Про міське життя і ціни на книжки
Sep. 16th, 2013 11:08 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_kaМи геть сп’яніли від міського повітря . І оглухли від шуму.
Я на вулиці не чую, що Мефодя каже. Він не звик голосно розмовляти, а я відвикла від непомітного для міських мешканців гуркоту-стукоту. «Стукотить-гуркотить, баба з печі летить»,- це не жмурилка дитяча, це вінницька вулиця.
Накупили солодощів, нову «джипу», журнал «Маленьке сонечко», на цей раз брала 1-3, але в старшому для Мефоді заскладне оповідання, а в цьому – жодних оповідань, з прози – поради для батьків. Зате дві гри-вирізанки, одну ми вже освоїли, нагодували і напоїли тваринок.
Ходили на «Вільну кав»ярню для вільних людей» Мефоді сподобалось, що печиво і цукерки можна було брати вільно, і на пазлі я написала побажання, і на камеру нас зняли (якби була передбачлива, то хоча б у дзеркало подивилася б перед виходомJ. Взагалі я не планувала нічого писати, але щойно ми зайшли, як двоє волонтерів почали «приглашать» щось написати. І від того «приглашения» я рознервувалась і написала побажання, щоб молоді люди більше спілкувались українською мовою. Сама собі дивуюсь.
Потім ми потрапили у дитячий куточок, Мефодя всівся за столика, взяв розмальовку і замалював одну сторінку, бо саме так він розмальовки розмальовує. Ще нам пропонували пазли, але пазли всі були на багато шматочків, великі, ще на 24 підійшов би, та не було, а от на 120 ми й не брались.
Далі всіх запросили переглянути виставу. Двадцять хвилин на тему «Ранні шлюби нічого доброго не принесуть». Грали студенти економічного коледжу, грали з натхненням, а сценарій був трішки дивний. За сюжетом дівчинка і хлопчик хочуть одружитись, дівчинці 15 років, хлопчик наче старший, і дорослі їм пропонують пожити кілька тижнів на дачі, наче сім’я, але без сексу.Вони живуть, і побут наступає, і вже дівчинка щодня макарони готує, а хлопчик втомився бараболю копати, а подруга йому не хоче сорочку зашити, і вирішили діти краще повернутись в коледж і вчитись. А весілля – відкласти на невизначений термін.:) В кінці всі актори проспівали пісню про право вибору, і це було справді класно, і пісня, і виконання.
Можна було за кавою спілкуватись з різними громадськими організаціями. Ми позаглядали в буклети, пошукали гуртки для трирічного хлопчика, нічого не знайшлося, то ми пішли розмальовувати еко-торби, і Мефодя мазав губкою по трафаретам, вийшло непогано.
Тут я зрозуміла, що з Мефоді вже досить громадського життя, і ми втекли в торговий центр дивитись на рибок і на нову книгарню, перероджену «Букву-емпік-чи хто там їх тепер купив». Книгарня велика, і для дітей є столик з олівцями, але скажіть мені, будь ласка, хто вигадав оту цінову політику? Я завжди кажу, немає кращих пропагандистів електронних книг з Флібусти ніж «Буква-емпік-чи хто там їх тепер купив». Ну реально ціни від ста гривень, а покет-бук – 74 грн. За м’яку обкладинку смажених зелених помідорів. Дитячі книжки взагалі вбивають цінами. Як це заохотити дитину до читання, а батьків - до купування? На цьому фоні Марія Морозенко зі своїми картонками на всіх українських базарах переможе будь-яку якісну літературу. Просто картоном закидає. Бо в Марії Морозенко – двадцять гривень за картонку з яскравими малюнками і поганючими віршами, а в книгарні – сто за книжечку такого ж об’єму, але інших авторів. Слухайте, може ті Морозенки – піратське видання? І, до речі, хтось колись бачив живу Ірину Сонечко, авторку гавчиків-мурчиків та інших розумних тваринок? Чому ніхто досі не взяв у неї інтерв’ю, це ж мега-популярна в Україні дитяча письменниця!
А ввечері ми продовжували пиячити, вже вдома, я - в безлімітному інтернеті, а Мефодя - за переглядом мультиків, літом у нього був мультиковий піст, точно.:)
Я на вулиці не чую, що Мефодя каже. Він не звик голосно розмовляти, а я відвикла від непомітного для міських мешканців гуркоту-стукоту. «Стукотить-гуркотить, баба з печі летить»,- це не жмурилка дитяча, це вінницька вулиця.
Накупили солодощів, нову «джипу», журнал «Маленьке сонечко», на цей раз брала 1-3, але в старшому для Мефоді заскладне оповідання, а в цьому – жодних оповідань, з прози – поради для батьків. Зате дві гри-вирізанки, одну ми вже освоїли, нагодували і напоїли тваринок.
Ходили на «Вільну кав»ярню для вільних людей» Мефоді сподобалось, що печиво і цукерки можна було брати вільно, і на пазлі я написала побажання, і на камеру нас зняли (якби була передбачлива, то хоча б у дзеркало подивилася б перед виходомJ. Взагалі я не планувала нічого писати, але щойно ми зайшли, як двоє волонтерів почали «приглашать» щось написати. І від того «приглашения» я рознервувалась і написала побажання, щоб молоді люди більше спілкувались українською мовою. Сама собі дивуюсь.
Потім ми потрапили у дитячий куточок, Мефодя всівся за столика, взяв розмальовку і замалював одну сторінку, бо саме так він розмальовки розмальовує. Ще нам пропонували пазли, але пазли всі були на багато шматочків, великі, ще на 24 підійшов би, та не було, а от на 120 ми й не брались.
Далі всіх запросили переглянути виставу. Двадцять хвилин на тему «Ранні шлюби нічого доброго не принесуть». Грали студенти економічного коледжу, грали з натхненням, а сценарій був трішки дивний. За сюжетом дівчинка і хлопчик хочуть одружитись, дівчинці 15 років, хлопчик наче старший, і дорослі їм пропонують пожити кілька тижнів на дачі, наче сім’я, але без сексу.Вони живуть, і побут наступає, і вже дівчинка щодня макарони готує, а хлопчик втомився бараболю копати, а подруга йому не хоче сорочку зашити, і вирішили діти краще повернутись в коледж і вчитись. А весілля – відкласти на невизначений термін.:) В кінці всі актори проспівали пісню про право вибору, і це було справді класно, і пісня, і виконання.
Можна було за кавою спілкуватись з різними громадськими організаціями. Ми позаглядали в буклети, пошукали гуртки для трирічного хлопчика, нічого не знайшлося, то ми пішли розмальовувати еко-торби, і Мефодя мазав губкою по трафаретам, вийшло непогано.
Тут я зрозуміла, що з Мефоді вже досить громадського життя, і ми втекли в торговий центр дивитись на рибок і на нову книгарню, перероджену «Букву-емпік-чи хто там їх тепер купив». Книгарня велика, і для дітей є столик з олівцями, але скажіть мені, будь ласка, хто вигадав оту цінову політику? Я завжди кажу, немає кращих пропагандистів електронних книг з Флібусти ніж «Буква-емпік-чи хто там їх тепер купив». Ну реально ціни від ста гривень, а покет-бук – 74 грн. За м’яку обкладинку смажених зелених помідорів. Дитячі книжки взагалі вбивають цінами. Як це заохотити дитину до читання, а батьків - до купування? На цьому фоні Марія Морозенко зі своїми картонками на всіх українських базарах переможе будь-яку якісну літературу. Просто картоном закидає. Бо в Марії Морозенко – двадцять гривень за картонку з яскравими малюнками і поганючими віршами, а в книгарні – сто за книжечку такого ж об’єму, але інших авторів. Слухайте, може ті Морозенки – піратське видання? І, до речі, хтось колись бачив живу Ірину Сонечко, авторку гавчиків-мурчиків та інших розумних тваринок? Чому ніхто досі не взяв у неї інтерв’ю, це ж мега-популярна в Україні дитяча письменниця!
А ввечері ми продовжували пиячити, вже вдома, я - в безлімітному інтернеті, а Мефодя - за переглядом мультиків, літом у нього був мультиковий піст, точно.:)
