***про бабу Ганку і траву

Щодня їздимо по молоко. Мефодик вкладає банку в кошик лісапетний, сідає, і ми рушаємо до Віти . У Віти чотири корови, а сім кіз торішніх вже продані-зарізані, а ще у Віти купа городів, ми не застаємо її дома, просто залишаємо порожню банку, а банка з молоком стоїть на лавочці біля дверей.
Зате чи не щодня ми зустрічаємо Вітину маму бабу Ганку. То біля хати, то на городі, а сьогодні – серед скошеної трави.
Баба Ганка біла і пухнаста. Не в сучасному розумінні цього слова, поки вона була людиною, ніхто не назвав би її білою і пухнастою. Була вона гострою на язик і безапеляційною у своїх висновках. Я писала колись про неї, це та жінка, що шкодувала про час, витрачений на вишивання рушників. До речі, один з тих рушників висить на дверях льоху, вилинялий такий, простенька вишивка гладдю, треба б узяти фотоапарат і зафіксувати для історії.
Але про бабу Ганку, білу і пухнасту. Не розумієте? Зараз вона справді біла і пухнаста, і навіть вона вже не вона, а він. Баба Ганка в людські подобі відійшла в інший світ минулої весни, побула там недовго, і повернулась назад до села в образі білого пухнастого кота.
Дуже гарного кота.
Правда, непосидючого.
Всюди йому треба носа встромити.
Всюди він буває і наглядає за порядком.
На городі, в хлівах, в хаті, в льоху, в полі, в лісі, в садку, на межі і на дорозі.
- Точно наша мама, - одностайно вирішил три бабиних доньки.
От що з цього приводу думає бабин чоловік – не знаю, запитати незручно.


Вчора їхала з базару, вже в село заїхала , аж раптом запахло кавунами.
А це трава щойно скошена так пахне.
Трава пахне кавуном.