(no subject)
May. 24th, 2011 06:14 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaЗаглянула в хату – спить все моє сімейство. Бабуня спить. Мефодик спить. І Йона, наганялась всеньку ніч по садках і городах, теж спить.
Пішла я знову шукати свій Інтернет.
Бабуня жартує, що я, як Ленін в Разлівє, треба мені теж свій кабінет під вишнями облаштувати, два пеньки і обов»язково шалаш від дощу. Дитиною я ніяк не могла зрозуміти, навіщо Леніну той кабінет. Стільки зусиль, щоб «працювати».? В моїй голові ніяк не вкладалось, що оте писання статей і є роботою, і що вона може бути аж настільки важливою, щоб писати на пеньку.
Сьогодні зранку їздила на базар у сусіднє село. Рушила пішки, а по дорозі мене підібрала маршрутна підвода, Тамара з Романом, наші родичі. Роман майстерний їздовий, паркувався біля базару – наче на автостоянці, я навіть злякатись не встигла, як він виїхав на залишки тротуару і зупинив коней якраз під вишнями біля сільради
А назад ми їхали ще більшим гуртом: кілька тіток-бабусь, мішок і ящик з продуктами (передача для нашої кооперації), і маленьке цуценя. Цуценя Роману вручив вже на виїзді відомий на всі села мисливець, зі словами:
- На, хоч ти й його не заслуговуєш!
Виявилось, що цей мисливець, минулої осені збив їхнє собача (оце треба було гнатись на наших грунтових дорогах) і тепер «віддав» борг цуценям від своєї мисливської собаки.
Вчора вичитала в Гілберт (мені все більше подобається її читати), що молитва – це коли ти промовляєш до Бога, а медитація – це коли ти слухаєш Бога. Ввечері все обмірковувала, як це розуміти. Наскільки має стати тихо в серці, душі,щоб почути голос Бога. Поки що я чую тільки соловейків, і вже щаслива, бо в місті не чула нічого і нікого.
Це добре,що тут слабкий Інтернет. Інакше я б сиділа в мережі всі свої короткі вільні хвилини і проглядала б тонни різної цікавої інформації, не маючи часу її осмислити. А так – читаю собі помаленьку одну книжку з монітора і досить мені.
До речі, тепер у мене така метода – пишу записи на нетбуці, а потім – йду на горбок і їх оприлюднюю. Так що не дивуйтесь, якщо не відповідатиму на коментарі, з моїм Інтернетом це трохи складно. Якось треба налаштувати прийом пошти, щоб переглядати її в спокійній обстановці, outlook у мене ще не налаштований. Ну і нетбук бюджетний,без миші, я з сенсорною панеллю ще не освоїлась, щось виділити-копіювати – проблема. Брата запитувала – він каже,що забув, як воно робиться.
Все-таки, важливо для мене вести ці записи. І дисциплінує, і відчуваю себе …ким я себе відчуваю, коли сиджу в траві і пишу про Йону , медитацію і Гілберт? Відчуваю себе дуже оригінальною особою, подобається мені ця жінка. Це круто – їздити на підводі на базар і вести блог в Інтернеті з села, якого навіть немає на карті.
Бабуня жартує нам би ще кухарку, покоївку і няню, для повного щастя. Хоча я й так щаслива, зараз, тут. Якби це краще сформулювати – я про таке життя завжди мріяла, щоб садок весняний, і я граюсь зі своєю дитиною, і ….дякую за все,Господи, за все.
Пішла я знову шукати свій Інтернет.
Бабуня жартує, що я, як Ленін в Разлівє, треба мені теж свій кабінет під вишнями облаштувати, два пеньки і обов»язково шалаш від дощу. Дитиною я ніяк не могла зрозуміти, навіщо Леніну той кабінет. Стільки зусиль, щоб «працювати».? В моїй голові ніяк не вкладалось, що оте писання статей і є роботою, і що вона може бути аж настільки важливою, щоб писати на пеньку.
Сьогодні зранку їздила на базар у сусіднє село. Рушила пішки, а по дорозі мене підібрала маршрутна підвода, Тамара з Романом, наші родичі. Роман майстерний їздовий, паркувався біля базару – наче на автостоянці, я навіть злякатись не встигла, як він виїхав на залишки тротуару і зупинив коней якраз під вишнями біля сільради
А назад ми їхали ще більшим гуртом: кілька тіток-бабусь, мішок і ящик з продуктами (передача для нашої кооперації), і маленьке цуценя. Цуценя Роману вручив вже на виїзді відомий на всі села мисливець, зі словами:
- На, хоч ти й його не заслуговуєш!
Виявилось, що цей мисливець, минулої осені збив їхнє собача (оце треба було гнатись на наших грунтових дорогах) і тепер «віддав» борг цуценям від своєї мисливської собаки.
Вчора вичитала в Гілберт (мені все більше подобається її читати), що молитва – це коли ти промовляєш до Бога, а медитація – це коли ти слухаєш Бога. Ввечері все обмірковувала, як це розуміти. Наскільки має стати тихо в серці, душі,щоб почути голос Бога. Поки що я чую тільки соловейків, і вже щаслива, бо в місті не чула нічого і нікого.
Це добре,що тут слабкий Інтернет. Інакше я б сиділа в мережі всі свої короткі вільні хвилини і проглядала б тонни різної цікавої інформації, не маючи часу її осмислити. А так – читаю собі помаленьку одну книжку з монітора і досить мені.
До речі, тепер у мене така метода – пишу записи на нетбуці, а потім – йду на горбок і їх оприлюднюю. Так що не дивуйтесь, якщо не відповідатиму на коментарі, з моїм Інтернетом це трохи складно. Якось треба налаштувати прийом пошти, щоб переглядати її в спокійній обстановці, outlook у мене ще не налаштований. Ну і нетбук бюджетний,без миші, я з сенсорною панеллю ще не освоїлась, щось виділити-копіювати – проблема. Брата запитувала – він каже,що забув, як воно робиться.
Все-таки, важливо для мене вести ці записи. І дисциплінує, і відчуваю себе …ким я себе відчуваю, коли сиджу в траві і пишу про Йону , медитацію і Гілберт? Відчуваю себе дуже оригінальною особою, подобається мені ця жінка. Це круто – їздити на підводі на базар і вести блог в Інтернеті з села, якого навіть немає на карті.
Бабуня жартує нам би ще кухарку, покоївку і няню, для повного щастя. Хоча я й так щаслива, зараз, тут. Якби це краще сформулювати – я про таке життя завжди мріяла, щоб садок весняний, і я граюсь зі своєю дитиною, і ….дякую за все,Господи, за все.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-05-24 02:22 pm (UTC)no subject
Date: 2011-05-24 02:23 pm (UTC)no subject
Date: 2011-05-24 02:25 pm (UTC)no subject
Date: 2011-05-25 09:27 am (UTC)no subject
Date: 2011-05-25 10:22 am (UTC)no subject
Date: 2011-05-24 06:38 pm (UTC)а ще знаю такі продовження - молитва – це коли ти промовляєш до Бога, а коли Бог говорить з тобою це натхнення.
Але найбільше мені подобається, що коли ти читаєш Євангеліє, то це Бог розмовляє з тобою :)