Уроки музики-3

[rich_ka]

А тепер уявімо ідеальну ситуацію, є будь-які можливості і ресурси. Як  мали б виглядати шкільні уроки музики?

А втім, нащо нам та школа… Це у мене громадська активність спрацьовує, просто в генах закладена. Я перевиховую себе, перевиховую, і все одно – «мислю глобально». J Краще подумати над тим, які знання і навички музичні мала б отримати конкретна дитина в дитячі роки, аби потім не почуватись телепнем у опері, як її мама, яка  ходила-ходила на оперні вистави, а зрозуміла оперу як жанр і отримала насолоду десь за двадцятим разом.

Бо, власне, моя музична освіта, як порятунок потопаючих – справа тільки моїх рук, ніг і натхнення. Чомусь в моїй голові з дитинства оселилась теза, що класична музика – це гарно, і я зі всіх сил прагнула це «гарно» відчути і пережити. Світ я пізнавала через книжки, і в моєму дитинстві була чудова книжка Галини Левашової «Поговоримо про музику» (не впевнена щодо автораJ, а дядько Гугл,традиційно, на горбкуJ. Начитавшись тієї книжки я  і прийшла до вище написаного висновку про класичну музику. Правда, в СРСР був, до певної міри, культ класики. Її не слухали, але активно пропагували в якості альтернативи рок-музиці та іншим капіталістичним диверсіям. Максимум радянської дитини – полонез Огінського. Моя мама додала ще і «Мелодію» Дворжака, а я, вже самостійно, відшукала «Мелодію» Глюка (страшенний депресняк, але мені тоді подобалось).  Виходило, що наче мене має хтось підняти уночі і суворим голосом запитати: «Які твори з музичної класики ти знаєш?». Я тренувалась відповісти і  старанно поповнювала список «мелодій». Щоб не осоромитись перед тим «хтосем».

На щастя, в СРСР існувало ще і радіо, і якось, «Маяк» чи «Промінь» передавали «Лебедине озеро». Чомусь мій брат записав це на магнітофон, захотілось йому трішки класики. Відтоді я полюбила балет. Джерелом інформації, окрім магнітофонного запису, була книжечка з лібретто , привезена мамою з відрядження. Я вичитувала тексти балетів ( чи були ще в світі люди,які полюбили балет , начитавшись лібрето?), і мріяла подивитись «Жізель», «Сплячу красуню» і «Ромео і Джульєтту» (про цей балет ще й писала Галина Левашова.)  Як була в шостому класі, в місто приїхав якийсь оперний з гастролями і я побачила «Лебедине озеро» наживо. Не скажу, щоб мене аж дуже вразило видовище. Я зрозуміла балет набагато пізніше, в середині дев»яностих, в Києві, те саме «Лебедине озеро», а солісткою була , здається, японка. І ось вона вийшла, повела рукою, випросталась - і я зрозуміла, що таке балет. Вона тілом передавала почуття. Це було дійсно дивовижно! Хоч я вже не раз дивилась балетні вистави, але вперше побачила, як  воно має бути насправді, ця дівчина могла танцювати і без музики, і без костюму, настільки органічною  вона була на сцені.

Вважаю, що мені пощастило, бо в 2007 я пережила подібний досвід в Харківському оперному, слухала «Сільську честь», а програмки у нас не було, і змісту опери ми не знали, а співали італійською. Зрозуміли, звичайно,  суть :«она любит Пашу, а он любит Машу», та це був той випадок, коли зміст не грає ролі. Як вільно звучали голоси артистів!

 

Так от, я ж хотіла написати про музичне виховання! А натомість  поринула в спогади.

Сподіваюсь, коли Мефодик трішки підросте, у Вінниці поставлять,бодай, «Козу-дерезу».:), а у філармонії введуть дитячий абонемент. То й будемо ходити на концерти.:)

Comments

[ex-jjlena.livejournal.com]

Це просто чудово, дитину ще з малечку привчати до справді мистецької музики- класики.Я ще знаю коли маля в животику у мами,то через навушники йому дають слухати Чайковсього,Бетховена...))

[rich-ka.livejournal.com]

Ми з Мефодиком слухали Моцарта, і ще щось.:) А зараз слухаємо "Дитячі пісні" у виконання дитячого хору.:)

[xpywuk.livejournal.com]

о, яка болюча й щемлива тема йде вже третім постом:)

а я з дитинства люблю "Лускунчика" і дещо з Моцарта. де я їх вперше почула - не знаю.
а ще люблю танго (в тата була платівка "Кращі європейські танго 30х років"), одного іспанського чи то композитора чи то дерегента (щойно знайшла - Вальдо де лос Ріос, там є дві мелодії, від яких мене пронизує "Вітряні млини..." і "Краплі дощу"). і українськее ретро - "Гуцулка Ксеня", гурт "Смерічка", мареничі, молода Ротару... і Висоцький та дешо з російської естради 70-80. І Луї Амстронг.
А так як незалежність України припала на мої 7-9 років, це ще дитинства, я просто кайфую від українських маршів. Я з ними релаксую. Торік скачала три диски і підсадила Тараса. І навіть собаки зацінили :)
І так, слуху в мене нема. І смаку теж. Самі сантименти.
І я не люблю оперу, я люблю оперету:)

[rich-ka.livejournal.com]

Тема така боляча,бо ота відсутність слуху, про яку нам говорять - вона ранить, але ж це неправда, людей без слуху не буває, просто різним людям треба більше часу ,щоб знайти свою музичність.
Я мареничів теж люблю, і українські марші.:)

[tin-tina.livejournal.com]

чи були ще в світі люди,які полюбили балет , начитавшись лібрето?
Я! І книжку "Поговоримо про музику" пам"ятаю, там так гарно і доступно пояснювалося, що таке музична тема, як вона може розвиватися. І найвідоміші опери хоч трішки описали, на зрозумілому для звичайної дитини рівні.

[rich-ka.livejournal.com]

Ми таки з однієї планти прилетіли.:)

[rich-ka.livejournal.com]

Тобто планети:)

[tin-tina.livejournal.com]

І я в цьому певна :-)

[lorna-l.livejournal.com]

У філармонії щось таке є, але від дитячих закладів на замовлення. А так є ляльковий театр. Більше нічого такого ніби...
У Макисма наймузичніша освіта, бо слухав класику з утроби, а тепер знається на всіх стилях та напрямках. Ну, в його родині це й не дивно. Я під час вагітності слухала не лише Бетховена, як то радять, а все що люблю. Будем Любчика виховувати у руслі "гарної музики багато", а дідусь співам вчитеме трохи згодом. А на "піаніні" він грати приречений просто, бо і мама і тато і баба пілікають, маємо три "піаніни" аж :)))

[rich-ka.livejournal.com]

От це найкращий, мабуть, спосіб привчити дитину до музики - самим слухати і грати.:)

[berendeishche.livejournal.com]

Видимо, действительно очень многое зависит от родителей и от обстановки в семье. Я с раннего детства запомнил пластинки, которые любил слушать отец, сначала (ещё для патефона) с ариями из опер, потом, по мере развития техники, с операми, и я свою школьную жизнь на Украине вспоминаю совершенно иначе - было много классической музыки на радио, было много экранизаций опер и балетов, в двух школах - в Луганске и в Черновцах помню уроки музыкального воспитания - о Глинке и Григе. А вот уроки пения чаще всего проходили мимо. Были, правда, и удачи - в Межгорье мы разучивали "Щедрик" на голоса. А старший брат мой в послевоенном Чорткове на уроках пения разучивал песенку:
Бузько любит сi вужi,
Киця мишi ïсть товстi,
Коник любит мiх вiвса,
Псовi снится ковбаса.
Именно так, без мягких знаков. И не только он помнит её до сих пор, но и я, хотя и слышал её только от него. Это, конечно, не столько из-за художественной силы произведения, сколько из-за того, что нелепое и абсурдное запоминается лучше, но всё равно воспоминание тёплое и уютное.

[rich-ka.livejournal.com]

Які чудесні історії! Як Вам пощастило, особливо з Щедриком!
Я згодна, що в СРСР було багато можливостей для знайомства з класичною музикою, і телебачення, і радіо, навіть на кухні щось робиш, а тут - концерт передають, чи розповідають про театр....Або помре хтось з Політбюро - вже цілий день класичну музику можна слухати.
Не можу зрозуміти одного - чому люди ігнорували це все?Просто закривались від класики? Боялись розчаруватись чи шкода часу їм було.:)

[berendeishche.livejournal.com]

В русско-японскую войну много российских солдат погибло от непривычной пищи, причём это относилось в основном к солдатам-крестьянам. Привыкшие к более разнообразной пище горожане и особенно офицеры страдали от этого гораздо меньше. Точно так же мучились и японцы, попадавшие в Европу. Видимо человек, с детства не приученный к разнообразию (хоть физическому, хоть духовному) воспринимает непривычное с трудом, а то и старается его избегать.