(no subject)
Oct. 5th, 2010 12:10 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
rich_ka- А де Риндя і Йона ? - запитала вчора моя перевешня сестра Света. Вона традиційно приїхала на сесію і запримітила , що в хаті когось не вистачає.
Мефодик народився 2 вересня, а 3 вересня найкращий з всіх собак у світі, наш дорогий Риндя, відійшов у інший світ, не доживши кілька місяців до 15 років. І наша люба лікарка на цей раз нічого не могла зробити, бо від старості ліків немає.
Йона зі своїми дикими тиграми все ще в селі, під опікою сусідів. Сподіваюсь, до кінця тижня вона переїде у місто. Постійно мені сниться, що шукаю Йону, а знаходжу чужих котів, і переживаю, що не впізнала свою кицю.
Я після повернення з пологового (хай пробачить мені вітчизняна медицина, я знаю, що вони чесно намагаються реформувати все на краще, але у мене пологовий будинок асоціюється з концтабором, хвалити Бога, випустили) з дому ще не виходила. Дурновата приказка " в нашої доці, як не в сраці, то в оці" - це про мене. Раз, що шия скрутилась так,що й чашку в руки не візьмеш, але добрий приятель понатискав якійсь точки, і змогла вільно пересуватись, так потім защемився нерв на обличчі, праве око не заплющується, а кутики вуст - не рухаються, ну і болить півголови.
Лікарка оптимістично назвала це косметичним дефектом, а лікувати пообіцяла фізпроцедурами через два тижні. Тиждень вже минув. Саме по собі трохи полегшало, але не до кінця.
Мефодик - як всі діти, то спить, то плаче. Мама обіцяла носити його у слінгу, а тепер скалічіла і слінг відкладається до кращих часів .Залишилось спільне спання у ліжку, яке страшенно дратує патронажних сестер, ну просто план їм до двору роздають переконати якомога більше мам з дітьми не спати. Цікаво, як це вони практично уявляють мене з перекошеною шиєю, яка десяток разів на добу витягає дитину з ліжечка і назад кладе? Наскільки мене має вистачити?
А наразі бабуся і тьотя повезли малого важитись, а я сіла щось написати.Бо треба ж налагоджувати життя потроху.
Мефодик народився 2 вересня, а 3 вересня найкращий з всіх собак у світі, наш дорогий Риндя, відійшов у інший світ, не доживши кілька місяців до 15 років. І наша люба лікарка на цей раз нічого не могла зробити, бо від старості ліків немає.
Йона зі своїми дикими тиграми все ще в селі, під опікою сусідів. Сподіваюсь, до кінця тижня вона переїде у місто. Постійно мені сниться, що шукаю Йону, а знаходжу чужих котів, і переживаю, що не впізнала свою кицю.
Я після повернення з пологового (хай пробачить мені вітчизняна медицина, я знаю, що вони чесно намагаються реформувати все на краще, але у мене пологовий будинок асоціюється з концтабором, хвалити Бога, випустили) з дому ще не виходила. Дурновата приказка " в нашої доці, як не в сраці, то в оці" - це про мене. Раз, що шия скрутилась так,що й чашку в руки не візьмеш, але добрий приятель понатискав якійсь точки, і змогла вільно пересуватись, так потім защемився нерв на обличчі, праве око не заплющується, а кутики вуст - не рухаються, ну і болить півголови.
Лікарка оптимістично назвала це косметичним дефектом, а лікувати пообіцяла фізпроцедурами через два тижні. Тиждень вже минув. Саме по собі трохи полегшало, але не до кінця.
Мефодик - як всі діти, то спить, то плаче. Мама обіцяла носити його у слінгу, а тепер скалічіла і слінг відкладається до кращих часів .Залишилось спільне спання у ліжку, яке страшенно дратує патронажних сестер, ну просто план їм до двору роздають переконати якомога більше мам з дітьми не спати. Цікаво, як це вони практично уявляють мене з перекошеною шиєю, яка десяток разів на добу витягає дитину з ліжечка і назад кладе? Наскільки мене має вистачити?
А наразі бабуся і тьотя повезли малого важитись, а я сіла щось написати.Бо треба ж налагоджувати життя потроху.
