![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Йонині дивацтва
Вже котрий день на наших воротах висить невидима табличка: «Обережно, у дворі зла киця».Люди табличку не бачать, а коти і собаки помічають одразу ж. Йона вже не розпускає свого Хвостяку. Бо ніхто до нас не ходить. Небезпечно.
Ми живемо маленькою компанією у складі восьми осіб: двоє людей(Ганка і я ) і шестеро тварин:Риндя, Йона плюс четверо Йониних малюків.
Йона справно прибігає снідати, обідати і вечеряти, а на додачу до наших харчів (каші з мняском і молочка) іноді ловить собі мишку.
От учора зранку Ганка підняла гвалт:
-Тьотю, тьотю, тут маленьке мишеня біля порогу!
Мені вже Йониних пригод було аж занадто.:
- Я мишенят не ловлю, клич Йону!
Але Йона сама покликалась. Поки я встала, дійшла до порогу, мишеня перемістилось у Велику кімнату, якраз до дивану. Разом з Йоною, бо те, що було мишеням, тепер стирчало у неї з рота і сидячи зі всього активно поїдалось. Я відчула, що втрачаю останні крихти толерантності.
- Йоно, йди геть зі своєю здобиччю!
Йона зиркнула на мене з-під лоба, і перемістилась з мишеням у сусідню кімнату, але нашої вимоги – з мишами в хату зась, не розуміла і виконувати не збиралась.
Взагалі, були деякі речі в цьому світі, які Йона ніяк не могла втямити.
Наприклад, зачинені двері. Для Йони поняття «зачинені « і «замкнені» чомусь були синонімами. Перезимувавши в міській квартирі киця раз і назавжди вирішила, що зачинені двері їй не відчинити ніколи, і там, де можна було легенько торкнути лапою, вона старанно нявчала, чекаючи на допомогу. Особливо її дивували завішані шторами проходи, наче там, за шторами, мав бути інший, невідомий кішкам світ, туди тільки й можна було, що просунути голову, на одну мить і одразу ж сховатись назад.
Втомившись відчиняти Йоні двері посеред дня і ночі, ми з Ганкою пробували навчити кицю залазити в хату через кватирку. Висаджували її на вікно, пояснювали, що ось так можна зайти в хату будь-коли, і нікого кликати не треба, але Йона вважала ці процедури нашим черговим дивацтвом. Вона всідалась на рамі і ніяк не хотіла стрибати в кімнату чи з кімнати.
Ще одна Йонина заморочка пов’язана з їжею. Їжа мала з’являтись у її мисочці тільки з холодильника. Якщо ж я клала щось не на її очах, Йона вперто того не помічала, пробігала повз вже приготовлений сніданок/обід/вечерю і голосно вимагала відчинити холодильник.Доводилось брати її на руки, нести до мисочки і пояснювати, що їжа може там з’явитись і у її відсутність, а не тільки з холодильника, показували, що в мисочці вже є добреньке, брати шматочок і підносити до рота і тільки тоді Йонуся починала наминати сир чи кашу з мняском.
- Якась вона не дуже розумна, - зробила висновок мама.- Добре, що хоч мишей ловить.
Та через кілька днів виявилось, що Йона хитріша за нас усіх.
Ми живемо маленькою компанією у складі восьми осіб: двоє людей(Ганка і я ) і шестеро тварин:Риндя, Йона плюс четверо Йониних малюків.
Йона справно прибігає снідати, обідати і вечеряти, а на додачу до наших харчів (каші з мняском і молочка) іноді ловить собі мишку.
От учора зранку Ганка підняла гвалт:
-Тьотю, тьотю, тут маленьке мишеня біля порогу!
Мені вже Йониних пригод було аж занадто.:
- Я мишенят не ловлю, клич Йону!
Але Йона сама покликалась. Поки я встала, дійшла до порогу, мишеня перемістилось у Велику кімнату, якраз до дивану. Разом з Йоною, бо те, що було мишеням, тепер стирчало у неї з рота і сидячи зі всього активно поїдалось. Я відчула, що втрачаю останні крихти толерантності.
- Йоно, йди геть зі своєю здобиччю!
Йона зиркнула на мене з-під лоба, і перемістилась з мишеням у сусідню кімнату, але нашої вимоги – з мишами в хату зась, не розуміла і виконувати не збиралась.
Взагалі, були деякі речі в цьому світі, які Йона ніяк не могла втямити.
Наприклад, зачинені двері. Для Йони поняття «зачинені « і «замкнені» чомусь були синонімами. Перезимувавши в міській квартирі киця раз і назавжди вирішила, що зачинені двері їй не відчинити ніколи, і там, де можна було легенько торкнути лапою, вона старанно нявчала, чекаючи на допомогу. Особливо її дивували завішані шторами проходи, наче там, за шторами, мав бути інший, невідомий кішкам світ, туди тільки й можна було, що просунути голову, на одну мить і одразу ж сховатись назад.
Втомившись відчиняти Йоні двері посеред дня і ночі, ми з Ганкою пробували навчити кицю залазити в хату через кватирку. Висаджували її на вікно, пояснювали, що ось так можна зайти в хату будь-коли, і нікого кликати не треба, але Йона вважала ці процедури нашим черговим дивацтвом. Вона всідалась на рамі і ніяк не хотіла стрибати в кімнату чи з кімнати.
Ще одна Йонина заморочка пов’язана з їжею. Їжа мала з’являтись у її мисочці тільки з холодильника. Якщо ж я клала щось не на її очах, Йона вперто того не помічала, пробігала повз вже приготовлений сніданок/обід/вечерю і голосно вимагала відчинити холодильник.Доводилось брати її на руки, нести до мисочки і пояснювати, що їжа може там з’явитись і у її відсутність, а не тільки з холодильника, показували, що в мисочці вже є добреньке, брати шматочок і підносити до рота і тільки тоді Йонуся починала наминати сир чи кашу з мняском.
- Якась вона не дуже розумна, - зробила висновок мама.- Добре, що хоч мишей ловить.
Та через кілька днів виявилось, що Йона хитріша за нас усіх.