Мої кохані шпигуни

Андрій Гуляшки, Богомил Райнов, Юліан Семенов... Улюблене читання мого дитинства... Мої кохані шпигуни...
Такі пристрасні, віддані і такі... нещасні.

"Він любив одну єдину жінку, Ірину Теофілову, героїню ящурової справи. Він викрив її і засудив до страти".

Такі розумні, всебічно освічені, і такі... вразливі.

"Вона лежала на зім’ятому золотистому покривалі, і Авакум відчував, що в його душі теж щось зім’ялось - щось красиве і золотисте ."

Незламні, стійкі, завжди готові боротись з ворогом.

"Слухайте, товаришу Захов, - сказав він сухо. - Наскільки я знаю, вас не викреслено з наших службових списків... - Слухаю вас,- промовив Авакум. Він давно чекав цих слів як найвищої радості."

Безпорадні, розгублені і самотні у часи "консервації"

"..він не мав друзів. У нього було багато знайомих, але він жив самотньо. Причини цього парадоксального і дивного явища утворювали складний, майже незбагненний комплекс... Більшість людей важко зносять чиюсь вищість над собою. Вони можуть поважати таку людину, слухати її, плескати їй, але рідко люблять її "

Та іноді...їм щастило знайти споріднену душу. Ненадовго. Вона - " люба Доріс Гольт з братньої розвідки НДР" і мусить їхати на чергове завдання.

".. Ми несподівано обіймаємося, спершу майже пристойно, а потім раптом зовсім нерозсудливо, і я встромляю пальці в пишне каштанове волосся і відчуваю на обличчі пестощі любих губ... й Едіт пропускає свій вагон, і ледве встигає в сусідній, і все ще стоїть на східцях і дивиться на мене, і я також стою й дивлюсь услід поїзду...- невідомий мандрівник на невідомій станції, в цій чужій дощовій країні."

Немає нічого ліпшого за негоду.