rich_ka: (Default)
Ранок почався класично «Пішла кицю по водицю». Ви не хвилюйтесь, усі живі.
Просто у нас тепер на подвір»ї третя криниця.
А чому?
Все через Йону .
- Знову я?- обурюється Йона. – Я тут ні до чого.
- Жартів не розумієш?

На цей раз дійсно обійшлось без Йони.
Наша городня криниця несподівано завалилась. Чого б це? Її ж ще покійний дід Будник копав (я вже діда не застала).А до найближчого журавля на вигоні – трохи далеченько, ми там брали воду питну, а всі технічні потреби – город, прання, літній душ, забезпечувала власна криниця. І от вона завалилась.
Насправді – жодних проблем. Шукаєш місцевих вільних художників, тих, що ніде не працюють , але в магазин ходять часто , і замовляєш їм викопати нову криницю. Десь на два метри, бо вода у нас дуже близько, просто на поверхні.
Та на цей раз мій брат запротестував:
- Скільки можна з тими алкоголіками возитись? Треба замовити майстрів справжніх і викопати справжню криницю, з кругами, глибоку.
І тут же на цвинтарі, бо це було якраз на Проводи, провів коротку нараду з родичами на предмет найкращих в районі копачів. Йому дали телефон з найближчого до нас міста, і там одразу ж погодились приїхати, але пізніше, після свят і городів.
Пізніше,то пізніше. Передовий загін вільних художників все одно з»явився у нас на садибі, викопав щось під кодовою назвою «калабаня», аби було звідки поливати розсаду, і закопав криницю діда Будника ( спи спокійно, люба криничко, ти славно потрудилась для нас усіх, а тепер відпочивай).
Коли ж минулись городи, приїхав сусід і пояснив, що найкращі майстри, дізнавшись наші водні умови, їхати відмовились. Максимум шість кругів – їм така робота невигідна, не окупиться.
Брат знову підключив родичів і вже у п»ятницю на подвір»ї стояло шестеро копачів.З сусіднього села,того, що через ліс перейти. Я б напевне написала б вам багато цікавих деталей останнього криницекопання, але ж я тепер мама, і більшу частину процесу просиділа з Мефодиком у хаті. Час від часу до нас забігала знервована бабуся і повідомляла, що вартість криничних робіт постійно росте, до наперед домовленої ціни додалась оренда машини, яка привезла круги, та гонорари підсобникам за день роботи.
Тепер ви розумієте, чому у нас є криниця на подвір»ї, але воду з неї ми тягнемо мотузком. На верх грошей не вистачило. А Йоні постійно нагадуємо класичний український віршик, аби не вздумала туди заглядати.
- Я? В криницю? Я ж розумна киця! – ображається Йона. Зверніть увагу, киця ніколи не називає себе дурненькою, отаке в неї позитивне мислення..

А сьогодні сталося те,що мало статися.
- Ключка впала у криницю, - повідомила бабуня. Ми з Мефодиком якраз сиділи на гойдалці. І могли тільки поспівчувати. Як ту ключку дістати? Бабуня не на жарт розхвилювалась і за хвилину втопила в криниці ще й відро .
- Якось випустила мотузку з рук, - пояснила вона.
Багатообіцяючий початок дня. Ми мали ще три відра, але такими темпами всі вони мали шанс спочивати на дні криничному.
Я заглянула в криницю. Відро, по вінця у воді, мирно плавало на поверхні. Варіантів було всього два , ні, все-таки три:когось кликати, дістати самим або залишити його в криниця назавжди. Вибрали другий, в зв»язку з відсутністю поблизу когось з першого варіанту, ну, і відра шкода.
В сусідських хащах знайшлася стара ключка, з гарних гачком на кінці. Видно, у них відра теж не раз падали.
Покрутивши трохи тією ключкою, бабуня спробувала підчепити відро за дужку. Марна справа, дужка вислизнула з першої ж спроби. І з четвертої теж. Відро небезпечно нахилилось, і, схоже, приготувалось до останньої подорожі.
Але хіба ж ми не українки? Не нащадки амазонок? Для чого наші прапрабаби викликали дощ і замовляли бешиху? Щоб їх праправнучки топили у власній криниці потом і кров»ю зароблені відра? Та , врешті решт, у нас дві вищих освіти на двох! І ми обидві здавали колись нову історії країн Азії і Африки ( не питайте мене, що це таке, я і тоді не знала, і зараз не згадаю, скажу лише,що після того екзамену я довго була впевнена, що можу все. Я ж здала історію країн Азії і Африки. )
Затамувавши подих ми схилились над криницею. Бабуня обережно підчепила край відра (дужці дали святий спокій, раз вона така вредна), і, о диво, дякую вам прапрабаби, відро підкорилось. Бабуня передала ключку мені, і я , стараючись не дихати і ні про що не думати (оце так медитація! Майже як в ашрамі) потягла відро догори.
- Поїхали, відеречко, нащо тобі те дно криничне, ми ще походимо по городі, давай, любе, вилазь!
Поки я заговорювала зуби тому неслухняному відрі, бабуня раз – і схопила його за дужку.

Ласкаво просимо до людського світу, відерце!
rich_ka: (Default)
Плаксик ловить миші. Вже зловив три мишки і одну жабу (це Ганка додала). Сподіваюсь,жабу він не з"їв . Бо якось мені моторошно при думці про придушену Плаксиком жабу.
А мишки - дійсно розплодились. Завжди у серпні вони з"являються у хаті, переходить з полів на зиму.
- Вони з"їли три цукерки!- обурюється Ганка.
- А чому ви цукерки у коробку не сховали?

У нас в селі є прекрасна коробка від датського печива, подарована нашою сестрою Галею. Спеціально для сховку цукерок від мишей.

Галя знала, що я люблю печиво в коробках. Я розповідала їй цю історію. Ще з часів першої роботи, коли була страшна інфляція, і на зарплату можна було купити аж три десятки яєць, а хотілось багато всякого, і це "всяке" вже з"являлось у вітринах різних кіосків, я любила розглядати цукерки і печиво в гарних упаковках, з надхмарною ціною. Але ті коробки були такі гарні, з трояндами, дітками, вулицями датських містечок. Великі і круглі , чомусь видавались мені неймовірним дивом, я навіть не думала, які вони на смак , а лишень хотіла мати гарну коробочку.
Тоді я собі пообіцяла, коли зароблятиму більше, обов"язково куплю таке печиво в коробці.
Минуло десять років. Якось , розмовляючи з подругами про дивні бажання, я згадала про печиво в коробках.
- То ти купила те печиво?
- Ні, я забула.
Громада зразу ж ухвалила піти і купити печиво, бо мрії мають здійснюватись
Я те печиво їла майже місяць. Смакувала вранці з зеленим чаєм. А в коробку наклала різних потрібних і непотрібних дрібниць.
Вже не пам"ятаю, як Галя дізналась про мою коробкову манію. Та у мене від неї залишилось аж дві коробки. Одна - в селі, з квітами, привезена з Санкт-Петербургу. А друга - тут, в місті, з вітрильниками. Я в ній тримаю ванілін і корицю.
І думаю, як багато в нашому житті залишилось від Галі. Хай з Богом спочиває...
rich_ka: (Default)
Слідів Брацлавського полку козацького не шукала. Мала цілком конкретну мету поїздки - місцева школа -інтернат, чи як там тепер її називають. В цьому вже рік живуть моїх п"ятеро братів і сестер, у четвертих. Я розумію, що спорідненість у четвертих - це вже смішно. З їх нещасною мамою ми грались в дитинстві, і після того, як її не стало, дітей відправили спочатку у дитячий притулок, а потім - у школу -інтернат. Близьких адекватних родичів у них немає. Тому я час від часу, дуже ритуально, на жаль, відвідую їх у Брацлаві.Read more... )
rich_ka: (Default)
Село,в якому я час від часу живу, невелике. Горб...долина.... знову горб... А в центрі - великий вигін, зарослий травою.Називається цей вигін - площа Кооперативна. Моя родичка, тітка Ганна, вже пенсійного віку, живе в селі постійно, разом з дітьми і внуками. Двоє її синів живуть окремо, кожен у своїй садибі, а менша дочка з чоловіком живе з мамою. Так вийшло, що мама, тобто тітка Ганна, живе на горбочку, а сини її - в долині. Відстань в кілометрах не скажу, а пішки, не поспішаючи - 15 хвилин. Описую, аби могли собі уявити декорації цієї історії.Трохи нудна історія, приз буде в кінці.Для тих,хто дочитає. Читати далі )
rich_ka: (Default)
Гамбург. Отже, у мене є така родичка, статус якої я ніяк не можу визначити. Вона тітка моєї мами, отже - вона наче моя бабуся, але ж не бабуся, а щось близьке до того. Ми називаємо її Тітка, бо більше рідних тіток у мами нема.
Тітка розповіла мені про Гамбург. Її покійний чоловік був у концтаборі під час війни. Він навіть мав на руці татуйований номер. Цей концтабір був біля Гамбурга, і коли місто розбомбили американці (здається), то в"язнів виганяли розбирати руїни. Місто було настільки зруйноване, що не можна було навіть визначити, де вулиці, а де - будинки. А в підвалах будинків залишались люди. Деякі підвали розкопали аж через два тижні, коли живих вже не залишилось. Уявіть собі, що людина перед бомбардуванням поїхала з міста в справах, і ось вона повертається? Що застає замість дому і родини?
Після цього випадку чоловік нашої Тітки ніколи не переживав через буденні речі: нестачу грошей, втрату майна, роботу, погоду. . . Він вважав, що перейматись можна тільки здоров"ям дітей і дружини, і все. .. Тобто, все інше - не має значення, якщо пам'ятати про Гамбург.
Я б написала б слово "Гамбург" великими літерами на стінах сучасних будинків, аби пам"ятати , якими дурницями ми переймаємось!
rich_ka: (Default)
Мої двоюрідні брати приїхали з далеких сіл рятувати нашу квартиру від кривих стін і потрісканих стель. МИ раді , бо приїхала родина, і часто згадуємо мого тата, їх дядька.

Сьогодні Толя кричить з кухні:
- Дайте ножНиці!
Мама поправляє:
- Не ножНиці, а ноЖИці, від слова "ножі", а не "ноги".

Покійний тато ще любив додати в таких випадках: ножиці/ручиці, ріжемо ножами, тримаємо в руках.
А якби різали НОГАМИ, то було б НОЖниЦІ.

P.S.Не знаю, наскільки правильне це пояснення з погляду філологів, але запам"ятовується легко і на все життя.
rich_ka: (Default)
Тато мій покійний мав таку собі ідею в голові: якщо він людина з вищою освітою, то мусить розмовляти українською літературною мовою.
А був він з подільського села, де і досі замість "о" в деяких словах кажуть "у". І це звучить так: кУорУова, кУоняка. Прикольно, але для вчителя трудового навчання - не дуже.
Тому однієї зими тато набрав в школі підручників з української мови і цілісіньку зиму вивчав наново всю програму.( Перший раз він її пройшов в післявоєнні роки, в сім"ї було п"ятеро дітей, а батько загинув, тому якість навчання ..самі розумієте).
Я потім ніяк не могла зрозуміти, чому в нашій сільській хаті стільки підручників з української мови ...
А коли ми переїхали в місто, "городські" діти все дивувались, як дивно я розмовляю, "різінку" називаю "гумкою"...

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 06:41 am
Powered by Dreamwidth Studios