rich_ka: (Default)
Пам»ятаєте минулорічну Чудю? Собаку, яку ми підгодовували у вересні минулого року ? Чудя мала господиню, бабу Веру, баба Вера ніяк не могла її виловити, а сама перебралась в інше село, Чудя гасала Лисогіркою з відчайдушністю приреченої на смерть. Вона і була приречена, дехто звинувачував Чудю у крадіжці курей, а це у селі смертний вирок.
Мама довго сумнівалась, чи варто нам Чудю підгодовати. Адже ми їхали в місто зимувати і до вагітної Йони ніяк не додавалась собака, ніяк. Але іншого виходу в Чуді теж не було і ми порадились і вирішили: погодуємо Чудю, то вона переживе цей місяць, а там може щось і вирішиться.
В останні дні вересня ми намагались познайомити Чудю з потенційними господарями. Чудя знайомитись відмовлялась, вона до рук взагалі не йшла, і до чужих садиб теж. Ото стояла на свому, буду у вас жити, і ніяких розмов. То ж я їхала з села з тяжким серцем, бо мала тваринка, яка вважала, що знайшла собі хату і роботу (чесно гавкала всеньку ніч, а спала під вікнами, на траві) знову залишалась сама.
Тоді я сказала сама собі все, ти не зодчий цих стін!
Ніяких собак-кицьок, ніякого волонтерства-благодійності, ніякої громадської активності. Ну не можу я змінити цей світ, не можу. Тут тварин і людей прирікають на голодну смерть, а я, з малою дитиною і вагітною кішкою, постійно в пошуках грошей і заробітку, і ще, наївна, опікуюсь Чудею. А попереду мене чекали четверо йоненят, між іншим.
В жовтні ще родичі навідувались в садибу, заставали там Чудю, залишали їй їжу. Жоден зі знайдених нами господарів не зміг знайти з Чудею спільну мову, то ж…

Зимові місяці призвели до певних змін у сусідах. В нашій Лисогірці сусідів небагато, та й ті постійно кудись діваються. Баба Галя померла, її внучка Ліда, та що «справи позичкові», виїхала в інше село, так і не зумівши повернути свої гроші, але хату Ліда продала бабі Тані. Я бабу Таню не знала зовсім, фігура вона колоритна навіть для лисогірських масштабів. Баба Таня такий собі місцевий філософ, майже вавілонський Фабіян, тільки без цапа, а з козою. Колоритність баби Тані в тому, що вона живе на пенсію. Тільки на пенсію! Ви таке можете уявити? Сільську жінку, яка не садить города, а купує в коперації картопляне пюре і розводить його водою.
Мама моя як про це взнала, кілька днів не могла отямитись.Від шоку. Як же можна так жити? Ні цибулі, ні огірків, правда, виявилось, що город у баби Тані все таки є, вона його здає в оренду за картоплю.
Ну і коза в неї є.
А ще у баби Тані знайшлася Чудя!
Я пригадала, що тоді, у вересні, розмовляла про Чудю з якоюсь жінкою, розказувала, що нема у неї господарів і не знаю, що з собакою буде. Так от, наша філософиня баба Таня і була тією незнайомою жінкою. Вона організувала свого онука, зловили вони Чудю, прив»язали в себе на подвір»ї і вона в них живе і гавкає. Правда, іноді Чудя вривалась, бігала до чужих собак і принесла в пелені результат своїх загулів: четверо цуценят.
А годувати чим?
Тепер уявіть собі, моя мама, зі зламаною рукою, хворим серцем і високим тиском, всеньке літо, щодня носить Чуді і цуценятам все, що у нас залишалось після сніданків-обідів-вечерей. Благодійна собача ідальня під горіхом цього літа зачинена, ми перейшли до цільового використання помийного відра, тільки для Чуді і чуденят.
Мефодя так полюбив носити Чуді їжу в бідончику, що сам мені нагадував, мама, ам, мовляв, давай нести собачкам їжу.
Крім Чуді, яку назвали Ладою, в баби Тані є ще схожа на Йону кішка.
– А звідки у вас ця кішка, - питала я, тихцем сподіваючись, що це котрась з йоненят, народжених того ж року, що й Мефодик.
– А дочка зимою принесла, біля «арки» знайшла ( місцева назва, поворот на трасу, там автобусів чекають, між іншим, дочка баби Тані несла кошеня сім кілометрів.).
- А оцей чорний кіт?
- Від Ліди залишився.
Кіт чорнющий і серйозний, видно розуміється в чарах. Баба Таня теж.
- Я, - каже, дитиною одну кицьку була підібрала, принесла додому, а вона вночі говорить, сука, каже, до меї матері, дай спідницю, бо нема в чому йти.І рано теї кицьки вже не було. А баба та, відьма, біля нас жила, вона таке вміла.

Ну , знаєте, після таких заяв я почуваюсь, наче мені баняк впав на голову, такий великий баняк, з тих, що в печі свиням варять, от бах – і впав на мене. А баба Таня вирішує добити мене остаточно, ще й кришкою гупнути:
- Я колись бачила, як та відьма сіно возить.Стою, дивлюсь, а копиця сама йде.Я ближче підійшла, а там курка з копиці вилазить, це та курка копицю везли. А на другий день та баба мене кличе і питає, що ти бачила? Я кажу, бачила, як курка копицю везла. А баба каже, то не курка,то я була.

На повнім серйозі баба Таня стверджує, що це все чистісінька правда.І вона сама бачила, а відьма та жила біля лісу, але не в Лисогірці, а в Тесах, бо баба Таня тесівська.

Моя мама, теж на повнім серйозі, пояснює, що баба Таня в школі не вчилась і навіть читати-писати не вміє.Бо…. має легку розумову відсталість.

Чудя-Лада з чуденятами, схожа на Йону кішка і чорний кіт, на повному серйозі кажуть, що їм до лампочки , вміє баба Таня читати чи ні.

Чудя

Sep. 27th, 2011 08:30 am
rich_ka: (Default)
Якщо витріпати доріжку, підмести і зібрати розкидані Мефодикові іграшки, а ще – напалити у грубі, ні в яке місто їхати не хочеться.
Ганка подзвонила, що приїдуть за нами у середу, а нам, ні мамі, ні мені – не хочеться їхати.
Лисогірка така хитра, в останні дні вміє повернутись найкращим боком: з найсинішим небом, цвіркунами і гарними людьми.
Тітка Голька має охоту опікуватись Чудею.
Шкода,що Чудя не має ніякого бажання спілкуватись з тіткою Голькою.

Хто така Чудя ?
Ви ж розумієте, що прилаштувавши Котю, ми одразу ж почали шукати новий клопіт на голову.
І клопіт знайшовся.
У вигляді руденькою собаці з умовним ім.»ям Чудя, яку мама вирішила погодувати, а Чудя – настільки стішилась, що в подяку за обід тепер живе у нас вже 5 день, чесно їсть все, що дають, і ще чесніше гавкає у відповідь на всілякі підозрілі звуки.
Ще вона любить супроводжувати нас з Мефодиком на прогулянці.
Тільки виїхали на долину, аж Марічка гукає:
- Зловіть цю собаку!
Я насторожилась. Навіщо Чудю ловити?
Виявилось, що Чудя має погану славу, ловить курей. Самі розумієте, в селі це майже вирок.
Правда, ми з мамою одразу ж заявили, що ми Чуді – не указ, це вона за нами бігає, а ми за нею – не будемо, не солідно.
-Ага, - сміється Марічка, - не вистачало вам ще по селі за собакою бігати.
Ми не бігаємо.
Чудя цілодобово стирчить на садибі, і , не схоже, щоб якась курка постраждала за ці дні.
Але позавчора шуляк ніс руду курку просто біля нашого садка.
Я всіх сусідів повідомила, що курку вкрав шуляк, не Чудя. Сусіди кивають, і в один голос переконують мене, що то не їхня курка, у них всі на місці, а от в Андрея, Ніни, Віти .. можливо і вкрали.:)
Мама дивиться на Чудю і журиться, вже обмірковує, чи не могли б ми її в місто взяти.
- Ага, в місто! Вільноблукаючу собаку – у квартиру!
Ясно, що до Мефодика нам і Йони забагато. Але Йона – своя, і вжилась, а Чудя – навіть гладити себе не дозволяє, куди її в місто везти.

Зате тітка Голька одразу зрозуміла, яка Чудя чудова собака. Вона голосно гавкає на всіх чужих! А їсть – мало, бо сама маленька. Така собі ідеальна сільська собака, проста в користуванні і економічно вигідна.
Тітка Голька радо б Чудю прийняла б до своєї садиби, на постійне місце роботи, та Чудя не згодна.
Чудя вирішила жити з нами.
У тітки Гольки троє собак різного віку і статі.
А у нас – одна киця Йона, собаче місце вакантне, їсти дають, чому це я маю звідси йти, - думає Чудя, і старанно гавкає всеньку ніч.

Отакий маємо клопіт.

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 10:46 am
Powered by Dreamwidth Studios