Подорож з Мамайотою....та інші події сьогодення

Один з останніх теплих днів цього року, ми з Мефодиком ходили на набережну гратись на дитячому майданчику.Потім - віднесли фотографії у друк, одне з небагатьох речей, які я ще здатна контролювати, це щомісячний друк фотографій. Десь по 10-15 найцікавіших я віддруковую і вкладаю у альбом. Щоб не потонути у тисячі фото в комп"ютері.
А по обіді - ми пішли на прогулянку знову. Відвідали тьотю Оксану у педагогічному університеті, принагідно зустріли ще кількох друзів-знайомих, потім провели тьотю Оксану додому, Мефодик познайомився з її кицею, дуже схожа на Йону, дитина одразу ж простягла ручки гратись . А де ж наше Йонисько? Як її виловити з тих полів\садів?
Потім тьотя проводжала нас, і ми таки встигли забрати фотографії. А поруч - книгарня "Є", а там - оголошення про зустріч з Артемом Чапаєм.
І Мефодик вже їсти хоче, конкретно.
То ж поки ми добігли додому, поки розказали бабуні про "Мамайоту" , а бабуня, виявляється, його бачила в ранковій передачі "Легко бути жінкою", поки бабуня погодилась мене відпустити на годинку, бо книгарня у нас просто за городами, то вже було далеко по шостій.
Я вперше була на зустрічі у книгарні. Людей було зовсім небагато, десять? дванадцять?. Викладачка з університету, молоді дівчата і хлопці, мабуть, студенти, порадувало, що небагато, що нікого не заганяли. Та з іншого боку - щось зовсім мало, чи реклами не вистачало, чи просто читачі настільки затуркані, як от я, що постійно не встигають на зустріч з авторами.
Артем виявився приємним молодим хлопцем. Допомагала йому ведуча, яка мастерно вела розмову.Так, наче інтерв"ю брала.
До речі, хтось з молоді запитав про майбутнє України.(бо всіх нас хвилює, що ж буде з нашою країною) Артем послався на когось зі своїх друзів ( як мама-годувальниця, я все забуваю, то ж забула прізвище ), мовляв, коли вже нічого не чекаєш, трапляється щось таке, що змінює ситуацію. Тож сподіваймося.Знову ж таки, це все в моїй інтерпретації.:)
Я трохи відчувала себе як Кіса Вороб"янінов,чужою на цьому празнікє жізні.Цей хлопець, що подорожував мотоциклом Україною, дійсно з іншого світу. Не мого. Тобто, колись у мене теж були подорожі і пригоди, і знайомства цікаві і розмови небуденні. Зараз - одна рутина, а думки все про заробітки.
І я слухала його, слухала, про Хемінгуея і про Стейбнека, про плани на майбутнє, про Київ і провінції, про дауншифтерів та інших дивакуватих людей сучасного світу...
В книгарні цікаво так сидіти, між книжками, можна і погортати якусь, якщо набридло слухати.

І чи то настрій у мене втомлено-занепадницький, чи день такий, чи дійсно смішно сидіти разом зі студентами і слухати хлопця, який вважає свої тридцять років поважним віком, вже автостопом ніякового їздити:), чи я у мушлі сховалась, такій прозорій мушлі, все бачу і чую, але не відчуваю, наче мушля та має дзеркальну поверхню, щось ззовні до неї ледь доходить, та одразу ж відштовхується і летить назад.Така складна конструкція, а що? в світі ще й не таке знайдеш.

Дома на мене чекала знервована мама і заплаканий син. Щось у них з бабунею не зійшлося, поки мама ходила на зустріч з письменником. А, до речі, автор письменником себе не вважає, він просто книжки пише.