придумала, вирізала і акуратно наклеїла. Але на вчительку моя папка враження не справила, натомість вона похвалила роботу моєї сусідки, яка обклеїла свою папку вирізаними з поштових листівок квітами.
Врешті-решт, уроки праці були відповіддю на соціальне замовлення від суспільства – виховати слухняних громадян, які вміють вирізати по шаблону і робити все, що їм накажуть. А якщо дозволити дітям творити, то навряд чи результати їх творчості переможуть на обласній виставці.:)
В старших класах я купила для тата книжку «Творчість у дошкільних закладах СРСР і Югославії». І от там на фото були показані роботи дітей. Я була вражена. Одразу ж скажу, югославські виховательки зовсім не заморочувались шаблонами. Діти творили різне з підручних матеріалів, фігури з газет, целофану, все це було смішне і недоладне, вирізане без всяких шаблонів, воно навряд чи було комусь потрібне, зате підходило під поняття «творчість». Однак в СРСР нічого з цих робіт ніколи не показала б на жодній виставці.
Але про виставки – далі.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-08-28 12:56 pm (UTC)Мені хотілось малювати, робити аплікації, пиляти лобзиком і клеїти макети будинків, мене ж натомість змушували вишивати, в"язати, шити торбинки і фартушки і робити мотанки. Досі згадую з жахом... Брр.
no subject
Date: 2011-08-28 04:01 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-28 03:36 pm (UTC)Я на жодну шкільну науку праці не надавалася, хоча так для власного задоволення дуже любила витинанки.
no subject
Date: 2011-08-28 03:59 pm (UTC)no subject
Date: 2011-08-28 09:15 pm (UTC)Зараз моя вчителька праці та класна керівниця така горда що я всю одежу сама собі шию, вона ж не знає, що ті фартушки-косиночки мені мама шила, бо мені нецікаво було і нічого не виходило. Пізніше сама навчилась і шити і вишивати. Тож "дякую" школі, відбивали усіляке бажання до творчості.
no subject
Date: 2011-08-29 05:25 am (UTC)