Я бачила в тій передачі не стільки "звичайні" дитячі притулки, будинки, а якусь дику ситуацію, коли діти до 3-х років перебувають у роддомі у т.зв. "кімнтатах відмовників" - де з ними ніхто не займається, вони не гуляють, а рота, щоб не плакали, заклеєно пластирем.

Потім такі діти стають інвалідами - бо Мауглі це лише казка. І їх чекає ще страшніша доля у закритих спеціалізованих інтернатах для дітей із вадами розвитку. А туди (знову-таки, переповідаю те, що бачила по "зомбоящику") не так легко потрапити не те що журналістам, а уповноваженому з прав людини.

Кажу я це, пишу не як виправдання аборту. Зовсім ні. Але поки не буде прийнята серйозна програма (а не поодинока соціальна реклама), яка б дійсно виконувалась (її виконання має контролюватися владою та громадськістю), доти нічого не зміниться.

А суспільство у нас дуже хворе. Як в моральному плані, так і в "тілесному". І я не знаю, чи буде вирішена колись піднята Вами проблема.

П.С. А в Туреччині, наприклад, всього декілька дитячих будинків. Там не прийнято залишати дітей. Беруть на виховання родичі.

Я би хотіла, щоб в Україні була більш розвинута практика опіки.