Трішки про Марка Вовчка і про роль особи в розвитку української літератури

Треба сказати, що до творчості Марка Вовчка я небайдужа з дитинства. В Немирові наша родина рік жила на квартирі в саме тому будиночку з меморіальною дошкою, наче б то тут мешкала колись видатна українська письменниця (кажу, наче б то, бо за іншими даними, в будиночку було господарське приміщення). Я пам’ятаю, як відкривала їй пам’ятник біля школи. На пам’ятнику російською мовою писалось про "украинского писателя". Я досі дивуюсь, чому російською? В україномовному Немирові? Звідки таке вигадали ? Чим керувались? Адже до постанови 1982 року про поглиблення, поширення і підвищення ролі російської мови залишалось ще три роки.
Ще я любила Оксану Іваненко. Мама купила мені її "Казки", а потім принесла журнал "Вітчизна" з початком "Марії". Пам’ятаю, що уважно той початок читала, там все про Немирів, і згадувалось "миле село Вовчок", я тоді не знала, що тих Вовчків біля Немирова аж два, і , швидше за все, жоден не має стосунку до псевдоніма.
А потім я прочитала "Марію" повністю, і , вже старшокласницею, купила собі "Воду з кринички", повість про останні роки життя Марії. Якщо ви трішки знайомі з біографією письменниці, то пам’ятаєте, що вона несподівано залишила творчу працю, Петербург і в статусі мадам Лобач-Жученко стикалась безкрайніми просторами Російської імперії.
Ось версія Оксани Іваненко про причини цього фатального повороту долі:( Read more... )

про роль особи в розвитку української літератури - 2

Отже, "пані в мітенках". Кілька місяців тому я вирішила написати про Катрін Керстен, до речі, зовсім з іншого приводу. Прогугливши це ім"я, я несподівано знайшла твори невідомого мені досі Володимира Сиротенка (Вербицького). В 2005 році він опублікував в Інтернеті свій варіант біографії письменниці Марко Вовчок. І що ж я читаю:
с 70-х годов она перестала быть писательницей. Так ее наказала за брата Катрин Керстен. Вот как это было.
В круг этих переводчиц попала и двоюродная сестра Афанасия Васильевича – Катрин Керстен. Первыми её переводами были переводы П’ера Жюля де Сталя(псевдоним Етцеля). Переводы так понравились Марии, что она поручила Катрин перевод сказок Андерсена, на перевод полного собрания произведений которого она заключила договор. Обычно, с Катрин, как и с другими своими батрачками-переводчицами, она никаких письменных договоров не заключала.
Катрин решила воспользоваться случаем и отомстить Марии за пропащую жизнь брата, за украденное у него имя. Она взяла перевод Сказок Андерсена, сделанный М.В.Трубниковой и сестрой знаменитого критика Владимира Стасова, опубликованный в 1868 году и почти дословно списала его. Мария, даже не прочитав, поставила свою подпись и отдала в печать Звонарёву.

11 декабря Стасов публикует в газете „ Санкт-Петербургские ведомости ” статью „ Что-то очень некрасивое”, в которой обвиняет Марию в плагиате. Мария еще пытается отбиться, пишет, что ее перевод имеет высший художественный уровень, требует третейского суда. Но куда ей было таскаться с блестящим юристом Дмитрием Васильевичем. К тому же она и правды о том, что была не автором, а редактором, сказать не могла. Мало того, она „забыла” заплатить Катруси за перевод, то же даже не имела морального права перевести стрелки на нее ! Третейский суд, состоящий из 19 писателей и юристов подтвердил утверждение Стасова, что перевод Марко Вовчок является плагиатом перевода Стасовой-Трубниковой. В результате этого решения Мария потеряла и журнал, и лицо. ЕЕ произведения снимались из печати. В библиотеках относились подальше. ЕЕ перестали принимать в мире.
Ну що ж, зробимо висновки. Невідома "пані в мітенках" виявилась кузиною Катрін, давньою знайомою і майже родичкою, якщо не Марії, то вже ж її сина Богдана.
Чому раптом вона вирішила, ні з того, ні з сього, мстити колишній дружині свого двоюрідного брата ? Нічим було занятись?
Погодьтесь, є в цій історії "что-то очень некрасивое", і некрасивими видаються аж ніяк не дії Марії, а відверта підстава Катрін.
Звичайно, Володимир Сиротенко (Вербицький) симпатизує Катрін Керстен як нащадок Пантелеймона Куліша, ну, передалась йому любов і ненависть у спадок.
Але прізвище Керстен в історію української літератури увійшло набагато раніше 1870 року. Гуглила я Катрін Керстен у зв"язку з справою Кирило-Мефодіївського товариства.
"Пані в мітенках" встигла відмітитись вже тоді. Правда, виступила вона в ролі "чтозапрелестьэти уездныебаришни".Вдало виступила.