(no subject)
May. 24th, 2011 12:34 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaМама сьогодні ходила до сусідів. Замість покійної баби Галі тепер живе її онука,з чоловіком і трьома дітьми . Діти маленькі, живе сім»я за «дитячі» гроші .
Сусіди маму самі закликали,бо хотіли взяти на розпал хмиз у нас під воротами .В цього хмизу нещаслива доля, ми вже три роки його всім пропонуємо, і ніхто не збереться його забрати. Це навіть не зовсім хмиз, молоді сікори і ясени, вирубані під час розчистки садиби.
Поки мама з Лідою, так звати онуку, говорила про ті ломаки, вийшов її чоловік. Мама наша – вчителька на пенсії, і всякого нехлюйства не терпить. А між іншим, днями тут був концерт на вигоні, з матюками і криками. Ми з Мефодиком вже спали, а бабуся наша – захопила кілька сольних виступів. І зараз сусідові каже:
- Ще раз почую ,що б»єтесь – повідомлю дільничного, хай розбереться, за які це ви гроші гуляєте.
- А я, - каже той горе-тато, - не за дитячі (знає, чиє просо).
Мама каже:
- А за які ж це?
- А заробив!
Бабуся наша все життя слухала виправдальні промови учениць педучилища, тому її так просто не переговориш.:
- А заробив – то не для дітей? А для кого ж?
Якраз Ліда готувала їсти, і що ж вона готувала? Дрібненьку позеленілу картоплю оббирала і малесеньку рибку, яку тато-горе і син-другокласник зловили в ставку. Це на тій рибі вони живуть. Ліда зраділа маминій підтримці і каже чоловікові:
- Бачиш? Бачиш? Попробуй ще мене вдарити!
Той у відповідь:
- Та я її й пальцем не торкнув!
Мама знову втрутилась:,
- Звичайно, пальцем не торкнув, я вірю, бо щоб так жінка летіла по вигоні і діти кричали – треба чимось добрим вдарити, явно не пальцем.
Тут середульша дівчинка, їй років три чи чотири починає говорити:
- Тато маму – бух, і ногою, - та ще й показує, як тато маму бив.
Отаке життя.
Прийшла бабуся наша додому після цих розмов, що ж, чи той тато злякається, як він б»є дружину на очах у дітей, і вирішила занести їм хоч відро картоплі, у нас в льоху ще є, і велика, бо вони позеленілу оббирали.
Повертається від сусідів і переказує розмову з Лідою.
- Зараз, - каже Ліда, - я їм нажарю доброю бараболі. Але ви не думайте, вони в мене не голодні, я їм кисіль варю, велику каструлю і кілограм печива купую – то вони в мене кілька днів їдять.
Для довідки: корови в них немає, коня вони продали, а гроші – бувають, недавно вони купили телевізор з великим екраном, за чотири з половиною тисячі. Ліда – виховувалась в інтернаті, а щодо її чоловіка – не знаю, він з іншого села.
Сусіди маму самі закликали,бо хотіли взяти на розпал хмиз у нас під воротами .В цього хмизу нещаслива доля, ми вже три роки його всім пропонуємо, і ніхто не збереться його забрати. Це навіть не зовсім хмиз, молоді сікори і ясени, вирубані під час розчистки садиби.
Поки мама з Лідою, так звати онуку, говорила про ті ломаки, вийшов її чоловік. Мама наша – вчителька на пенсії, і всякого нехлюйства не терпить. А між іншим, днями тут був концерт на вигоні, з матюками і криками. Ми з Мефодиком вже спали, а бабуся наша – захопила кілька сольних виступів. І зараз сусідові каже:
- Ще раз почую ,що б»єтесь – повідомлю дільничного, хай розбереться, за які це ви гроші гуляєте.
- А я, - каже той горе-тато, - не за дитячі (знає, чиє просо).
Мама каже:
- А за які ж це?
- А заробив!
Бабуся наша все життя слухала виправдальні промови учениць педучилища, тому її так просто не переговориш.:
- А заробив – то не для дітей? А для кого ж?
Якраз Ліда готувала їсти, і що ж вона готувала? Дрібненьку позеленілу картоплю оббирала і малесеньку рибку, яку тато-горе і син-другокласник зловили в ставку. Це на тій рибі вони живуть. Ліда зраділа маминій підтримці і каже чоловікові:
- Бачиш? Бачиш? Попробуй ще мене вдарити!
Той у відповідь:
- Та я її й пальцем не торкнув!
Мама знову втрутилась:,
- Звичайно, пальцем не торкнув, я вірю, бо щоб так жінка летіла по вигоні і діти кричали – треба чимось добрим вдарити, явно не пальцем.
Тут середульша дівчинка, їй років три чи чотири починає говорити:
- Тато маму – бух, і ногою, - та ще й показує, як тато маму бив.
Отаке життя.
Прийшла бабуся наша додому після цих розмов, що ж, чи той тато злякається, як він б»є дружину на очах у дітей, і вирішила занести їм хоч відро картоплі, у нас в льоху ще є, і велика, бо вони позеленілу оббирали.
Повертається від сусідів і переказує розмову з Лідою.
- Зараз, - каже Ліда, - я їм нажарю доброю бараболі. Але ви не думайте, вони в мене не голодні, я їм кисіль варю, велику каструлю і кілограм печива купую – то вони в мене кілька днів їдять.
Для довідки: корови в них немає, коня вони продали, а гроші – бувають, недавно вони купили телевізор з великим екраном, за чотири з половиною тисячі. Ліда – виховувалась в інтернаті, а щодо її чоловіка – не знаю, він з іншого села.
