Схожі ми на лелек

Повна машина родичів. Брат везе нас на село. Тітка Люба, мама, я і Мефодя. Ганку з плачем відправили до школи.А вона теж хотіла в село.
По дорозі, ледь не в кожному селі  бачимо лелек і гніздах.. Мама з тіткою обговорюють, чом це лелеки повертаються додому, а не залишаються в теплих краях.
Мама:
- Так довго летіти і навіщо?Якісь вони непослідовні!
Я, з заднього сидіння:
- Ага, схожі на нашу сімейку.
Всеньке життя , як тільки потепліє,  ми рушаємо на далекі села. А могли б літувати у своїх міських коробках.  Жодних економічних вигод від того літування ми не маємо.Та і відпочинок могли б організувати десь ближче і комфортніше.  Але ми, товариство таємних змовників, рушаємо в найдальший куток,  в старий, давно не ремонтований будинок,  в село, в якому що не рік, то менше людей. Чому?
Проста відповідь.
Любимо ми цю садибу.
Як і лелеки?