(no subject)

Збираємось до міста. І так шкода.
Шкода.
Не хочеться залишати хату і садок.
І вигін.
І село.
Втім, я люблю такі від»їзди. Коли шкода.
Коли позаду залишається прекрасне місце, куди хочеться повертатись знову і знову.
Дуже не хотіла, щоб наш цьогорічний від»їзд був схожий на втечу. І воно на те виходило. Бабуня з Мефодцем мріяли про місто з «джипи-поршами» і сотнею телевізійних програм., я, тихцем, мріяла про гарячу воду і ванно-душі».  І наша трійця рахувала дні до від»їзду.
Але тут Лисогіркою оволодів грибний психоз. Три дні носять гриби відрами. Таке враження, що вони виросли всюди: в лісі, садку і на вигоні, просто в нас під ворітьми.. Бабуня з тіткою Ларисою вигадують нові і нові способи збереження на зиму грибного врожаю. Сушимо-морозимо-варимо-квасимо.
Схоже, що ніхто не хоче їхати.
Але брат телефонує і суворим голосом нагадує про погані погодні умови. Треба збиратись. Пора.