Вечірнє

Мефодик підвечеряв і тільки задрімав, аж тут чую жалібне нявкання. Біжу шукати Йонку.
Красуня наша лежить на дивані і гірко плаче: " Скільки можна жити в цій квартирі! Коли вже весна і далекі села! І заміж хочеться знову!"

Співчуваю я їй, але чим допоможеш? Погладила по голівці й сіла до комп"ютера. Киця змовкла, лизьнула животика, а зараз спить, прикривши лапкою носа. Не журись, Йоночко, літо не за горами!