rich_ka | (no subject)

Сьогодні вперше віддали Мефодикові речі іншій дитині. Ця маленька дівчинка ще у мами в животику. Але ж ми збираємось на далекі села, то,щоб не наврочити і встигнути, передали на зберігання її бабусі купу сорочечок, бодів і штанців різних. Відбулось все так швидко, Іра заїхала несподівано і мала всього 20 хвилин, тож ми швиденько все зібрала і побажали їм щастя.
А коли вони вже поїхала, я засумувала.
Згадала, що не попрощалась з деякими речами . Хотілось ще потримати їх в руках і згадати, як все починалось.
Перші два місяці я дуже погано себе почувала, а зараз, коли мені краще, іноді хочеться, щоб Мефодик знову став маленьким, а я - з ним була б і здоровою. Щоб він спав, склавши ручки в царапалках в позі маленького янгола, щоб носив смішні шапи з логотипом "нашої ряби", одягав зелені сорочечки з кнопочками, а я мала б сили взяти його на руки і ,заколисуючи, носити по кімнаті.Залишилось відчуття чогось непрожитого до кінця, а, можливо, я просто чекала іншого, і це, моє непрожите, і є найсправжнісіньким щастям.

Тішитись тим ,що маю, і ні про що не шкодувати.