Літні спогади

Тут у нас салют за вікном, а Мефодик прокинувся і плаче. Поки його приспала, згадала червневі грозі цьогорічні. Одна ніч була дуже страшна, гриміло так низько-низько, Мефодик вчепився за цицю і не відпускав, а я згадала, що надворі висять його штанці-сорочечки , тільки попрала. От лежимо ми вдвох, обнявшись, Мефодик з цицею, надворі гримить раз за разом, а я все про сорочечки синові думаю, і за кожною гримотнею подумки повторюю: "дощик полоще, вітер сушить, дощик полоще, вітер сушить".

Вже вдень, в перерві між дощем, вибігла в коперацію, а там жінки зібрались і одна одній розповідають про гримотню: та молилась, та вибігла худобу в хліві зачиняти, а та вуха ватою затуляла.
А я кажу:
- От Мефодик знає, що найкращий засіб від грому - циця.
А тітка Маріка не зрозуміла, почула лишень, що я говорю про найкращий засіб від грому і перепитує:
- Циця?А що з нею робити? ( в розумінні, як застосувати цей засіб від грому)
Я сміюсь :
- В рота запхати, тоді ніякий грім не страшний!