Схоже, наша Лисогірка перетворюється у Швейцарію. І справа тут зовсім не в мальовничих горбках і крутих схилах, та й ставки наші не перетворились у чисті озера з прозорою водою.
Справа в тому,що наші сусіди зі всіх сил намагаються кудись вкласти свої гроші.
Ви гадаєте,що у нас тут стали багато заробляти?
Відкрили поклади нафти?
Варять смачний сир ?
Виготовляють шоколад?
Нічого подібного.
У нас копають картоплю, міняють її на цибулю і помідори, живуть на пенсії, допомоги і молочні гроші.
А все зароблене – несуть на поле чудес, як бідолашний Буратіно.
Мабуть я напишу на воротах – приймаємо гроші під високі відсотки. Виплата – через двадцять років. Започаткую,так би мовити, власний трастовий фонд. «Лисогірка форева».
Все краще, ніж щодня слухати про чергову чудесну позичку чи неймовірну страхову компанію.
- 180 років існує, розумієте! Німецька фірма! – переконувала сьогодні сусідка Ніна.
Вона щойно підписала угоду про страхування на 17 років!!! І щороку вноситиме дві тисячі гривень, а через 17 років – буде їй щастя, отримає аж 80 тисяч.
Мама намагалась повернути сусідку на землю. Марно. Ніна – в небі. Там, понад хмарами, літають тисячі і тисячі гривень в різних купюрах, і через 17 років вони обов»язково проллються рясним дощем на її родину. Грім і град в Нінині плани не входить.
- Бо я вірю, - пояснює вона , - і не переконуйте мене. Я вірю. Вірю тій людині, яке мені про цю компанію розказала.
- Та якби ж та людина була бодай власником компанії! – журиться мама, - а наймані працівники, що вони можуть гарантувати?!
- 180 років на страховому ринку, - знову починає Ніна свою пісню гарну і нову, - німецька фірма.
Що тут скажеш?!
Село неначе погоріло, неначе люди подуріли.
Головне, вони щиро вірять.
Щиро вірять і тяжко працюють.
І постійно одурені.
Справа в тому,що наші сусіди зі всіх сил намагаються кудись вкласти свої гроші.
Ви гадаєте,що у нас тут стали багато заробляти?
Відкрили поклади нафти?
Варять смачний сир ?
Виготовляють шоколад?
Нічого подібного.
У нас копають картоплю, міняють її на цибулю і помідори, живуть на пенсії, допомоги і молочні гроші.
А все зароблене – несуть на поле чудес, як бідолашний Буратіно.
Мабуть я напишу на воротах – приймаємо гроші під високі відсотки. Виплата – через двадцять років. Започаткую,так би мовити, власний трастовий фонд. «Лисогірка форева».
Все краще, ніж щодня слухати про чергову чудесну позичку чи неймовірну страхову компанію.
- 180 років існує, розумієте! Німецька фірма! – переконувала сьогодні сусідка Ніна.
Вона щойно підписала угоду про страхування на 17 років!!! І щороку вноситиме дві тисячі гривень, а через 17 років – буде їй щастя, отримає аж 80 тисяч.
Мама намагалась повернути сусідку на землю. Марно. Ніна – в небі. Там, понад хмарами, літають тисячі і тисячі гривень в різних купюрах, і через 17 років вони обов»язково проллються рясним дощем на її родину. Грім і град в Нінині плани не входить.
- Бо я вірю, - пояснює вона , - і не переконуйте мене. Я вірю. Вірю тій людині, яке мені про цю компанію розказала.
- Та якби ж та людина була бодай власником компанії! – журиться мама, - а наймані працівники, що вони можуть гарантувати?!
- 180 років на страховому ринку, - знову починає Ніна свою пісню гарну і нову, - німецька фірма.
Що тут скажеш?!
Село неначе погоріло, неначе люди подуріли.
Головне, вони щиро вірять.
Щиро вірять і тяжко працюють.
І постійно одурені.
no subject
Date: 2011-09-19 11:20 am (UTC)no subject
Date: 2011-09-19 12:36 pm (UTC)