rich_ka: (Default)
Колись давно прочитала фразу і довго вона для мене залишалась незрозумілою.
Якщо не дозволяєш собі відчувати біль, не зможеш відчути радість.
Сьогодні в мене інсайт. Я нарешті збагнула.

Сумно посміхаюсь.

Сумувати іноді корисно.
Корисніше ніж зберігати фальшивий оптимізм і переконувати себе, що все прекрасно.
Все прекрасно, просто трішки сумно. З незрозумілих для себе самої причин.
Може мамська рутина впливає, чи погода ? Може чергова вікова криза настала?
Не хочеться розкопувати власну давню історію.
Хочеться сумувати.
В нинішньому сумові відчуваю себе більш живою, не роботом ( ага,таки мамська рутина), а живою людиною. З правом на сум. А отже – і на радість.

Добре,що у мене є теплим жовтогарячий халат з капюшоном, можна в нього закутатись, налити собі чаю , вмоститись в кріслі і сумувати.
Поки не набридне.
rich_ka: (Default)
Я на сьоме небо не піду
блукатиму на шостім
в парку
під золотими кленами
вони були колись зеленими
давно
я забула
на п"ятому влаштуюсь з п"яльцями
з тих, що в Україні називають кросна
навишиваюся
четверте небо як кінець чверті
попереду канікули
ніколи
третє - голос, гукнеш в самотність
і хтось озветься
може серце
твоє?
чи луна
знову одна
спускаюсь рівнем нижче
друге
додай мені сили
знайти те,
що на першому загубила
віру
rich_ka: (Default)
Проводжу опитування родичів:
- Света, а чому гидке каченя стало лебедем?
Света нічому не дивується. Крім статусу моєї сестри перевешньої, вона ще й вчителька і психолог. А живе в селі, і все знає про качок. Відповідає коротко і чітко:
- Бо качці підклали лебедине яйце.

І що? Нормальні люди все розуміють одразу, і тільки я стільки років ламала голову. Знаєте, у мене дійсно талант. Я талановито вмію просте зробити складним.
rich_ka: (Default)
А тепер - гарна новина.
Каченя стало лебедем? Ні, маленьке лебеденя подорослішало.:)
Звідси висновок - щоб там не трапилось, в результаті станеш тим, ким ти є.
Лебеденя стане лебедем, тигреня - тигром, кошеня - кішкою , навіть якщо уявляє себе тигром, а каченя - качечкою.
Звичайно, знайдуться люди і тварини, які казатимуть - ти не каченя, ти лебеденя, або - ти не кішка, ти тигр...і всіляко збиватимуть з толку своїми потрібними і непотрібними порадами. Прикро.
Але і тут гарна новина є.
В результаті - ти все одно станеш тим, ким є.
Лебідь в качиній зграї стане лебедем . Особливими, вихованим в качиній зграї.
А лебеденя на фермі качиній - стане лебедем , тільки на качиній фермі.
А хто сказав, що лебеді і качки мають саме от такі, а не інакші?

Всі шляхи ведуть до себе, абсолютно всі.
rich_ka: (Default)
В середньому на відгадку у мене пішло 24 роки.
От нащо мені те гидке каченя здалося?
Чи може я шукала відповідь на запитання, як стати лебедем?
Погана новина :лебедем не стають, лебедем народжуються.
Деякі речі неможливо змінити, якби не хотілось.
Я маю на увазі гени та дитячі спогади.
Правда, є психологи, які кажуть, що можна вигадати собі нове дитинство і таким чином отримати позитивні дитячі спогади.
Ха-ха.
"Нове дитинство" все одно формується людиною з урахуванням свого попереднього досвіду, та і не вірю я у подібні вправи.
Це треба команду психологів та купу гіпнотизерів, і все на одну людину. І роки психотерапії.
І - ключове запитання, навіщо?
Щоб збагнути, що лебедем народжуються?
rich_ka: (Default)
В дитсадку студентка з педучилища проводила заняття по Андерсену. Читала нам "Гидке каченя", а потім - обговорювали.
Я запам"ятала одне запитання:
- Чому гидке каченя стало лебедем?
Діти ніяк не могли знайти відповідь, яка задовльнила б юну виховательку. А може дівчина не надто ретельно підготувалась до заняття.
Вона вирішила сама відповісти на своє запитання:
- Каченя стало лебедем, бо його викачали в муці, в снігу (є там такі епізоди?:).
Знаєте, це чиста правда, вона дійсно так сказала.
В дитинстві багато чого можна уявити, без особливих зусиль, і історія про каченя, яке обсипають мукою чи попелом, і воно перетворюється на лебедя, - цілком ймовірна для дошкільнят.
Я - не повірила.
Не заперечувала, не обговорювала, просто - не повірила.
Але багато років мучило мене це питання: чому гидке каченя стало лебедем.Десь там, в черзі важливих і не дуже запитань, які я назбирала за своє життя, так от, там, в кінці, завжди крайнім, стояло запитання про гидке каченя.
Я пам"ятаю, як десять років тому, раптом знайшла відповідь.
Був у мене період в житті, схожий на сьогодення, я тоді багато згадувала.
Згадала й цю історію і нарешті збагнула, чому гидке каченя стало лебедем.

Бо воно ним народилось.
rich_ka: (Default)
Сидимо на чемоданах, збираємось на далекі села. Нас з Мефодиком ніяк не везуть, ЙОна там вже тиждень сидить і , між іншим, ходить на здибанки з чужими котами, а ми нічого не бачимо.
Тут все про війну і про війну. Сьогодні спіймала шматок Шустера, діти відповідали на запитання, коли друга світова війна для України почалася. І львівські, і одеські школярі чомусь вирішили, що в 41 році. Аргумент: бо Україна була в складі СРСР. А в складі Польщі в 1939 що було? Невідомі Крайні землі?
То я знову почала згадувати про війну і моїх родичів. Ви ж знаєте, наша родина - патріоти Лисогірки, і з усіх варіантів патріотизму і "любві к родінє" обирає марш-бросок на свої села.
З дитинства пам"ятаю, як дід розповідав про початок війни. Як він у полон потрапив, як звезли їх у табір, а потім "на машині привезли командира". Я ніяк не могла зрозуміти, чому командира привезли на машині... В моїй уяві всіх командирів як генерала Карбишева поливали холодною водою на морозі, а тут - на машині везуть.
Дід з того табору втік, і дуже просто. Почали відпускати західняків додому, а він побачив, що їх шикують в колону ,а біля воріт - не перевіряють, тільки рахують кількість. От і затесався в західняки, охорона полічила - двадцять , і випустила за ворота.А останнього почали перевіряти документи, ну вийшла у них заминка. За ту дідову втечу маю вічну карму, як тільки чують мою українську мову, починають питати, чи я не зі Львова . Альтернативний варіант - чи не вчителька української мови ( а дід ким був? нею ж і був, тобто вчителем):).

Я стільки тих історій наслухалась! Баба покійна розповідала, як їхали з Бесарабії, то багато людей вздовж дороги лежало... А я, наївна дитина, її запитала:"Чого ж ті люди там лежали?" (думала, відпочивали вони, чи що)."Бо мертві,"- відповіла моя баба, і тільки позаминулого року приїхала тітка Женька і повторила цю ж історію, як вже добрались ярами і лісосмугами, між німцями і "нашими" з Бесарабії до Вінницької області, то переходили поле, на якому перед тим була велика битва, і те поле все трупами було встелене...

Війна мені видається чистою нісенітницею, заняттям , недостойним людини. Як це можуть зібратись люди і стріляти одне в одного? І вчитись цьому? І просторікувати про героїзм?
Словак, що квартирував у нашій хаті в сорок четвертому, казав дідові, що стріляє в повітря, не може він у слов"ян стріляти. А якщо в неслов"ян, то можна?
Вчора мама згадала, як у 1968, коли ввійшли в Чехословаччину, призвали до війська резервістів (отаке було, я вперше почула). З тих резервістів одного привезли у Вугли, вбитого.Як загинув, мама не знає, але загинув він у Чехословаччині, в 1968 році, якраз перед моїм народженням.
На закінчення сумбурного цього посту - вважаю я всіх, хто воював, і взагалі - пережив війну, мучениками.Люди страждали, бо воювати - справа для людей неприродна. Хотілося б мені, аби згадуючи " войни і криваві чвари " в Україні менше говорили про героїзм, а більше - про співчуття, щоб слово "війна" викликало огиду, щоб люди трішки подумали, а не повторювали за інерцією засвоєні істини від "політпросвіти".
rich_ka: (Default)
Міріадами летять ті сніжиночки холодні...

Сніг іде.

Сніг в місті - завжди диво.
Міська людина живе як м"ячик, якого кидають в стінку. Ляп-ляп, ляп-ляп. Щодня одне і теж. В стінку, в руки, і знову ляп в стінку.
Здається, що все життя людське - проміжок між стіною і руками, що кидають м"яч.
А потім йде сніг , замерзла вода падає з неба, і цього досить, щоб згадати про існування іншого світу: світу радості, тихого смутку, світу неба , дерев,птахів і навіть квітів, хоча до них ще далеко.
Йде сніг і я згадую, що світ навколо набагато ширший за відстань між стінкою і руками.
Просто треба зупинитись і подивитись в інший бік.
rich_ka: (Default)
Я переглядатиму своє життя і, мабуть , про щось шкодуватиму.
- Для чого людина жиє?- спитала баба Надя, сапаючи бараболю якраз за три місяці до своєї смерті. І сама ж відповіла:
- Находитися, наробитися, надуматися...

Оце написала, і зрозуміла, що вперше за чотири роки згадала її без болю і суму. А тоді не вірила, що колись переболить.Як вона вставала з межі, крутячись клубочком, майже повзла, і все одно йшла сапати. Як казала Ганці: "Г'Аню..", таким українським звуком "г", що й не знаю, чи ще від когось таке почую. Як стала янголом, а я не встигла їй розказати, як я її люблю.

Хочеться жити так, щоб не шкодувати.

Написала і подумала, що не зовсім в це вірю. Про оті перегляди життя, і передсмертні жалі. Баба Надя шкодувала , і багато про що. А я шкодую, що не встигла їй подякувати. За її життя і за все,що вона зробила для мене. Що була мені рідною багато -багато років. І позичала чару, якщо треба, і питала, "чи ти не голодна", і розказувала життєві історії, і перебирала цибулю, і взагалі, вона просто була.Світила вікном навпроти нашої хати, і вже ставало тепліше.

Я не знаю, за чим шкодуватиму перед смертю, лишень хочу стати бабою Надею для когось, такого як я, а ті всі жалі... не все задумане в житті вдається здійснити, обігріла чиюсь змерзлу душу, то вже можна і не шкодувати, що жила марно.
Отакий сумбур "вместо мислів".

Вот пять наиболее распространенных сожалений умирающих с комментариями Бронни Вэе:
1. Я сожалею, что у меня не было смелости, чтобы жить жизнью, правильной именно для меня, а не жизнью, которую ожидали от меня другие.

Это наиболее распространенное сожаление среди людей. Когда люди осознают, что их жизнь почти закончена, они могут оглянуться назад и легко увидеть, какие их мечты остались не реализованными. Большинство людей едва ли пытались исполнить даже половину из их мечтаний и должны были умереть, зная, что это происходило только вследствие выбора, который они сделали или не сделали.
rich_ka: (Default)
Хтось незнайомий сьогодні так мене назвав. Коментував старий запис в майже забутому першому інтернет-щоденнику.
А тут всі пишуть про "самі-знаєте-що", і про відсотки, прогнози,"що буде,Шеф, що буде", а я - про лелеки.Read more... )

* * *
Тепер я зрозуміла, навіщо веду щоденник.
Щоб не загубити себе. Світ такий великий, в ньому загубитись - раз плюнути, і я гублюсь. Скільки разів обіцяла тримати себе за руку, і не заходити в чужі хати, а ще - мати з собою завжди карту, і все одно - не зчулась, як загубилась.
А десь, між чужими думками і долями лежить записана моя історія, і я вже не знаю, хто я, аж раптом з"являється доля, і голосом чистим і тихим, говорить, забудь гірке лихо. Забудь ворожнечу, обмови, бруд, леп , натомість згадай - ти Остання З Лелек.
rich_ka: (Default)
А я собі подумала, та й піду виберу. Одну з двох. Бо не вражають мене аргументи пані Забужко, пані Забужко злиняє за границю лекції читати хоч завтра і на всі наступні п"ять років, а я збираюсь жити тут.
Тут, в Україні. І мені чомусь кандидати не здаються однаковими. Вони мені крепко різними видаються.
А ідею "проти всіх" вважаю частиною угоди між Ющенком і Януковичем, яку хто свідомо, а хто несвідомо просуває в маси. Ваше право.
Моє право - обирати, хто буде Президентом України. Я цим правом скористаюсь, бо як казав в 2004 році мій брат, стоїмо за можливість вибирати, а як схибимо,то невідомо, чи буде в нас ще така можливість...
rich_ka: (Default)
Лікуюся котячим компресом: прикладанням Йони в усі хворі місця.
Ще дивлюсь телевізор, там про грип розказують. Розказують, що ті люди, які померли, самі винні: пізно звернулись до лікаря.
Трохи цинічно з боку офіційної медицини.
Сама не раз викликала лікаря під час грипу. Найприкольнішою була добродійка, яка просто з порогу запитала : "Кажіть зразу, у вас грип?" Я навіть не знала, що відповісти. Так, у мене висока була температура, мене нудило аж до блювоти. Тому і виликала "швидку", щоб не займатись самолікуванням. А "швидка" питає, який в мене діагноз.
От викликали б ті нещасні люди так само "швидку" і щоб їм порадили? Те саме, що і мені: пити гаряче, думати про гарне і ковтати антибіотики. Ще додали б припис - через 5 днів прийти у поліклініку.
То до чого вже по смерті тикати пальцем: самі винні?
rich_ka: (Default)
Час від часу піднімают гвалт про УПА як військових злочинців та пособників фашистів. Я собі думаю, військових злочинців взагалі судять, на те був і Нюренберзький процес. Чому ж тоді Бандеру підступно вбили у під"їзді? За есесерівською логікою, треба було його викрадення влаштувати і судити .Ну, не стріляти ж у під"їзді. Що за державний тероризм?
Вже як могли підіслати так близько того Сташинського ( чи як там його), того і викрадення/перевезення теж організували б. Привезли б на місце скоєння "злочинів", скликали б міжнародну громадськість....

А то горлають - злочинці, злочинці, а самі - у під"їздах стріляли.
rich_ka: (Default)
Навіяно постом про способи боротьби з абортами. подруги yusmal.
Згадала різні випадки, які стосуються цієї непростої теми.
В 2002 році була три тижні у США, стажування для громадських організацій. Як водиться у таких програмах, поселили нас у сім"ях. Ми з колегою потрапили до Моніки, 42-річної розлученої мами трьох дівчаток, старша - школярка старшокласниця от-от мала народити. Одразу ж нам повідомили,що дитину віддадуть на всиновлення,бо і тато малюка - тех старшокласник,ще до всього і наркоман. Ми були здивовані, в тому ж місті жили неподалік тітка, бабуся і дідусь цієї дитини. Невже вони не могла взяти над малям опіку? Родина сказала,що вже бачились з прийомними батьками, і родичі братимуть участь у житті дитини, буватимуть на днях народження і т.д.Справжня Санта-Барбара, ось як ми назвали цю сім"ю (бо кількість дітей, ситуацій, проблем і нетрадиційність їх вирішення нагадувала знаменитий серіал).
Read more... )
rich_ka: (Default)
Наче й нема дощу на вулиці, а мене тягне на щось сумовите й біле, як олень з оповідання Валерія Шевчука. Того, про Шевця, з "Голосу трави".
Може це тому,що я дивлюсь "Тот самий Мюнхаузен"? І вишиваю велику картину з квітами, таку набиту на тканині, щоб хрестики не рахувати? Чи тому,що у мене вже кілька тижнів висять два вірші з ЖЖ,
такі пронизливі вірші, а я навіть не уявляю,хто ж той автор ?
Я пытаюсь понять окружающую пустоту. От і я намагаюсь її зрозуміти.
А в російській поезії купа такого, сумно-безнадійного.Хто автор цього вірша вже й не пам"ятаю.

Окончилась Троянская война
Вернулась в дом усталая жена
Ей может больше нравился Парис
Но греки победили, покорись.
........................
Семи царей невиданный каприз
На десять лет состарившейся приз..

Троянська війна -який абсурдний міф. Колись читала "Кассандру" Крісти Вольф. В її версії прекрасної Єлени взагалі не було в Трої. А воювали , як завжди, за вихід до моря, порти і сфери впливу, торгові шляхи... А прекрасна Єлена, так, піар. Два чарівних словах, якими виправдовують обман і безпринципність
rich_ka: (Default)
Частенько так буває - треба терміново щось робити, а я ніяк не візьмусь. Вже про прокрастинацію читала, книжки з тайм-менеджменту вивчала, а результат? Зараз потрібно робити крепко важливу писанину (на дворі - самі знаєте що. Не те,що ви подумали. Не літо. Криза. Від заробітку не відмовляються). А моя внутрішня дитина хоче гратись ! Я їй і так, і сяк пояснюю, а вона - гратись і все. В крайньому разі - ЖЖ читати. Але ніяк не звіт писати.
То ж я сіла і почала згадувати, як радять психологи, всякі випадки з життя. коли я справлялась з такою ситуацією.
Наприклад, в 10 класі, перед екзаменом з ручної вишивки, я ніяк не могла закінчити екзаменаційну роботу. Чи варто писати, що на її вишивання я мала часу - майже рік. А закінчувала за дві години до екзамену. Коли прийшла Наташа і допомогла мені обробити краї.
А проект в 2007 ? Відправляли в 2 години з залізничного вокзалу, і перед тим просили працівницю пошти поставити вчорашній день.
Якісь невдалі випадки згадую.
Не оптимістично читається.

Ага, ось оптимізм. В 2002 році треба було мені зробити пильну важливу хатню роботу:наклеїти шпалери в своїй кімнаті. Я дуже довго клею шпалери. Дуже довго. Вдумливо так. Я цьому, вдумливості, навчилась в дитинстві. Любила вигадувати різні історії (уявні друзі!), а часу на вигадування не вистачало. От я і навчилась уповільнювати своє життя.Повільно ходила в магазин, повільно підмітала, повільно мила вікна, і взагалі - робила все механічне повільно. Уроки я робила швидко.
Чи треба писати, що повільність моя доводила маму до божевілля? Але - мій уявний світ для мене був важливішим за мамині нотації. Там приємніше, і завжди можна втекти.
Як ви розумієте, я виросла, і в якийсь день вирішила жити реальним життям. Тобто, в уявний світ я не тікаю. Майже ніколи. Ну, іноді. Але дуже рідко.
Коли треба щось механічне робити. Шпалери клеїти .
Називається, прокололась.

Отже, мені треба було наклеїти шпалери. Бо вже минуло три місяці, як я утеплила стіни суперутеплювачем (прийшла Наташа і допомогла мені. Не та Наташа, інша), а шпалерів - не було. Зате на стіні утворилась гарненька рамка, слід від наклейки на утеплювачі. Рамка нагадувала вікно в інший світ, і могла використовуватись для медитації і практичного сновидіння. Ще вона нагадувала про ненаклеєні , але вже куплені шпалери.
От прийшли травневі свята. Три дні вихідних. Всі кудись виїхали. А я твердо вирішила клеїти шпалери.Хм, виїзд був запланований на третій день. І на четвертий теж.
А поки треба було клеїти шпалери.
Тут прокинулась моя внутрішня дитина і нагадала про Сапковського. Четвертий том, який вже продавався в книжкового кіоску у Фіми (Юхима Івановича.Дуже мила людина, і поговорити завжди приємно). Коштував цей том, страшно подумати - 15 гривень! В палітурці. Це щоб ви собі лікті покусали на згадку про тодішні ціни.
А мені треба було клеїти шпалери.
От скажіть, ви можете клеїти шпалери з недочитаним Сапковським?
Я - не можу. Я на такий подвиг не здатна.
З іншого боку, в той час у мене була така собі теорія (не про тайм -менеджмент), про незавершені справи. Ті незавершені справи я уявляла як клунок з камінцями, який ношу за спиною. Завжди. І через це мені важко ходити.
Тому всі незавершені справи я намагалась завершити. Колись. І це колись настало для шпалер.
А внутрішня дитина хотіла гратись зі страшною силою.Я ж не можу дітей ображати. Це шкідливо для здоров"я. Мого, в першу чергу, бо це ж моя внутрішня дитина.
І тоді я вигадала собі геніальний спосіб поєднання шпалер з Сапковським.
Я купила четвертий том. Замішала клей. І розробила графік. Дві години Сапковського - одна наклеєна шпалера. Так і жила. Читала книжку. Потім клеїла одну шпалерину. Потім знову читала. І так два дні.
В перерві був чистий четвер і я навіть паски спекла.
А потім прийшла Олеся і допомогла мені фільонку доклеїти. Бо у мене на цю смужку сил не залишилось.

Хм, здається, я готова далі писати свій звіт. Пока, колеги , друзі і подруги, натхнення вам в усьому.
rich_ka: (Default)
сидить незнайома вам собака, породи вівчарка . Десь відсотків на сімдесят вівчарка. А на тридцять - невідомо хто. Що робити ?

Я ж не чекала її там побачити. Зібралась і мирно йшла на автобус, а мама зверху , з балкону погукала, щоб йшла через город баби Наді. Я завернула в сторону баби Наді, і бачу - на нашому парадному ганку лежить велика-велика собака. Майже привид, якщо враховувати шосту ранку. В усякому разі, щось дуже-дуже нереальне. Я навіть закричала з переляку. Мама з балкону тут же почала гукати на собаку,"пішла", пішла", тітка Ніна (вони з п"яти ранку проводили конференцію, як краще копати бараболю) додала цінних порад, собака встала і побігла. Звичайно, стежкою через город баби Наді.

А куди вона ще могла бігти?

Мама каже: " От чого Риндя з самого ранку гавкав!"

А мені собаку стало шкода. Якщо вона нічия, то куди їй , бідній, йти? Як прохарчуватись? Зайця вполювати ?

Всі кажуть:"пішла звідси, пішла", і ніхто не пропонує полежати на теплому ганку холодної ночі.

- Може вона була в минулому житті Гітлером? - каже в таких випадках моя подруга Лара.

Але мені здається, що Гітлеру в таку собаку переродитись - дуже велика честь. Швидше за все, вона колгосп в нашому селі організовувала. Командувала бригадами, які людей з дому виганяли. А за те, що комусь дозволила стакан пшона залишити, дали їй щастя: ночувати на теплому ганку холодної літної ночі. Бо якби вона те пшоно забрала, не було б ні ганку, ні нас, які залишають всім бажаючим тваринам їжу під горіхом , а вранці - гукають їй "пішла-пішла звідси"...

А може, я все не так думаю ? Може, це котрась з наших родичок покійних, от хоча б та ж баба Надя приходила на наше життя подивитись. Сторожила на ганку, щоб лихо відігнати. Щоб всякі скверні жаби і щурі до нас в хату не залазили, нас не тривожили. Тому й побігла стежкою до своєї хати, а коли я пішла слідом, то на подвір"ї не було вже ніякої собаки.Бо це не собака була, а баба Надя. Відвідавши нас,вона знову обернулась на янгола і полетіла у своїх янгольських справах.
rich_ka: (Default)
Як треба було вже їхати з милої моєму серцю Лисогірки, хотіла дуже набрати грушок побільше, так, наче з тією грушкою їхав би зі мною весь наш садок . Не тільки садок, а й вигін, займисько, наша хата... І так розстроїлась, коли брат подзвонив і сказав, що не може мене забрати. А в автобус що візьмеш - десяток яблук хіба.
Тепер оселилась в місті на цілий тиждень, сиджу за роботою і плачу.
А яблука без мене падають з папірки, і грушки теж.
Я ж пам"ятаю їх, ті жовті грушки, скільки сама живу.
Яку б роботу я не робила, в які краї не потрапила б, не в змозі затримати дозрівання грушок. Щоб дочекались мого приїзду.
Час не зупиняється.

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 10:46 am
Powered by Dreamwidth Studios