Чайки

Таке диво бачили вчора на річці. Чайки прилетіли. Чайки на Бугу.
Тепер до мого персонального списку  "щастя є" додались чайки на Бугу.
Я колекціоную миті свого життя, ті, в які я відчувала вічність, красу і гармонію.
Лелека над нашою хатою.
Світанок на скіфському городищі.
Клумба з чорнобривцями в Новому Орлеані.

Позгадувала, і подумала, як мало. Забудько я. Не може ж бути, щоб мить зупинялась у моєму житті аж 4 рази.
Напевне, що більше.
О, ще згадала естонських лебедів, чотири роки тому, в 2009, в лютому ми були в Талінні, нас повезли до моря,подивитись на порт і т.д., а ми побачили лебедів. Лебеді зовсім ручні були, підходили до нас і брали хліб з рук.

Що можна зробити червоною лопаткою. Іграшковою.

Ви, мабуть, знаєте, що ми з Мефодем час від часу волонтеремо на дитячому майданчику. Мокрі гірки осушуємо, ями в піску засипаємо, щоб вода не стояла, місцевому депутатові телефонуємо, аби відремонтували зламані мостики і рухомі дощещки.
А тепер - сніг. Погані погодні умови дійшли і до дитячих майданчиків. Вчора ми пішли на рошенівський, з покриттям, думали, там сухіше, але сніг був і там. Зате ми чайок побачили. Ну і ми всюди ходимо з червоною лопаткою, раптом Мефоді спаде на думку десь щось покопати? То ж я взяла лопатку і почала сніг відгортати. Довелося відстоювати лопатку від Мефоді, він теж хотів! І правильно, лопатка ж його!
У всіх моїх волонтерствах було дуже мало союзників. Традиційно, інші мами не дуже прагнули щось робити. А я, не те, щоб аж так рвалась до громадської праці, але стояти годинами, поки малий на гірці, і нічого не робити, -  мені дуже важко. Улюблені мамині ігри - пліткування та "взяти чужу іграшку-вона взяла чужу іграшку-віддай хлопчикові іграшку-треба ділитись-де наша машинка-а вона ніколи не приносить іграшок " і т.д. набридли до оскоми. То я завжди рада, коли є можливість попрацювати лопатою. Головне - одразу видно результат. Я хотіла б ось так бачити результат в інших моїх діях.
Так от, сьогодні ми вибрались всім сімейством, взяли ще й бабуню. І поки бабуня з Мефодем грались, я досхочу намахалась лопаткою. І коли я вже прибрала сніг біля карусельки, на поміч прийшла зелена лопатка в руках незнайомої бабуні, яка, виявляється, спеціально сьогодні взяла лопатку, щоб сніг розкидати. "Для своїх дітей робимо", - каже бабуня, мовляв, хто  ж іще прибере сніг з майданчика.
А тій молодій парі, що приїхали з розкішною помаранчевою лопаткою в кошику і зробили вигляд, що снігу не бачать, зате  в дві руки водили своє маля по гірці, дуже відповідальна справа, - ганьба. І не треба мені розказувати, що у них були вагомі причини лопатку свою не діставати з кошика. Найвагоміша - ми й так все прибрали. Без них . А інша - про це писала шановнаfaina_kaplan, але вони її не читали,  і тому впевнені, що коли використаєш сусіда, то виграєш. http://faina-kaplan.livejournal.com/241471.html
А чому я така зла сьогодні ? Та все дуже просто. Я зранку прочитала радянські  газети фейсбук і дізналась про гонорар нашого найуспішнішого письменника. І от я доросла людина, багато всякого в житті бачила, а  такі декларації мене вганяють в депресію.Я починаю сама собі здаватись дурною і мізерною, а двері у ванній  - брудними і їх давно пора вимити. І на балконі прибрати. Бо я розвела у хаті бруд, і в країні бруд, а у мене мала дитина, і як нам далі жити?    Невже є люди, які ще  щось планують тут? І на щось ще сподіваються?
І коли ця глобальна депресія закінчиться...