Початок історії про Парасолькову Фею

В житті трапляються дивні історії.
З деякими людьми вони трапляються частіше ніж буденні.
Мої ж дні звичайні і непримітні. Йдуть собі один за одним, аж поки не почнеться дощ…

Я витягаю парасольку і розглядаю перехожих. Дощ повільно накрапає, чи стрімко починається злива, і бабуся шукає в сумочці парасольку, або мама біжить з малюком чимдуж під дашок найближчого будинку, чи школярик накриває голову портфелем і добирається до трамвайної зупинки.
В них немає парасольки, а у мене – є.
- Ховайтесь, - кричу я їм, і простягаю свою парасольку.
Бабусі дякують, школярі ніяковіють, і, зазвичай, відмовляються. Тому я не пропоную парасольку школярам, важко їх вмовити. Бо дощ іде, і хтось мокне.
- Не витрачай часу на вмовляння, - наказує мені моя тітка, - шукай тих, хто вірить в дива.
Найкраще кликати під парасольку мам з дітками, мами охоче ховають діток від дощу. Та мами обачні, тому рідко виходять з дому без парасольки.
Іноді я простоюю під деревом цілісінький дощ, і так ніхто під мою парасольку не сховається.( Read more... )