Мій особистий рецепт від застуди

Двадцять раз читати вірш Хільди Дулітл. Не знаю, як механізм діє, але допомагає.

Если взять луну в ладони
и повернуть ее
(тяжелое, тусклое блюдо),
то окажешься здесь;

если поднять высохшую водоросль с песка
и повернуть ее,
то увидишь яркий янтарь,
твои глаза

выглянут, как и прежде
(ты не помнишь)
когда поворачивается моя душа,
проникая на обратную сторону
всего:листа шалфея и кизила, крыла
ночной бабочки
и пушинки одуванчика,
сокрытой в земле.

Осінь. Вечір. Мряка

І в день було якось не дуже. Цілий день почувалась як не в своїй тарілці. Така собі обережна киця пробувала незнайомі місця на твердість перед тим як ступити. А місця - давно ходжені-переходжені.
Додому йшла з відчуттям фальшивої посмішки на обличчі.Аби присмачити взяла в кондитерській шматок наполеона. Думала, сидітиму з книжкою і чаєм, їстиму наполеон - полегшає.
Шматок наполеона виявися несмачним.
Колега подзвонила з радісним повідомлення: прибули давно очікувані кошти за серпневі муки.
Дякую щиро. Хоча витрачати їх вже не хочеться.
Не хочеться плащика гарного жовтого, бо стало холодно, а який сенс тримати його до весни ненадіваним?
Не хочеться сумочки з малюнком клаптиковим, яку бачила на розпродажу, бо її вже купили.
Не хочеться купи книжок цікавих, непрочитаних, я і Ганусьці, ще перед шматком наполеона, купила дитячу книжку, а тільки зараз згадала.
Не хочеться в Київ наступного тижня. а вчора хотілося і бажалось.

Не хочеться, не хочеться, не хочеться.

Мабуть, " ничего выписывать не буду, я экономить буду", як кіт Матроскін.

Піду перечитаю мій особистий рецепт від застуди, бо наче мені пороблено сьогодні.

І ось вам, люди, жменька мого попелу.
Спасибі за компанію. Адью.

Дійшло

Дійшло нарешті, чого мені пороблено. Це все внутрішня дитина, гратися хоче, а їй вже тижнів зо два не дають. От воно і бунтує. Саме нічого не робить, і мені не дає.
Хуліганка!