Закриті спеціалізовані інтернати - це,звичайно, страшно. Я маю кілька подруг, у яких "особливі діти", вони докладають стільки зусиль, аби поліпшити дітям життя, розвиток. Мені здається, що у міських закладах умови нормальні, а ті, які залишились в глухих селах, там, звичайно, важко контролювати.
Діти-інваліди - це окрема тема, у мене є двоє приятелів з ДЦП, дівчина навчалась у звичайній школі, їй було дуже важко, але завдяки вчительці діти її сприймали, і вона здобула вищу освіту, добре розмовляє, реалізована в житті. А хлопець був у закритому інтернаті, у нього гірша мова, він багато працює над собою, вивчив кілька іноземних мов, прекрасна людина, але ті роки розвитку, сензетивний період, так це називається ?, його не повернеш.
Сім"я, оточення - все має велике значення.
Взагалі - складна і важка тема, але варто про це думати. Я думаю ще і тому, що 4 моїх родичів у дитячому будинку, я їх провідую, рідко, але інша родина адекватна (бо тьотя їх , це окрема мова) для цього часу не знаходить.