В дощ

Тихо так.
Ганнуся в місті. Мама десь спить. Мефодик теж.
Я потребую тиші.
Коли навколо багато людей, я не чую себе.
Без цього важко жити.
Може є люди, яким потрібен гамір і натовп.
А мені – тиша.
Тиша і зошит . Тиша і комп’ютер.
Щоб думати і писати.
Жити так.
Так жити.

(no subject)

Щось мені сумно. Наче все добре і славно. А мені сумно. Я б книжку якусь почитала оптимістичну. З гарним кінцем. Але Софі Кінселла нічого путнього не написала останнім часом.
Роботи купа і роблю потроху, не відкладаючи на останній день. І гроші завелись. І Мефодик росте .

От коли в мене припиниться ця дурнувати післяпологова хандра?