![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaБула весна і Великоднє Свято" - так про своє народження 18 квітня 1860 року напише Юлія Шнайдер, більше відома як українська письменниця Уляна Кравченко.
Я люблю її багато років, самовіддано і палко. Гризе мене думка, що так мало люди знають про її творчість. І от додаю у свій щоденник,всупереч всім шкільним програмам, уривки з її автобіографічної повісті "Хризантеми".
Щиро дякую за таку ідею подрузі olena_nekora, бо якби не вона, забігалася б я у метушні і нічого такого не придумала б. Та ще й, пані Олено, Ви виявились першою людиною за рік існування цього щоденника, яка зацікавилась "Хризантемами" і Уляною Кравченко.
Отже, слово Уляні Кравченко:
У мене є почуття безсторонности і правди. Нічого для себе з багатства цього світу я не бажала і не бажаю.
Я не хотіла бути людиною, тільки квітом. Моя мати, пам'ятаю, казала: « На світі повинні бути самі квіти. У квітах є щось із усього, що гарне, у квітах є екстракт, квінтесенція краси, у квітах є і блиски зір і перлів чар – а нема нічого, нічого нема у квітці, що нагадувало б людину. Кожна квітка досконала у своїй формі, до неї не можна вже нічого додати.»
Квіти не знають нічого про смерть. Хто сказав мені перший раз про смерть? Хто дав мені тугу?
Тільки раз стояла душа на порозі двох світів , коли піднялася з кругів дрібних людських забаганок…
В найранішій молодості найбільше переповнював моє серце трагізм нетривкости, переминання всього. Не зараз погодилась я з дисципліною буття, закон, якого людина ніяк не в силі змінити.
Я люблю її багато років, самовіддано і палко. Гризе мене думка, що так мало люди знають про її творчість. І от додаю у свій щоденник,всупереч всім шкільним програмам, уривки з її автобіографічної повісті "Хризантеми".
Щиро дякую за таку ідею подрузі olena_nekora, бо якби не вона, забігалася б я у метушні і нічого такого не придумала б. Та ще й, пані Олено, Ви виявились першою людиною за рік існування цього щоденника, яка зацікавилась "Хризантемами" і Уляною Кравченко.
Отже, слово Уляні Кравченко:
У мене є почуття безсторонности і правди. Нічого для себе з багатства цього світу я не бажала і не бажаю.
Я не хотіла бути людиною, тільки квітом. Моя мати, пам'ятаю, казала: « На світі повинні бути самі квіти. У квітах є щось із усього, що гарне, у квітах є екстракт, квінтесенція краси, у квітах є і блиски зір і перлів чар – а нема нічого, нічого нема у квітці, що нагадувало б людину. Кожна квітка досконала у своїй формі, до неї не можна вже нічого додати.»
Квіти не знають нічого про смерть. Хто сказав мені перший раз про смерть? Хто дав мені тугу?
Тільки раз стояла душа на порозі двох світів , коли піднялася з кругів дрібних людських забаганок…
В найранішій молодості найбільше переповнював моє серце трагізм нетривкости, переминання всього. Не зараз погодилась я з дисципліною буття, закон, якого людина ніяк не в силі змінити.
