Давай разом!

Мефодик любить ділитись з мамою.
Іграшкою, сухариком, яблучком, - пограється, погризе, похрумає – і віддає мамі.
- Мамусю, давай разом!
Не просто віддає, а запрошує до нього приєднатись.
- Давай разом!Мамусю, давай разом пізнавати цей світ!
Разом складати чапи і шкарпетки в коробку з трояндовим візерунком.
Разом запускати паровозика.
Разом гризти булочку.
Разом яблука рвати.
Разом доганяти Котю.
Разом тішитись, сміятись, розчаровуватись і сумувати.
Разом днювати і ночувати.

Давай разом жити, мамусю, давай!
Бо вечір теплий і сонце заходить.
Бо корови і діти спішать додому спочивати.
Бо я тебе люблю, а ти мене!

Вчорашнє вечірнє

Я відчуваю себе мамою.

Повністю мамою.
Мамою-годувальницею.
Мамою-вихователькою.
Мамою-подругою в забавах.
Мамою-вчителькою.
Мамою-захисницею.

Минув рік і 9 місяців і я нарешті відчула те, що називається повною материнства.
Повнота материнства – найточніше слово.
Кожна клітинка мого тіла, кожна мить мого життя, мої великі і дрібні справи – наповнені материнством.
Щастям.
Господи, я щаслива.

Зараз ніч, і повний місяць.
Я бігала цілий день.
Рвала яблука, трусила, збирала.
Носила відра і пересипала в мішки.
Їздила по молоко.
Гуляла, катала на велосипедику, гойдала на гойдалці.
Шукала іграшки, складала частинки в ціле, вкладала батарейки і гралася.
Купала, підмивала, витирала.
Передягала, одягала, роздягала, знову передягала.
Одягалась сама, тепло, щоб не застудити груди.
Годувала, годувала, годувала. І ще трохи перекусів було.
Колисала під яблунькою.
Вкладала спати у ліжко.
Носила на руках.
Тішилась.
Раділа, співала, сміялась.
Падала з ніг.
Втомлювалась.
Сто відсотків мого дня.
Сто відсотків мого часу.
Сто відсотків мого життя нині – я мама

Вечірнє сонце, дякую за все….