rich_ka: (Default)
Десь з двох років з усіх боків мені радили логопеда для Мефоді. І педіатр в поліклініці, і родичі-друзі, і бабуня . Вже в чотири Мефодіних роки поради мене таки дойняли, і я почала пошуки логопеда. Логопед - штука, мабуть, корисна, але трохи дорога. В державних поліклініках, де мені так наполегливо радили логопеда, його нема. А є в приватних центрах. Або в центрах для інвалідів, де послуги надаються тим, хто перебуває в центрі. Я трохи покрутилась, зателефонувала знайомим і напросилась на консультацію до знайомої моєї знайомої, яка раніше працювала логопедом, але вже кілька років не практикує. І що я там почула: дитячий садок дуже корисний для мовлення, а якщо в нас не всі звуки вимовляються, то треба йти в логопедичний садок, а для цього пройти комісію психолого-педагогічну, і я не повинна дитину ізольовувати від дитячого колективу, бо "діти кілька разів посміються на його вмовою і це стимулюватиме". Отакого багато було. Врешті, я попросила показати кілька вправ, які ми могли б самі робити вдома.Бо оті мої пояснення, що в дитини сильний стрес від лікарів, і що додаткова комісія йому тільки стрес поглибить, оці мої пояснення йшли в одне вухо, не далі. Одна порада, на мій погляд,була справді корисна, педагог сказала, що стрес долається позитивним емоціями, і от ці емоції треба дитині шукати.
Минув місяць з того нашого візиту. Навіть трішки більше місяця. Вправи ми так і не освоїли, емоцій мали небагато, вели звичне життя. І раптом друзі-знайомі одноголосно ухвалили: Дитина стала краще розмовляти. Що ви робили? Нарешті пішли до логопеда? А ми нічого не робили.Просто прийшов час розмовляти краще, і син заговорив. Отакий рецепт.
rich_ka: (Default)
Ми геть сп’яніли від міського повітря . І оглухли від шуму.
Я на вулиці не чую, що Мефодя каже. Він не звик голосно розмовляти, а я відвикла від непомітного для міських мешканців гуркоту-стукоту. «Стукотить-гуркотить, баба з печі летить»,- це не жмурилка дитяча, це вінницька вулиця.
Накупили солодощів, нову «джипу», журнал «Маленьке сонечко», на цей раз брала 1-3,  але в старшому для Мефоді заскладне оповідання, а в цьому – жодних оповідань, з прози – поради для батьків. Зате дві гри-вирізанки, одну ми вже освоїли, нагодували і напоїли тваринок.
Ходили на «Вільну кав»ярню для вільних людей» Мефоді сподобалось, що печиво і цукерки можна було брати вільно, і на пазлі я написала побажання, і на камеру нас зняли (якби була передбачлива, то хоча б у дзеркало подивилася б перед виходомJ. Взагалі я не планувала нічого писати, але щойно ми зайшли, як двоє волонтерів почали «приглашать» щось написати. І від того «приглашения» я рознервувалась і написала побажання, щоб молоді люди більше спілкувались українською мовою. Сама собі дивуюсь.
Потім ми потрапили у дитячий куточок, Мефодя всівся за столика, взяв розмальовку і замалював одну сторінку, бо саме так він розмальовки розмальовує. Ще нам пропонували пазли, але пазли всі були на багато шматочків, великі, ще на 24 підійшов би, та не було, а от на 120  ми й  не брались.
Далі всіх запросили переглянути виставу. Двадцять хвилин на тему «Ранні шлюби нічого доброго не принесуть». Грали студенти економічного коледжу, грали з натхненням, а сценарій був трішки дивний. За сюжетом дівчинка і хлопчик хочуть одружитись, дівчинці 15 років, хлопчик наче старший, і дорослі їм пропонують пожити кілька тижнів на дачі, наче сім’я, але без сексу.Вони живуть, і побут наступає, і вже дівчинка щодня макарони готує, а хлопчик втомився бараболю копати, а подруга йому не хоче сорочку зашити,  і вирішили діти краще повернутись в коледж і вчитись. А весілля – відкласти на невизначений термін.:)  В кінці всі  актори проспівали пісню про право вибору, і це було справді класно, і пісня, і виконання.
Можна було за кавою спілкуватись з різними громадськими організаціями. Ми позаглядали в буклети, пошукали гуртки для трирічного хлопчика, нічого не знайшлося, то ми пішли розмальовувати еко-торби, і Мефодя  мазав губкою по трафаретам, вийшло непогано.
Тут я зрозуміла, що з Мефоді вже досить громадського життя, і ми втекли в торговий центр дивитись на рибок і на нову книгарню, перероджену «Букву-емпік-чи хто там їх тепер купив». Книгарня велика, і для дітей є столик з олівцями, але скажіть мені, будь ласка, хто вигадав оту цінову політику? Я завжди кажу, немає кращих пропагандистів електронних книг з Флібусти ніж «Буква-емпік-чи хто там їх тепер купив». Ну реально  ціни від ста гривень, а покет-бук – 74 грн. За м’яку обкладинку смажених  зелених помідорів. Дитячі книжки взагалі вбивають цінами. Як це заохотити дитину до читання, а батьків -  до купування? На цьому фоні Марія Морозенко зі своїми картонками на всіх українських базарах  переможе будь-яку якісну літературу. Просто картоном закидає. Бо в Марії Морозенко – двадцять гривень за картонку з яскравими малюнками і поганючими віршами, а в книгарні – сто за книжечку такого ж об’єму, але інших авторів. Слухайте, може ті Морозенки – піратське видання? І, до речі, хтось колись бачив живу Ірину Сонечко, авторку гавчиків-мурчиків та інших розумних тваринок? Чому ніхто досі не взяв у неї інтерв’ю, це ж мега-популярна в Україні дитяча письменниця!
А ввечері ми продовжували пиячити,  вже вдома, я - в безлімітному інтернеті, а Мефодя - за переглядом мультиків, літом у нього був мультиковий піст, точно.:)
 
rich_ka: (Default)
От ми і в місті.
Мефодя наче адаптувався, Йона – так собі, вночі нявкала, мабуть, намагалась з»ясувати, де вона, а вдень – звично спала.
В міському житті Йона час від часу вирушає по мишку, тобто сідає біля дверей і вимагає відкрити їй шлях на волю, але я не піддаюся. Зазвичай, такі демонстрації влаштовуються ближче до весни. А тут – ще й снігу не було.
Мефодик вивів мене в «дяді-тьоті» і випросив собі китайського кораблика. Я купила, пояснюючи сама собі, що кораблів у нього небагато. Всього два. Та якщо скласти докупи всі Мефодчині іграшки, в місті і в селі, можна сміливо відкривати іграшкову крамницю, торгувати буде чим.
Якась у мене з іграшками «криза жанру». Минулого року я точно знала, що хочу купити для Мефоді, і з іграшок, і з книжок. Зараз – в мене таке враження, що в дитини все є, а дитина – переконана, що їй конче потрібно «трошки» джипа, тобто двадцятого представника родини джипових .Джипові множаться і множаться, а чим їх замінити?  Вибір у крамницях – невеликий, іграшок багато, але всі однотипні, комбайн ледве знайшли, а тепер Мефодя оголосив про ракету і батискаф, оце я б купила б, але не бачила ніде. Самій зробити – не проблема, ми і робили, проблема в іншому, є певний ритуал, мама йде «на роботу», а Мефодя, після «роботи» отримує від мами іграшку, от що має бути цією іграшкою? Бо восени у мами буде трохи «роботніх» виходів, вже кручу голову, щоб дитині принести.
Конструктори. От на мій селянський розум, три конструктори (залізниця, дороги, вітчизняна імітація лего) + машинки  з викрутками, дуже мені подобаються, так от, як на мене, цього досить. Можна гратись, комбінувати, будувати різні споруди, і навіть якщо ще щось докупити, то не уявляю, що. Сьогодні дивились на «тачки  з дорогами», ну я Мефоді пояснюю, тачки-машинки в нас є,  і дороги-конструктор теж є, навіщо ще один?
Пазли. Дійшли до критичної точки. Тобто почали окладати 80 шматочків. М’які – вже не цікаво, картонні -  одна проблема, однотипні. У нас їх близько двох десятків. Двадцять маленьких коробочок, це тільки на 24. Куди далі? Ще двадцять на 80?
Книжки. З книжками теж цікава ситуація. Я минулого року купувала Петсонів-Фіндусів-кроликів, а Мефодик – обирає картонки з машинками. 5 книжечок перед сном – ось наша читальна норма, і, скажу я вам, нам є що читати. Бо родичі і друзі передали нам цілу купу маленьких книжечок.
Я б хотіла б оту круту «Рукавичку» чи «Ріпку», але  знову ж таки, на мій селянський розум, якщо дитина вже знає  казочку, чула її безліч разів, навіщо їй з «перламутровими ґудзиками»? Краще щось незнайоме купити. То я й не знаю, на кого ті видання розраховані. На закордонного читача?  Або на тих, хто не має в хаті «Ріпки». Книжки мені дуже подобаються, особливо «Рукавичка» в теплій «шубці», але за такі гроші я б її не купувала.  Взагалі, помічаю, що в українському дитячому книговиданні два полюси, або Марія Морозенко з її шедеврами в стилі безсмертної пародії на Тичину «трактор в полі дир-дир-дир», або Малкович і «Рукавичка» в «шубці». Щось мало б бути посередині. Бо я часом задумуюсь, чи справді моєму синові потрібні народні казки в такій кількості? І саме ці казки? Яка мораль «Рукавички», хтось може пояснити? Кілька бомжів захопили чужу хату, і господар врешті їх вигнав. Незаможники в куркульській садибі, а прийшли німці, і  з ними господар, то мусили тікати. Чи це про комунальну квартиру?
За моїми спостереженнями Мефоді були б цікаві книжки про маленького хлопчика і його буденне життя, щось схоже на Кайю. От таке я б йому купила б охоче.
rich_ka: (Default)
Я оце думаю, звідки в мене такий несподіваний напад господарності. Хі-хі, от пишу і сама себе запитую, а є таке слово - «господарність» ? Я ж людина з мовними проблемами, щоб розписатись, виконувала три місяці спеціальні вправи, і то, тільки між нами, мені й досі важко писати. Зате я ввійду в смак – одразу згадую всякі либонь-лишень. А як не ввійду – смакуйте господарності, і не кажіть, що я вас не попереджала.
Так от, про фрау Марту… Чи про хвартух? Навіть не знаю, з чого почати. Може з рушника? Ви, дорогі мої читачі, вже втямили, що я літній сезон живу в селі, в чудовому старому будиночку, з потрісканами стінами і перекошеною підлогою . Ну саме такий будиночок колись Сент-Екзюпері описав в «Планеті людей», отой, що розвалюється потроху. Мені французький будинок дуже подобався, просто зачаровував. Краще б я віллою в Швиловзеє зачарувалась , з берлінського спекотного літа. Бо тепер - що хотіла – те і маю, хатка розвалюється потроху. Але я мала про рушник написати, не знаю, як ви це читаєте, я от пишу, і вже забула, з чого почала. З рушника, звісно. А будиночок, який розвалюється потроху… І рушник…Все, згадала. Так от, в моєму будиночку, який, хвалити Бога, ще і правнукам послужить, якщо не читатимуть Екзюпері, а навіщо їм «Планета людей», зараз «Маленький принц» популярний, може Мефодику почитати? Бо я читала в одинадцять років і почувала себе трішки дивно. Читала і думала, і чим всі захоплюються? А от «Планета людей»… Все, все, все. Про рушник.
Так от, ні, я про будинок вже не пишу, я про дизайн з декором. Дизайну стільки ж років, скільки будинку, деякому дизайну, не всьому, але ж ви розумієте, якщо звикнеш з дитинства до квітчастої капи на дивані, хіба допетраєш, що її час змінити на картатий плед. О, які в нас були пледи… Не пледи навіть, а такі великі хустки! Сірі, картаті, ми ними старі дивани застеляли. Одну я ще недавно бачила, років п»ять тому. А рожева капа? Моїй мамі подарувала на день народження її бабця, між іншим, мама тоді ще в школі вчилась, а капа – навіть не витерлась ніде, і миші її не беруть, вона, певно, погано прокусюється… Я відчуваю, що вам стало нудно. Мені теж. Тому коротко про рушник. Рушник висів у нас у веренді. Багато років. Вживався переважно для витирання рук. А що у веранді у нас кухня, то руки були… всякі, якщо чесно. А рушник – світло-салатовий. Колись був, років тридцять тому.
А тепер скажіть мені, ну нащо тримати у веранді світлий рушник для витирання кухонних рук? Його пери-не пери, та хоч щодня, все одно світлішим не стане, бо старий і запраний, ну і руки витираються, кухонні.
І якось я на нього подивилась і згадала чарівне слово. Секонд-хенд. Ну можу ж піти в секонд-хенд і купити там червоний рушник для веранди, і від душі ним витирати все, що заманеться. І ми, з мамою і Мефодцем пішли в секонд-хенд. Там Мефодця перепрограмував ваги, одним доторком пальця, а ми з мамою набрали купу різних корисних речей, переважно для села. І рушники кольорові, і серветки, і простирадла, і наволочки для диванних подушок, ну і його взяли. Блакитний хвартух. Хазяйський, сказала б моя баба. Такий довгенький, і широкий, можна оперезатись з обох боків. Два кармани, акуратно шви прострочені, і кантики з шлярочками є. Я на нього подивилась і чомусь зразу подумала, належав шанованій німецькій фрау, з тих, що вже в шість ранку підлогу помили і пиріжків напекли, і сидять собі, гаптують серветки для різдвяних подарунків. На два роки вперед, бо на цьогорічне Різдво вони вже все приготували.
У нас в садибі хвартухова традиція давно згасла. Покійна баба тих хвартухів мала безліч, і баба Надя без них не обходилась ніколи, навіть на свято були в неї хвартухи.
Я собі подумала, що хвартух дуже зручно для села, бо з садово-городнім життям у будиночку, який… ще правнукам моїм служитиме, одяг швидко маститься, а пральна машинка в нас переважно фірми хендонлі.
От вчора я хвартух наділа, і що ж – тепер привид фрау Марти бродить по садибі. Грубу помастила глиною, а перед тим глини накопала, сьогодні побілила вапном, Мефодці штанці перепрала, два ящики антонівок нарвала, дірки біля віконних рам глиною замастила, бокову грубу напалила, підмела, прочитала синові шість книжечок, розказала дві казки, і ще посуду мила, і Йону з Мефодцем годувала, спати вкладала, а тепер в ЖЖ пишу. І хто ж ця жінка? Це не я, це фрау Марта. Мабуть, треба той хвартух зняти, бо вапна точно на всю хату не вистачить. Ці фрау, вони такі працьовиті… А я спати піду, мені ще з Йоно-мише-Мефодцем … спілкуватись до самого ранку.

P.S. У веранді висить червоний рушник.
rich_ka: (Default)
Мастила грубу глиною, давно збиралась це зробити, груба наша тримається на чесному слові, а ще й Мефодя з Йоною полюбили на неї вилазити, якраз на плиту, тобто Йона вкладається спати на припічку, а Мефодя – теж хоче як киця, та на припічку не поміститься, тому я стелю йому теплу ковдру, подаю маленьку подушечку, і він вкладається поряд з «сестрою по розуму». Кажуть, що в киць інтелект трирічної дитини, в деякі дні це особливо помітно в нашому домі.
Найсмішніше, що моя приятелька думала, що Мефодя там і спить. На плиті. Ну, не спить, а засинає, а потім я його переношу, думала вона. Такого прецеденту в нас не було, бо висота і ширина грубка здаються мені не зовсім підходящими для дитячого спання. Хіба що вигадати бортики безпеки…
Так от, ці двоє човпуться на грубці ледь не щодня, і грубка постраждала. Трошки, як каже Мефодя. Правий кут відвалився, так, трошки, якщо продовжуватиме в тому напрямку, то плита провалиться в один прекрасний день. Разом з тими, хто на неї всівся.
Я, звичайно, знала, що святі горшки не ліплять, вони гречку молотять.. Я ж українка, читала Руданського, і я знала, що грубу підмастити нескладно. А тепер – ви не повірите, я досі ніколи цього не робила. І навіть знаючи, що в льоху торба вимішаної з піком глини, я ледь не ціле літо чесно збиралась мастити грубу. Ключове слово тут – збиралась. Майже кожного тижня. Але спочатку було багато іншої роботи, потім ми всі грипували, потім йшли дощі, а в дощ ми палили, ну як тут помастиш, потім спека, в спеку дах ремонтували, хіба ж тут до груби, словом, я вже майже погодилась, що у вересні грубу теж не мастять, бо на зиму хіба вона потрібна в дачній садибі, майже погодилась, але ж… мені сезонна прив»язка набридла в цьому році, ну майже як гірка редька. Я тут знову покривлю душею, бо не розумію, що таке та гірка редька, в житті я гіркої редьки не пробувала, редька на смак буває різна, але от щоб гірка – я не зустрічала редьки з такою характеристикою. Гірким може бути настій полину, чи кровавника…То правильна приказка – набридла як настій полину?
Так от, був у мене інсайт, і змусив мене махнути рукою на сезонний цикл, наскільки можливо… Яблука у квітні я не зберу, це точно, а от перше сьогодні вересня чи тридцяте серпня – мені, на щастя, байдуже. Літо у мене триває доти, доки я в селі. Потім зима починається, тобто опалювальний сезон. Отже, якщо я запланувала цього літа помастити грубу – я її і помащу. Навіть якщо в той день ми з усіма чемоданами пакуватимемось на зимування в «город».
Сама не знаю, як наважилась. Витягла торбу з глиною з льоху, ще й на вигоні накопала, тобто сапою набрала, бо глиняники у нас – просто під воротами, і після дощів глина набирається без жодних зусиль. От замішую ту глину і думаю, скільки я подумки це робила, і все думала, що дуже складна робота. Ну не складна, просто я не вправна в ній. І я морально готова до того, що вранці все моє мащіння потріскається, і що куток підмащений послужить недовго, я готова знову переробляти, головне – я знаю, як мастити грубу. Мефодик - теж зеає, він так захопився глиняними роботами, ходив зі мною у глиняники, носив лопаткою пісок, потім, тією ж лопаткою, мастив дверцята у грубі, зовсім непотрібна операція, та якби він взявся допомагати мені з кутком, боюсь, я його не скоро відмила б. Мефодю, не куток.
Так от, помастила я грубу, глина ще й лишилась, тому я запхала щілини біля віконних рам, теж давно мене дратували. Стою на драбині, замащую ту щілину, і раптом згадую свій давній вірш, колись був у мене рік писання віршів, як прийшло так і пішло те віршування, деякі тексти іноді виринають… Той вірш був про пошуки свого покликання, я тоді морочила собі голову цією темою, і починався так :»Ти архітектор і муляр…» Точно не згадаю, що там далі, тільки початок залишився в пам’яті: архітектор і муляр, я думаю, що сама до кінця не розуміла цієї метафори. А, між іншим, будь-які мрії, бажання, і все те, що веде нас до нашого покликання, потребують цих двох ролей, архітектора –планувальника, і муляра - виконавця. Так от, думаю я, що проблеми з життєвим покликанням починаються не тоді, коли ти робиш не те, чого прагнеш, проблеми - тоді, коли ти не робиш того, що хотілося б. На перший погляд, наче однаково, але різниця є. Наче з грубою, планую-планую, але не роблю. І воно загубилось десь на займиську в моїх думках, і хочу я грубу мастити, а натомість, наприклад, пишу в ЖЖ. Хіба проблема в тому, що пишу в ЖЖ? Та на здоров’я, пиши – але помасти грубу, бо ж кличе, і все класно буде.
А слово «покликання» мені дуже подобається, це коли кличуть, це краще ніж призначено, тобто «предназначение».
Все це написано під впливом посту з френд-стрічки, http://hloflo.livejournal.com/427326.html
rich_ka: (Default)
Іноді я намагаюсь зробити зібрати свій мамський досвід, зробити з того якісь висновки… Правда, в маминій ролі я почуваюсь не дуже впевнено,  не настільки впевнено, щоб давати поради, можу тільки описувати, що відбувається.  Я спостерігаю за собою. І це важливо для мене, я одночасно і мама, і супервізор, і я спостерігаю, а потім намагаюсь щось скорегувати. От днями я помітила, що часто дратуюсь і роблю Мефоді голосні зауваження, просто кричу на нього. Мефодя дуже хоче спробувати свої сили, він хоче бути самостійним, і від того трапляються різні ляпи, щось падає, щось розсипалось, а щось – розбилось. І це постійно, тисячі дрібниць, але постійно. І я почала дратуватись, я кричу суворим голосом: «Хіба можна брати модем/вимикати комп»ютер\кидати м»ячем у люстру\стягати липучку для мух?»  Основне тут – що я кричу. Я спокійно не пояснюю, не переводжу увагу, а кричу. І так кілька днів. Не могла зрозуміти, що в мені змінилось, спочатку подумала, що ці дні мало гралась з Мефодем, і від того якось втратила контакт. Ми ж то цілий день разом, але  якість наших «разом» буває різна, можна гратись разом, а можна – бути поряд, і кожен своїм займається. Я подумала, що проблема  в тому, що ми кілька днів «були поряд».  Вчора ми ходили в гості разом, і цілий вечір складали конструктор-бетонозмішувач, розкручували його викруткою і знову збирали. Чудово час провели, щасливі, задоволені, зранку – я знову дратуюсь. Колотимо тісто для пирога, тісто у нас без Мефоді не робиться, це буде велика трагедія. Мефодя збиває жовтки, я білки, потім Мефодя все змішує з мукою, замішує занадто густо, бо хоче колотити довго, а тісту таке не на користь. Я терпляче чекаю, коли він нарешті наколотиться. Приношу чару, щоб вилити тісто. Мефодя вимагає собі і цю роботу, виливає тісто, я дошкрябую, він кричить:«Я, я», тіста вже нема, все у чарі, Мефодя намагається домішувати просто у формі, а мною вже тіпає, я кажу: «Тепер поклади ложку», бо він тримає в руці ложку, всю в тісті. Мефодя дивиться на мене, і не рухається, я знову повторюю, а реакцію – нуль, я вже кричу:»Поклади ложку» і він кладе ложку, в чару, зверху на пиріг. В мене – просто вибух, ну що за дитина, перекладаю ложку в каструлю з-під тіста, і тут – інсайт.  Дитина. Це – дитина. Я кажу – поклади ложку, але не кажу, куди її класти. Тому він нічого не робить. Він дитина, не знає, не розуміє. А я –  вражена черговим стрибком у розвитку, забула , з ким маю справу. Я почала сприймати його як дорослого, а діти, наприклад, не можуть зрозуміти з першого разу інформацію, їм потрібне багатократне повторення. Я  ж про це забула. І дратувалась.
rich_ka: (Default)
У Мефоді є цікаве реакція на всякі «каки», тобто комашок і тварин, які йому не подобаються чи лякають. Всі вони мають йти «до мами», звичайно, кожен до своєї. Щойно з-під дивану виповз жучук, найменований «какою», і Мефодя виголосив  бажання: «Хоцу, щоб він йшов до мами!»
Чужі собачки  теж посилаються «до мами». «Еть, еть, до мами « - так в нашій садибі зустрічають небажаних гостей.
Не знаю, звідки у Мефоді ця ідея, чи він собі вигадав, що всі ці самотні персонажі загубились, заблукали, і найкраще, що може з ними статись, це опинитись біля мами.
І тут в мене виникає ще одна думка, ви вже вловили, оті всі посилання «до матері», чи не звідси вони пішли?
rich_ka: (Default)
У Мефоді є улюблена сонна казка про комбайн. Проста така казка.  Таких казок у нас ціла купа, в них джипи-порші  і паровозики купують булки з маком і їздять у книгарню, щоб купити книжки, знову ж таки, про джипи-порші. Але комбайн в книгарню не їде. Як тільки настає нічка, я розповідаю Мефоді таке:

Жили собі мама і Мефодя.  Одного разу вони почули, як на вулиці щось гуркоче.
Мама каже:
-         Що це? Може трактор?
-         Ні, - відповідає Мефодя, - не трактор.
-         А може пожежна машина?
-         Ні!
-         А може…..
Далі мама послідовно перераховує швидку  допомогу, пожежну машину, міліцію, вантажівку, літака з ракетою, і , звичайно, джипи-порші, і на все Мефоді кричить своє «ні».
Нарешті мама запитує:
-         А може це комбайн?
-         !!!!!!
Тоді мама з Мефодею пішли до комбайна. В кабіні сидів дядя ( в деяких випадках з тьотеюJ, і мама з Мефодею його запитали:
-         А куди ви їдете?
-         В поле, косити рапс.
-         А навіщо вам рапс?
-         З нього роблять олію, пекти млинці ( нічого кращого про рапс мама не вигадала).
-         А куди ви ще поїдете?
-         Косити пшеницю?
-         А що роблять з пшениці?
-         Муку, а з муки печуть хліб, пироги, млинці і булки з маком (особлива Мефодіна любов).

 Ну і далі, залежно від маминого натхнення. До плюс безмежності.
Так от, сьогодні сидимо в хаті і чуємо, щось гуркоче. Дивно так гуркоче, наче комбайн, але тарабанить як трактор. Мефодя переконує мене, що комбайн, а я сумніваюсь. Попередні комбайни  були сучасні, не тарабанили, а це модель в стилі ретро.Тарабанить.
Ну як ми могли всидіти в хаті? Пішли за комбайном, незважаючи на спеку. По дорозі зустріли Тамару з дітьми, а вона каже, що комбайн коситиме далеко, аж під садком. Поки ми вийшли в поле, комбайн і справді був далеко, то ж ми сіли в затінок, під двома ясенами, і спостерігали здалеку за його роботою. Оце комбайн, якщо добре придивитись.


картопля 1857
А якщо подивитись направо, то побачимо майже те ж саме, тільки без комбайна.
картопля 1860
rich_ka: (Default)
Екскурсійне літо продовжується. За городами підозріло гуло, але ми ввечері вибрались в протилежний бік – в старий садок по гриби. Садок носить горде ім»я колгоспного, але краще до нього підходить друга частина приказки, тієї, про все колгоспне, все моє. В розумінні – нічиє. Через це садок нечищений і некошений, а дикі тваринки почуваються в ньому набагато комфортніше ніж люди.  Правда, ми нікого не зустріли. З тварин. На щастя. Бо я б удруге не наважилася б туди йти. А, і людей теж не було. Крім нашого гурту.
Поки бабуня збирала гриби, Мефодя бавився з подружкою на галявинці, а я знайшла трохи чебрецю.
Три торби грибів вполювали хвилин за сорок, майже всі в одному місці. Мефоді подарували маленьку червиву бабку, я її залишила на сосні, феям.:)Тепер маємо проблему, ні, не перемовини з феями через червиву бабку, у них тих бабок…. І без нашої вистачає. Проблема в іншому, як грибника вкласти спати. Грибник Мефодя сидять в кріслі, переглядаючи мультик про поросятко Піглі, і відмовляються спати, бо «нічки тошки», тобто нічки трошки, а коли трошки – вони не сплять.
rich_ka: (Default)
Вчора ми знову ходили дивитись на комбайн. Я так переживала, що не застанемо, пшеницю скосять, поки ми будемо в місті. Але виявилось, що пшеничні жнива почались вчора. І ми десь під вечір пішли на поле дивитись.
Вечір – то найкращий час для комбайнових прогулянок. Спека трохи відступила, а комбайн, виявляється, косив з дальнього краю поля, і якраз дійшов до села. Ми чекали, поки він підійде до вантажівки і висипатиме зерно. Яке величне видовище! Той комбайн – як балерина, легко рухається навколо вантажівки, повертається іншим боком, щоб рівномірно зерно в кузов насипати. І так це гарно, дивитись, як зерно висипається, що я не втрималась, і сказала  Мефоді щось банальне-пребанальне, на зразок: «Це, синку, не мультики дивитись, не в комп»ютері кнопки тицяти, це так хліб збирають!».
Чомусь у нас хліборобів перестали шанувати. «Село невмиване» називають,  бурчать, що в букварях багато сільської тематики, а хіба  ж  є щось більш благородне, як хліб вирощувати? Щось, більш властиве українцям? Щось таке, що предки наші  і не наші робили на цій землі тисячі років. Лише обличчя змінювали трохи, а хліб – форма колоска наче й не змінилась.
Мефодя зранку вимагає знову на поле, але, здається, вони вчора все зібрали. Вже стемніло, а вантажівки ще їздили, а комбайн коли пішов – і не скажу, ми з Мефодцем вклались спати, як щось гуркотіло на дорозі.
Вчорашній комбайн – їхав інакше по селі, ніж попередники, оце вперше побачила, що віз косарку на причепі, ззаду, а не пхався сільською вулицею, зачіпаючи дерева. Навіть на трасі ми бачила комбайн без причепа, з косаркою спереду, правда, біля нього їхала  легкова машина, для більшої безпеки. Не знаю, нащо вони це роблять, час точно не економиться, бо з причепом комбайн їде набагато швидше, а з косаркою спереду – дуже повільно. До речі, наш іграшковий комбайн – теж з причепом, правда, ми його поламали. Може, в тих комбайнів теж поламався?
Ви вже зрозуміли, що я стала фахівцем з комбайнів. Я, наївна,  завагітнівши, мріяла про донечку, то хіба з донечкою я б дізналася б бодай щось про комбайни?
rich_ka: (Default)
Вчу з Мефодею віршики. Чомусь мене потягло на «Білі мухи налетіли». Методика вивчення у нас проста: я проказую  весь рядок, а Мефодя додає останнє  слово .
А тепер слухайте, що вийшло:
Я: Білі мухи налетіли, все подвір»я стало…
Мефодя: Біле!
Я: Не злічити білих мух, що летять неначе
Мефодя: Пух!
Я: Галю, Петрику, Кіндрате! Годі, ледарі, вам ..
Мефодя: Спати!
Я: Вмить побігли до санчат Галя, Петрик….
Мефодя: і Кіндрат!
Я: Всі з гори летять щодуху, щоб зловити білу…
Мефодя: Джипу!

І так вісім раз, і вчора і сьогодні. Дійсно, навіщо ловити білу муху, якщо можна зловити «білу джипу»?
rich_ka: (Default)
Вчора з Мефодцем гуляла бабуня. Вони ходили на дитячий майданчик і там спілкувались з іншими дітками, мамами і татками. З татів - наш сусід, за сумісництвом мій однокурсник, який  вигулює свого  сина, Мефодіного ровесника. Хлопчик цей - нервовий і  неслухняний, але там непроста ситуація, мама його  намагається доносити другу дитину, з дому не виходить, ну й інші є складнощі з родичами, ті хворі, ті сваряться. Малюк, звичайно, на це реагує, як може: істерики, забирання в чужих дітей іграшок, прохання "на ручки" і т.д.  А  Мефодя саме вчора вирішив влаштувати день зразкової дитини, чемно грався і слухався бабуню. Сусід мамі каже:
- От поки Мефодю не побачу, то думаю, що синові істерики це нормально.
Мама щось чемне йому відповіла, мовляв, з дітьми всяке буває. Але ж додому всі йшли разом, до нашого будинку - хвилин 10 від майданчика. І тут така заковика - я Мефоді дозволяю ці десять хвилин йти по калюжах. Хоч чобітки промокають, але за десять хвилин застудитись важко, а дитині радість. І Мефодя по дорозі додому жодної калюжі не минає, кожну переміряє та ще й ногами потупцяє, для певності. Перехожі, зазвичай,  озираються, посміхаються і один одному показують на нас, жартують. Тішаться всі, і літні люди, і підлітки. Але сусід наш ніколи з нами в такій ситуації не ходив!
Він побачив Мефодю в калюжі, здивувався і чемно маму перепитує:
- Ви дозволяєте Мефоді ходити по калюжах?
- Це йому премія за гарну поведінку! - відповідає бабуня.
rich_ka: (Default)
У френд-стрічці стільки привітань, що вода освятиться і без мене. Чи то забагато робочої писанини було останнім часом, моніторинг, яке чудове слово, я завжди буду з тобою, втім цього року я не встигла\не мала настрою на листівки\прикраси\подарунки. Унікально! Навіть в Мефодикові три місяці я клеїла жахливі саморобні листівки, чесно зізнаюся, вони були потворні, але ж клеїла, а зараз - руки не стоять. Правда, ми купили ялинку, і якби ви бачили реакцію Мефоді, коли я внесла її з балкону, о, заради цього варто було тягти її через калюжі. Мій син сміявся, танцював і одночасно співав незрозумілою мовою щось святкове. Потім ми разом її прикрашали. До речі, не пам"ятаю своєї першої ялинки, ну , щоб я прикрашала. Пам"ятаю лише діда Мороза, який прийшов до мене в два роки. А до Мефоді - досі ніхто не приходив.  Я вирішила не влаштовувати йому діда Мороза, бо якось воно неправильно, мама купує подарунок, а дитина має дякувати незнайомому дідусеві. Так що ми живемо без. Зате з ялинкою.  
Я дістала з антресолів коробки . Мефодя почав з того, що перевернув  коробку  з іграшками на щойно пропилосошений килим, і я вже віником змітала скалки і торішні ялинкові голки (чого тільки не було на дні коробки). Потім він брав іграшки і клав на гілки, просто викладав одну біля одної, я розказала, що іграшки не кладуть, і чіпляють  на гілку за нитку. Мефодя почав процес чіпляння і дуже гостро реагував на мої спроби перечепити, у нього була своя дизайнерська концепція. Тому я нічого не змінювала, і тільки підсувала далі, щоб не попадали.  Правда, іграшок було більше ніж Мефодіного інтересу, він вирішив, що на сьогодні досить, коробки ми накрили кришками, поскладали у куточку, Мефодя причепив з одного боку ялинки шматок жовтого дощику, і сів на свою машинку, сповнений почуття виконаного новорічного обов"язку. А поросяка Г. так і не прийшла нам допомагати.:)
Мабуть, завтра вранці ми продовжимо ялинкову забаву. Хочете знати мою думку? Це крутіше за будь-які діди Морози з переповненими торбами.:)

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 07:34 am
Powered by Dreamwidth Studios