rich_ka: (Default)
Ми геть сп’яніли від міського повітря . І оглухли від шуму.
Я на вулиці не чую, що Мефодя каже. Він не звик голосно розмовляти, а я відвикла від непомітного для міських мешканців гуркоту-стукоту. «Стукотить-гуркотить, баба з печі летить»,- це не жмурилка дитяча, це вінницька вулиця.
Накупили солодощів, нову «джипу», журнал «Маленьке сонечко», на цей раз брала 1-3,  але в старшому для Мефоді заскладне оповідання, а в цьому – жодних оповідань, з прози – поради для батьків. Зате дві гри-вирізанки, одну ми вже освоїли, нагодували і напоїли тваринок.
Ходили на «Вільну кав»ярню для вільних людей» Мефоді сподобалось, що печиво і цукерки можна було брати вільно, і на пазлі я написала побажання, і на камеру нас зняли (якби була передбачлива, то хоча б у дзеркало подивилася б перед виходомJ. Взагалі я не планувала нічого писати, але щойно ми зайшли, як двоє волонтерів почали «приглашать» щось написати. І від того «приглашения» я рознервувалась і написала побажання, щоб молоді люди більше спілкувались українською мовою. Сама собі дивуюсь.
Потім ми потрапили у дитячий куточок, Мефодя всівся за столика, взяв розмальовку і замалював одну сторінку, бо саме так він розмальовки розмальовує. Ще нам пропонували пазли, але пазли всі були на багато шматочків, великі, ще на 24 підійшов би, та не було, а от на 120  ми й  не брались.
Далі всіх запросили переглянути виставу. Двадцять хвилин на тему «Ранні шлюби нічого доброго не принесуть». Грали студенти економічного коледжу, грали з натхненням, а сценарій був трішки дивний. За сюжетом дівчинка і хлопчик хочуть одружитись, дівчинці 15 років, хлопчик наче старший, і дорослі їм пропонують пожити кілька тижнів на дачі, наче сім’я, але без сексу.Вони живуть, і побут наступає, і вже дівчинка щодня макарони готує, а хлопчик втомився бараболю копати, а подруга йому не хоче сорочку зашити,  і вирішили діти краще повернутись в коледж і вчитись. А весілля – відкласти на невизначений термін.:)  В кінці всі  актори проспівали пісню про право вибору, і це було справді класно, і пісня, і виконання.
Можна було за кавою спілкуватись з різними громадськими організаціями. Ми позаглядали в буклети, пошукали гуртки для трирічного хлопчика, нічого не знайшлося, то ми пішли розмальовувати еко-торби, і Мефодя  мазав губкою по трафаретам, вийшло непогано.
Тут я зрозуміла, що з Мефоді вже досить громадського життя, і ми втекли в торговий центр дивитись на рибок і на нову книгарню, перероджену «Букву-емпік-чи хто там їх тепер купив». Книгарня велика, і для дітей є столик з олівцями, але скажіть мені, будь ласка, хто вигадав оту цінову політику? Я завжди кажу, немає кращих пропагандистів електронних книг з Флібусти ніж «Буква-емпік-чи хто там їх тепер купив». Ну реально  ціни від ста гривень, а покет-бук – 74 грн. За м’яку обкладинку смажених  зелених помідорів. Дитячі книжки взагалі вбивають цінами. Як це заохотити дитину до читання, а батьків -  до купування? На цьому фоні Марія Морозенко зі своїми картонками на всіх українських базарах  переможе будь-яку якісну літературу. Просто картоном закидає. Бо в Марії Морозенко – двадцять гривень за картонку з яскравими малюнками і поганючими віршами, а в книгарні – сто за книжечку такого ж об’єму, але інших авторів. Слухайте, може ті Морозенки – піратське видання? І, до речі, хтось колись бачив живу Ірину Сонечко, авторку гавчиків-мурчиків та інших розумних тваринок? Чому ніхто досі не взяв у неї інтерв’ю, це ж мега-популярна в Україні дитяча письменниця!
А ввечері ми продовжували пиячити,  вже вдома, я - в безлімітному інтернеті, а Мефодя - за переглядом мультиків, літом у нього був мультиковий піст, точно.:)
 
rich_ka: (Default)
От ми і в місті.
Мефодя наче адаптувався, Йона – так собі, вночі нявкала, мабуть, намагалась з»ясувати, де вона, а вдень – звично спала.
В міському житті Йона час від часу вирушає по мишку, тобто сідає біля дверей і вимагає відкрити їй шлях на волю, але я не піддаюся. Зазвичай, такі демонстрації влаштовуються ближче до весни. А тут – ще й снігу не було.
Мефодик вивів мене в «дяді-тьоті» і випросив собі китайського кораблика. Я купила, пояснюючи сама собі, що кораблів у нього небагато. Всього два. Та якщо скласти докупи всі Мефодчині іграшки, в місті і в селі, можна сміливо відкривати іграшкову крамницю, торгувати буде чим.
Якась у мене з іграшками «криза жанру». Минулого року я точно знала, що хочу купити для Мефоді, і з іграшок, і з книжок. Зараз – в мене таке враження, що в дитини все є, а дитина – переконана, що їй конче потрібно «трошки» джипа, тобто двадцятого представника родини джипових .Джипові множаться і множаться, а чим їх замінити?  Вибір у крамницях – невеликий, іграшок багато, але всі однотипні, комбайн ледве знайшли, а тепер Мефодя оголосив про ракету і батискаф, оце я б купила б, але не бачила ніде. Самій зробити – не проблема, ми і робили, проблема в іншому, є певний ритуал, мама йде «на роботу», а Мефодя, після «роботи» отримує від мами іграшку, от що має бути цією іграшкою? Бо восени у мами буде трохи «роботніх» виходів, вже кручу голову, щоб дитині принести.
Конструктори. От на мій селянський розум, три конструктори (залізниця, дороги, вітчизняна імітація лего) + машинки  з викрутками, дуже мені подобаються, так от, як на мене, цього досить. Можна гратись, комбінувати, будувати різні споруди, і навіть якщо ще щось докупити, то не уявляю, що. Сьогодні дивились на «тачки  з дорогами», ну я Мефоді пояснюю, тачки-машинки в нас є,  і дороги-конструктор теж є, навіщо ще один?
Пазли. Дійшли до критичної точки. Тобто почали окладати 80 шматочків. М’які – вже не цікаво, картонні -  одна проблема, однотипні. У нас їх близько двох десятків. Двадцять маленьких коробочок, це тільки на 24. Куди далі? Ще двадцять на 80?
Книжки. З книжками теж цікава ситуація. Я минулого року купувала Петсонів-Фіндусів-кроликів, а Мефодик – обирає картонки з машинками. 5 книжечок перед сном – ось наша читальна норма, і, скажу я вам, нам є що читати. Бо родичі і друзі передали нам цілу купу маленьких книжечок.
Я б хотіла б оту круту «Рукавичку» чи «Ріпку», але  знову ж таки, на мій селянський розум, якщо дитина вже знає  казочку, чула її безліч разів, навіщо їй з «перламутровими ґудзиками»? Краще щось незнайоме купити. То я й не знаю, на кого ті видання розраховані. На закордонного читача?  Або на тих, хто не має в хаті «Ріпки». Книжки мені дуже подобаються, особливо «Рукавичка» в теплій «шубці», але за такі гроші я б її не купувала.  Взагалі, помічаю, що в українському дитячому книговиданні два полюси, або Марія Морозенко з її шедеврами в стилі безсмертної пародії на Тичину «трактор в полі дир-дир-дир», або Малкович і «Рукавичка» в «шубці». Щось мало б бути посередині. Бо я часом задумуюсь, чи справді моєму синові потрібні народні казки в такій кількості? І саме ці казки? Яка мораль «Рукавички», хтось може пояснити? Кілька бомжів захопили чужу хату, і господар врешті їх вигнав. Незаможники в куркульській садибі, а прийшли німці, і  з ними господар, то мусили тікати. Чи це про комунальну квартиру?
За моїми спостереженнями Мефоді були б цікаві книжки про маленького хлопчика і його буденне життя, щось схоже на Кайю. От таке я б йому купила б охоче.
rich_ka: (Default)
Мастила грубу глиною, давно збиралась це зробити, груба наша тримається на чесному слові, а ще й Мефодя з Йоною полюбили на неї вилазити, якраз на плиту, тобто Йона вкладається спати на припічку, а Мефодя – теж хоче як киця, та на припічку не поміститься, тому я стелю йому теплу ковдру, подаю маленьку подушечку, і він вкладається поряд з «сестрою по розуму». Кажуть, що в киць інтелект трирічної дитини, в деякі дні це особливо помітно в нашому домі.
Найсмішніше, що моя приятелька думала, що Мефодя там і спить. На плиті. Ну, не спить, а засинає, а потім я його переношу, думала вона. Такого прецеденту в нас не було, бо висота і ширина грубка здаються мені не зовсім підходящими для дитячого спання. Хіба що вигадати бортики безпеки…
Так от, ці двоє човпуться на грубці ледь не щодня, і грубка постраждала. Трошки, як каже Мефодя. Правий кут відвалився, так, трошки, якщо продовжуватиме в тому напрямку, то плита провалиться в один прекрасний день. Разом з тими, хто на неї всівся.
Я, звичайно, знала, що святі горшки не ліплять, вони гречку молотять.. Я ж українка, читала Руданського, і я знала, що грубу підмастити нескладно. А тепер – ви не повірите, я досі ніколи цього не робила. І навіть знаючи, що в льоху торба вимішаної з піком глини, я ледь не ціле літо чесно збиралась мастити грубу. Ключове слово тут – збиралась. Майже кожного тижня. Але спочатку було багато іншої роботи, потім ми всі грипували, потім йшли дощі, а в дощ ми палили, ну як тут помастиш, потім спека, в спеку дах ремонтували, хіба ж тут до груби, словом, я вже майже погодилась, що у вересні грубу теж не мастять, бо на зиму хіба вона потрібна в дачній садибі, майже погодилась, але ж… мені сезонна прив»язка набридла в цьому році, ну майже як гірка редька. Я тут знову покривлю душею, бо не розумію, що таке та гірка редька, в житті я гіркої редьки не пробувала, редька на смак буває різна, але от щоб гірка – я не зустрічала редьки з такою характеристикою. Гірким може бути настій полину, чи кровавника…То правильна приказка – набридла як настій полину?
Так от, був у мене інсайт, і змусив мене махнути рукою на сезонний цикл, наскільки можливо… Яблука у квітні я не зберу, це точно, а от перше сьогодні вересня чи тридцяте серпня – мені, на щастя, байдуже. Літо у мене триває доти, доки я в селі. Потім зима починається, тобто опалювальний сезон. Отже, якщо я запланувала цього літа помастити грубу – я її і помащу. Навіть якщо в той день ми з усіма чемоданами пакуватимемось на зимування в «город».
Сама не знаю, як наважилась. Витягла торбу з глиною з льоху, ще й на вигоні накопала, тобто сапою набрала, бо глиняники у нас – просто під воротами, і після дощів глина набирається без жодних зусиль. От замішую ту глину і думаю, скільки я подумки це робила, і все думала, що дуже складна робота. Ну не складна, просто я не вправна в ній. І я морально готова до того, що вранці все моє мащіння потріскається, і що куток підмащений послужить недовго, я готова знову переробляти, головне – я знаю, як мастити грубу. Мефодик - теж зеає, він так захопився глиняними роботами, ходив зі мною у глиняники, носив лопаткою пісок, потім, тією ж лопаткою, мастив дверцята у грубі, зовсім непотрібна операція, та якби він взявся допомагати мені з кутком, боюсь, я його не скоро відмила б. Мефодю, не куток.
Так от, помастила я грубу, глина ще й лишилась, тому я запхала щілини біля віконних рам, теж давно мене дратували. Стою на драбині, замащую ту щілину, і раптом згадую свій давній вірш, колись був у мене рік писання віршів, як прийшло так і пішло те віршування, деякі тексти іноді виринають… Той вірш був про пошуки свого покликання, я тоді морочила собі голову цією темою, і починався так :»Ти архітектор і муляр…» Точно не згадаю, що там далі, тільки початок залишився в пам’яті: архітектор і муляр, я думаю, що сама до кінця не розуміла цієї метафори. А, між іншим, будь-які мрії, бажання, і все те, що веде нас до нашого покликання, потребують цих двох ролей, архітектора –планувальника, і муляра - виконавця. Так от, думаю я, що проблеми з життєвим покликанням починаються не тоді, коли ти робиш не те, чого прагнеш, проблеми - тоді, коли ти не робиш того, що хотілося б. На перший погляд, наче однаково, але різниця є. Наче з грубою, планую-планую, але не роблю. І воно загубилось десь на займиську в моїх думках, і хочу я грубу мастити, а натомість, наприклад, пишу в ЖЖ. Хіба проблема в тому, що пишу в ЖЖ? Та на здоров’я, пиши – але помасти грубу, бо ж кличе, і все класно буде.
А слово «покликання» мені дуже подобається, це коли кличуть, це краще ніж призначено, тобто «предназначение».
Все це написано під впливом посту з френд-стрічки, http://hloflo.livejournal.com/427326.html
rich_ka: (Default)
Іноді я намагаюсь зробити зібрати свій мамський досвід, зробити з того якісь висновки… Правда, в маминій ролі я почуваюсь не дуже впевнено,  не настільки впевнено, щоб давати поради, можу тільки описувати, що відбувається.  Я спостерігаю за собою. І це важливо для мене, я одночасно і мама, і супервізор, і я спостерігаю, а потім намагаюсь щось скорегувати. От днями я помітила, що часто дратуюсь і роблю Мефоді голосні зауваження, просто кричу на нього. Мефодя дуже хоче спробувати свої сили, він хоче бути самостійним, і від того трапляються різні ляпи, щось падає, щось розсипалось, а щось – розбилось. І це постійно, тисячі дрібниць, але постійно. І я почала дратуватись, я кричу суворим голосом: «Хіба можна брати модем/вимикати комп»ютер\кидати м»ячем у люстру\стягати липучку для мух?»  Основне тут – що я кричу. Я спокійно не пояснюю, не переводжу увагу, а кричу. І так кілька днів. Не могла зрозуміти, що в мені змінилось, спочатку подумала, що ці дні мало гралась з Мефодем, і від того якось втратила контакт. Ми ж то цілий день разом, але  якість наших «разом» буває різна, можна гратись разом, а можна – бути поряд, і кожен своїм займається. Я подумала, що проблема  в тому, що ми кілька днів «були поряд».  Вчора ми ходили в гості разом, і цілий вечір складали конструктор-бетонозмішувач, розкручували його викруткою і знову збирали. Чудово час провели, щасливі, задоволені, зранку – я знову дратуюсь. Колотимо тісто для пирога, тісто у нас без Мефоді не робиться, це буде велика трагедія. Мефодя збиває жовтки, я білки, потім Мефодя все змішує з мукою, замішує занадто густо, бо хоче колотити довго, а тісту таке не на користь. Я терпляче чекаю, коли він нарешті наколотиться. Приношу чару, щоб вилити тісто. Мефодя вимагає собі і цю роботу, виливає тісто, я дошкрябую, він кричить:«Я, я», тіста вже нема, все у чарі, Мефодя намагається домішувати просто у формі, а мною вже тіпає, я кажу: «Тепер поклади ложку», бо він тримає в руці ложку, всю в тісті. Мефодя дивиться на мене, і не рухається, я знову повторюю, а реакцію – нуль, я вже кричу:»Поклади ложку» і він кладе ложку, в чару, зверху на пиріг. В мене – просто вибух, ну що за дитина, перекладаю ложку в каструлю з-під тіста, і тут – інсайт.  Дитина. Це – дитина. Я кажу – поклади ложку, але не кажу, куди її класти. Тому він нічого не робить. Він дитина, не знає, не розуміє. А я –  вражена черговим стрибком у розвитку, забула , з ким маю справу. Я почала сприймати його як дорослого, а діти, наприклад, не можуть зрозуміти з першого разу інформацію, їм потрібне багатократне повторення. Я  ж про це забула. І дратувалась.
rich_ka: (Default)
У Мефоді є цікаве реакція на всякі «каки», тобто комашок і тварин, які йому не подобаються чи лякають. Всі вони мають йти «до мами», звичайно, кожен до своєї. Щойно з-під дивану виповз жучук, найменований «какою», і Мефодя виголосив  бажання: «Хоцу, щоб він йшов до мами!»
Чужі собачки  теж посилаються «до мами». «Еть, еть, до мами « - так в нашій садибі зустрічають небажаних гостей.
Не знаю, звідки у Мефоді ця ідея, чи він собі вигадав, що всі ці самотні персонажі загубились, заблукали, і найкраще, що може з ними статись, це опинитись біля мами.
І тут в мене виникає ще одна думка, ви вже вловили, оті всі посилання «до матері», чи не звідси вони пішли?
rich_ka: (Default)
У Мефоді є улюблена сонна казка про комбайн. Проста така казка.  Таких казок у нас ціла купа, в них джипи-порші  і паровозики купують булки з маком і їздять у книгарню, щоб купити книжки, знову ж таки, про джипи-порші. Але комбайн в книгарню не їде. Як тільки настає нічка, я розповідаю Мефоді таке:

Жили собі мама і Мефодя.  Одного разу вони почули, як на вулиці щось гуркоче.
Мама каже:
-         Що це? Може трактор?
-         Ні, - відповідає Мефодя, - не трактор.
-         А може пожежна машина?
-         Ні!
-         А може…..
Далі мама послідовно перераховує швидку  допомогу, пожежну машину, міліцію, вантажівку, літака з ракетою, і , звичайно, джипи-порші, і на все Мефоді кричить своє «ні».
Нарешті мама запитує:
-         А може це комбайн?
-         !!!!!!
Тоді мама з Мефодею пішли до комбайна. В кабіні сидів дядя ( в деяких випадках з тьотеюJ, і мама з Мефодею його запитали:
-         А куди ви їдете?
-         В поле, косити рапс.
-         А навіщо вам рапс?
-         З нього роблять олію, пекти млинці ( нічого кращого про рапс мама не вигадала).
-         А куди ви ще поїдете?
-         Косити пшеницю?
-         А що роблять з пшениці?
-         Муку, а з муки печуть хліб, пироги, млинці і булки з маком (особлива Мефодіна любов).

 Ну і далі, залежно від маминого натхнення. До плюс безмежності.
Так от, сьогодні сидимо в хаті і чуємо, щось гуркоче. Дивно так гуркоче, наче комбайн, але тарабанить як трактор. Мефодя переконує мене, що комбайн, а я сумніваюсь. Попередні комбайни  були сучасні, не тарабанили, а це модель в стилі ретро.Тарабанить.
Ну як ми могли всидіти в хаті? Пішли за комбайном, незважаючи на спеку. По дорозі зустріли Тамару з дітьми, а вона каже, що комбайн коситиме далеко, аж під садком. Поки ми вийшли в поле, комбайн і справді був далеко, то ж ми сіли в затінок, під двома ясенами, і спостерігали здалеку за його роботою. Оце комбайн, якщо добре придивитись.


картопля 1857
А якщо подивитись направо, то побачимо майже те ж саме, тільки без комбайна.
картопля 1860
rich_ka: (Default)
Екскурсійне літо продовжується. За городами підозріло гуло, але ми ввечері вибрались в протилежний бік – в старий садок по гриби. Садок носить горде ім»я колгоспного, але краще до нього підходить друга частина приказки, тієї, про все колгоспне, все моє. В розумінні – нічиє. Через це садок нечищений і некошений, а дикі тваринки почуваються в ньому набагато комфортніше ніж люди.  Правда, ми нікого не зустріли. З тварин. На щастя. Бо я б удруге не наважилася б туди йти. А, і людей теж не було. Крім нашого гурту.
Поки бабуня збирала гриби, Мефодя бавився з подружкою на галявинці, а я знайшла трохи чебрецю.
Три торби грибів вполювали хвилин за сорок, майже всі в одному місці. Мефоді подарували маленьку червиву бабку, я її залишила на сосні, феям.:)Тепер маємо проблему, ні, не перемовини з феями через червиву бабку, у них тих бабок…. І без нашої вистачає. Проблема в іншому, як грибника вкласти спати. Грибник Мефодя сидять в кріслі, переглядаючи мультик про поросятко Піглі, і відмовляються спати, бо «нічки тошки», тобто нічки трошки, а коли трошки – вони не сплять.
rich_ka: (Default)
Вчора ми знову ходили дивитись на комбайн. Я так переживала, що не застанемо, пшеницю скосять, поки ми будемо в місті. Але виявилось, що пшеничні жнива почались вчора. І ми десь під вечір пішли на поле дивитись.
Вечір – то найкращий час для комбайнових прогулянок. Спека трохи відступила, а комбайн, виявляється, косив з дальнього краю поля, і якраз дійшов до села. Ми чекали, поки він підійде до вантажівки і висипатиме зерно. Яке величне видовище! Той комбайн – як балерина, легко рухається навколо вантажівки, повертається іншим боком, щоб рівномірно зерно в кузов насипати. І так це гарно, дивитись, як зерно висипається, що я не втрималась, і сказала  Мефоді щось банальне-пребанальне, на зразок: «Це, синку, не мультики дивитись, не в комп»ютері кнопки тицяти, це так хліб збирають!».
Чомусь у нас хліборобів перестали шанувати. «Село невмиване» називають,  бурчать, що в букварях багато сільської тематики, а хіба  ж  є щось більш благородне, як хліб вирощувати? Щось, більш властиве українцям? Щось таке, що предки наші  і не наші робили на цій землі тисячі років. Лише обличчя змінювали трохи, а хліб – форма колоска наче й не змінилась.
Мефодя зранку вимагає знову на поле, але, здається, вони вчора все зібрали. Вже стемніло, а вантажівки ще їздили, а комбайн коли пішов – і не скажу, ми з Мефодцем вклались спати, як щось гуркотіло на дорозі.
Вчорашній комбайн – їхав інакше по селі, ніж попередники, оце вперше побачила, що віз косарку на причепі, ззаду, а не пхався сільською вулицею, зачіпаючи дерева. Навіть на трасі ми бачила комбайн без причепа, з косаркою спереду, правда, біля нього їхала  легкова машина, для більшої безпеки. Не знаю, нащо вони це роблять, час точно не економиться, бо з причепом комбайн їде набагато швидше, а з косаркою спереду – дуже повільно. До речі, наш іграшковий комбайн – теж з причепом, правда, ми його поламали. Може, в тих комбайнів теж поламався?
Ви вже зрозуміли, що я стала фахівцем з комбайнів. Я, наївна,  завагітнівши, мріяла про донечку, то хіба з донечкою я б дізналася б бодай щось про комбайни?
rich_ka: (Default)
Вчу з Мефодею віршики. Чомусь мене потягло на «Білі мухи налетіли». Методика вивчення у нас проста: я проказую  весь рядок, а Мефодя додає останнє  слово .
А тепер слухайте, що вийшло:
Я: Білі мухи налетіли, все подвір»я стало…
Мефодя: Біле!
Я: Не злічити білих мух, що летять неначе
Мефодя: Пух!
Я: Галю, Петрику, Кіндрате! Годі, ледарі, вам ..
Мефодя: Спати!
Я: Вмить побігли до санчат Галя, Петрик….
Мефодя: і Кіндрат!
Я: Всі з гори летять щодуху, щоб зловити білу…
Мефодя: Джипу!

І так вісім раз, і вчора і сьогодні. Дійсно, навіщо ловити білу муху, якщо можна зловити «білу джипу»?
rich_ka: (Default)
Бабуня наша встала рано. Раніше за Мефодика. Бо коли о 6.30 в квартирі заздзвонив домофон, Мефодик одразу прокинувся, а я намагалась зрозуміти, що ж сталося. А, нічого особливого.
В домофон дзвонила наша бабуня, а ми думали, що вона спить на своєму ліжку. Але бабуні на те й існують, щоб не спати, зберігати пильність завжди і всюди, і оберігати своїх дітей та онуків від різних прикростей. Наприклад, від аварії на водоканалі.
Встала бабуня рано, а води в крані - нема. Вона пішла по воду, і по дорозі зустріла дідуня з сусіднього під"їзду. Той   дідуньо встав ще раніше, інакше як би він знав, що на сусідній вулиці вода тече просто,  як щойно викопане джерело? І тому негайно потрібно всім набирати воду з криниці, бо водоканал таке джерело швидко не заткне.Потім, спробуйте зрозуміти логіку водоканалу? Раптом вони вирішать, що це джерело - ніяка не труба пошкоджена, а артезіанська свердловина, і взагалі нічого не ремонтуватимуть,і  ми ходитимемо по воду не до криниці, бо яка криниця витримає будинок з 280 квартир, а до того джерела, і черпатимемо квартами, скільки зможемо дістати.
Стихійне лихо прибуло, це всім зрозуміло, тому бабуня внесла в квартиру повне відро і пляшку, і оголосила загальну мобілізацію. На мобілізацію відгукнулись добровольці: Мефодик, бо криниця поряд з гойдалкою, і тьотя Рая, яка тепер з нами живе, тимчасово, і на гойдалку не претендує, тому її призначили водоносом. На щастя, у нас пробка для ванни протікає. Бо інакше б бабуня з Раєю не зупинилися б на трьох відрах, а наносили б повну ванну. І, до речі, за третім разом біля криниці стояла черга охочих до свіжої води. Бабуня хвалила себе за пиильність і вміння вставати рано, бо хто рано встає, тому бог дає, а хто ще раніше встає... ви знаєте цю відому українську казочку? Як татко встали рано і знайшли на дорозі чужий гаманець, і крепко тішились, що бог дав. А синочок з печі запитали, як щодо того, хто встав ще раніше і загубив гаманець? Ага, так воно і вийшло. Не встигли ми поналивати води в чайник і каструлю, як вона, підла, задзюрчала в крані. Ну хто міг подумати, що водоканал такий спритний.
Але це ще не все про сьогоднішній день. Слідкуйте за новинами з нашої хати, далі буде.
rich_ka: (Default)
Мефодя не любить театр. Експериментальним шляхом доведено, що не любить він ляльковий театр. В інші ми поки що не ходили. В ляльковому театрі Мефоді найбільше не подобаються ляльки. Ви запитаєте, а що там ще є, крім ляльок? То я відповім, там є акваріум з рибками. Акваріум з рибками Мефоді подобається, а ляльки - ні.
Але наша добра приятелька цього не знала.
Вчора ми прийшли в гості. а там Мефодю чекав спеціально для нього куплений сюрприз. Тигр-лялька на руку. Тигр з Мефодею привітався, пропонував потиснути лапу, розказував цікаві історії.
Мефодя відсунувся аж до билець дивану, і напружено посміхався. Тигр мав би втямити, що йому не дуже раді.
Та він був настільки нетямущим, що продовжував нав"язувати свою дружбу. За що заробив своє "кака" і повний ігнор.

На щастя, в хаті знайшлася дерев"яна пірамідка, і Мефодя взявся складати її по-новому.
А потім  відшукали правила дорожнього руху, з машинками і знаками, і дитина занурилась у звичний світ.

Рік тому я думала, що вільного часу не матиму ніколи. Ті мами, які вставали раненько, і щось встигали зробити, викликали у мене подив. Мефодя практикує ранній підйом, і встати раніше за нього просто нереально було, він тут ж прокидався і вимагав маму. Нетбук, зошит чи книжка у маминих руках одразу ж переходили до рук Мефоді, тобто книжка і зошит переходили, а  нетбук  - зачинявся. Можна було або гратись з Мефодею, аби cидіти поруч з ним, але нічого не робити. Всі мої підробітки виконувались вночі, чи під час денного сну.Я встигала дуже мало, і постійно відчувала нестачу часу. Про втому я мовчу. І про хронічну тривожність теж.Різні плани, проекти, ідеї, які я мала до вагітності - забуті, або  загинули безвісті. Я настільки звикла, що нічого не встигну, що вже і не беруся.
А ситуація, між іншим, змінилась.
Мефодя потроху вчиться гратися сам.
Можна не просто поряд сидіти, і й написати щось
І зараз він спить, як не дивно, традиційно він вже годину мав би  наводити в хаті порядки. Замість цього - спить.
А я боюсь видихнути.
rich_ka: (Default)
вживається постійно.
І хто є його вживає?
Мефодя наш.
- Мефодю, кашу ?
- Синку, ходімо гуляти!
- Мефодю, сирок будеш їсти?
- Синусю,  йди чистити зубки!
- Мефодю, давай переодягнемось!

Не має значення дія чи формулювання, на всі свої пропозиції я чую одну відповідь.
- Ні!
- Ні, мамо, ні!
- Ні,бабун, ні!
- Ні, Ньона, ні!

Сьогодні під час переговорів щодо прогулянки, я оголосила, що піду сама, а якщо Мефодя не хоче, то він може залишитись з Йоною.
І що ви думаєте? Синуся мій пішов до бабуні в кімнату, виліз на ліжко, а там мирно спала Йона, вмостився біля неї, і сказав:" Добє". Добре, мамо, я залишусь з Йоною. Я збираюсь, а він сидить на ліжку і щось Йоні пояснює.  Я вже готова була взнати свою поразку. Але вчасно згадала про секретну зброю, колготки з машинками. Кажу, хочеш надіти колготки з машинками?    І він погодився.
Ну і хто з нас маніпулятор ?!
rich_ka: (Default)
Чула десь, що для дітей до 5 років  їх вбрання не має значення.  Тобто, вбирай хоч у гонучу, ( якось дивно це слово виглядає), дитина  уваги не зверне. А мама - потішиться.
Виявилось, що звертає.
 Є у Мефоді улюблена футболка під кодовою назвою "Коко". Не від Шанель. А від тьоті Наташі з Дніпропетровська. Модний шедевр салатового кольору з нашитим курчам і каченям носить Мефодя з травня місяця і досі. Якби йому дати волю - то і не знімав би. Мабуть, носитимемо, поки не розлізеться.:)
А вчора збираємось на прогулянку, я несу Мефодіну теплу  куртку, модник царським жестом відхиляє запрононовані шати і тицяє пальцем на шафу: "Кутка !".
Після довгих переговорів довелось вдягати легшу весняну "кутку", з  "ді-ді" (вишитою машинкою). Не знаю, що ми робитимемо під час оголошеного похолодання. Боюсь, Мефодя оголосить безстрокову акцію протесту, і відмовлятиметься від зимових курток і теплих чобіт.
Весну закликає, чи що ?
А ще він останнім часом став дуже нервовим. Вчора розмовляла з сусідом, в нього син - Мефодін ровесник, і кажу, що Мефодя влаштував істерику, не хотів йти з майданчика, плакав всю дорогу. Сусід дивується, він ніколи не бачив, щоб Мефодя плакав, а ми разом гуляємо вже два з половиною роки. Та і я не пам"ятаю, щоб Мефодя стільки безпричинно плакав, протестував, відмовлявся, як за останній тиждень. Гуляти - не хочу, бабуня йде на базар - не відпускає, на майданчик  йти - не хочу, з майданчика - не хочу. З охотою ходив позавчора на залізничний вокзал, дивитись на потяги, але  це єдиний випадок за тиждень. Я вже думаю, чи це криза у нього вікова, чи на дітей надивився на майданчику. Позавчора хлопчик влаштував істерику, бо хотів Мефодіну червону машинку, навіть втік з нею з майданчика, мама його доганяла. Вчора Мефодя несподівано починає плакати, відмовляється йти і вимагає чужу іграшку. А ми давно навчились не брати чужі іграшки, і тим паче, ніколи не вміли скандали через це влаштовувати ( я так думала до вчорашнього дня).
rich_ka: (Default)
Ви, мабуть, знаєте, що ми з Мефодем час від часу волонтеремо на дитячому майданчику. Мокрі гірки осушуємо, ями в піску засипаємо, щоб вода не стояла, місцевому депутатові телефонуємо, аби відремонтували зламані мостики і рухомі дощещки.
А тепер - сніг. Погані погодні умови дійшли і до дитячих майданчиків. Вчора ми пішли на рошенівський, з покриттям, думали, там сухіше, але сніг був і там. Зате ми чайок побачили. Ну і ми всюди ходимо з червоною лопаткою, раптом Мефоді спаде на думку десь щось покопати? То ж я взяла лопатку і почала сніг відгортати. Довелося відстоювати лопатку від Мефоді, він теж хотів! І правильно, лопатка ж його!
У всіх моїх волонтерствах було дуже мало союзників. Традиційно, інші мами не дуже прагнули щось робити. А я, не те, щоб аж так рвалась до громадської праці, але стояти годинами, поки малий на гірці, і нічого не робити, -  мені дуже важко. Улюблені мамині ігри - пліткування та "взяти чужу іграшку-вона взяла чужу іграшку-віддай хлопчикові іграшку-треба ділитись-де наша машинка-а вона ніколи не приносить іграшок " і т.д. набридли до оскоми. То я завжди рада, коли є можливість попрацювати лопатою. Головне - одразу видно результат. Я хотіла б ось так бачити результат в інших моїх діях.
Так от, сьогодні ми вибрались всім сімейством, взяли ще й бабуню. І поки бабуня з Мефодем грались, я досхочу намахалась лопаткою. І коли я вже прибрала сніг біля карусельки, на поміч прийшла зелена лопатка в руках незнайомої бабуні, яка, виявляється, спеціально сьогодні взяла лопатку, щоб сніг розкидати. "Для своїх дітей робимо", - каже бабуня, мовляв, хто  ж іще прибере сніг з майданчика.
А тій молодій парі, що приїхали з розкішною помаранчевою лопаткою в кошику і зробили вигляд, що снігу не бачать, зате  в дві руки водили своє маля по гірці, дуже відповідальна справа, - ганьба. І не треба мені розказувати, що у них були вагомі причини лопатку свою не діставати з кошика. Найвагоміша - ми й так все прибрали. Без них . А інша - про це писала шановна[livejournal.com profile] faina_kaplan, але вони її не читали,  і тому впевнені, що коли використаєш сусіда, то виграєш. http://faina-kaplan.livejournal.com/241471.html
А чому я така зла сьогодні ? Та все дуже просто. Я зранку прочитала радянські  газети фейсбук і дізналась про гонорар нашого найуспішнішого письменника. І от я доросла людина, багато всякого в житті бачила, а  такі декларації мене вганяють в депресію.Я починаю сама собі здаватись дурною і мізерною, а двері у ванній  - брудними і їх давно пора вимити. І на балконі прибрати. Бо я розвела у хаті бруд, і в країні бруд, а у мене мала дитина, і як нам далі жити?    Невже є люди, які ще  щось планують тут? І на щось ще сподіваються?
І коли ця глобальна депресія закінчиться...
rich_ka: (Default)
Схоже, у Мефоді сьогодні заплановано інвентаризацію цяцьок.Все з поличок витягається, розкладається і переглядається. Те, що мама кладе назад, витягається і знову розкладається.
У нас не збігаються плани . Треба звірити записники-щоденники і зробити корегування.
rich_ka: (Default)
Все було добре, а ж тут Мефодя побив горшки з розумною математичною книжкою. Книжка його запитує, скільки буде, якщо до трьох додати чотири? Мефодя натис нуль. А книжка давай гавкати. Мефодя сказав, що вона "кака", і вже другий день книжку ігнорує.
Натомість Мефодя спілкується з розумною настінною абеткою. Абетка називає сову "Філін", але Мефодя на неї не гавкає. Кожен може помилитись.
rich_ka: (Default)
У Мефоді купа справ щодня. А тут ще й мовчазна грипозна мама. Ну, не зовсім мовчазна, з Мефодею важко промовчати,але принципово не читаюча мама.
Що ж Мефоді робити?
А от що:
- дивились мультик про Кайю і про Машу;
- перебирали пазли-картинки;
- перебирали пазли-картинки і рахували, яких іграшок у нього ще немає;
- змусили бабуню варити кашу;
- відмовились їсти кашу;
- з"їли три ложки йогурту;
- відмовились їсти йогурт;
- з"їли 5 ложок сметани;
- попросили ще сметани, мама не дала;
- з"їли булочку;
- понили біля мами, ага, життя складне;
- розібрали дорогу-конструктор і знову склали;
- провезли по черзі всі маленькі машинки по дорозі;
- краєм ока подивились ютуб і разом з бабунею переглянули кліпи на тему "джипи в снігу";
- понили, бо "ютуб зламався";
- дістали з полки стару дядіну книжки про військові ракети;
- подивились креслення ракет;
- показали бабуні креслення ракет;
- з"їли два млнці з печінки;
- зняли з полиці три пари гумових чобіт;
- шурували взуттєвою шіткою всі три пари;
- переміряли всі три пари;
- пройшлись по квартирі в найкращих чоботах і з сумочкою на плечі;
- 12 разів відмовились йти з бабунею гуляти;
- дістали екскаватор і поклали на полицю в коридорі;
- сказали, що йдуть гуляти;
- склали в торбу лопатку, машинки, відерце і книжку з малюнками;
- мама тихцем витягла книжку з торби;
- пішли гуляти.

Уявляєте, яке життя складне у дитини?
rich_ka: (Default)
Мефодик провів чергову інвентаризацію іграшок. З"ясував, що для повного щастя йому не вистачає:
- трамвая
- тролейбуса
- ракети
- повітряної кулі
- ну і кількох джипів-поршів.
В мене з"явилась ідея - власноруч зробити йому ракету. Сиджу і згадую, як вона робиться. Мабуть, ускладення після грипу. А от повітряна куля, як зробити? Ніхто не знає?

В дитинстві я з батьками і братом жила в маленькому містечку. І ми часто робили ракети, як справжні, вони літали.:) Ці ракети можна було запускати в космос, ну не зовсім космос, але в повітря на кілька метрів. Для цього потрібен був спеціальний патрон. Пам"ятаю, як баба Тетяна випадково побачила у брата ті патрони і вирішила, що вони мисливські, і з переляку сховала.А ми їх довго шукали. Найбільше нам з братом хотілося сфоттографувати зліт ракети. І няк це не вдавалося. Коли ракета гарно злітала, не було під рукою фотоапаратів. А коли брали фотоапарат - щось не клеїлось. Одного разу зафіксували зліт, але ракета далі дротика не пішла (вона злітала на таких дротяних прутах, і цей прут виявився трохи нерівним, і вона повернулась на землю). Ще в ракету вставлялись парашути з парашутистами, і в небі парашут вилітав з ракети і приземлявся на землю.Досі не можу збагнути, як це вдавалось зробити.
Кар"єра наша в ракетобудуванні виявилась недовгою, власне, тривала вона одну чудову теплу осінь. Ця осінь в моїй пам"яті виокремлена окремим пазлом, ні з чим не пов"язаним. Десь там йдуть зими і літа, прикрощі і переживання, образи і страхи. Десь до чи після я стаждала на уроках музики і мучилась над тонкощами російського правопису.І звичайно, дитячі новорічні ранки та кіно на канікулах. А між цим всім, зовсім осібно, вечорами в ярочку з буденною назвою Сосонки, злітають ракети. І ми всі такі щасливі!
Причина закінчення ракетобудування проста і прозаїчна: не було патронів. Ми використали всі, які мали, і тато більше не приносив. Чи не було де їх купити, чи просто він мав інші, більш важливі справи, і ніяк руки до патронів не доходили. Та і брат захопився спортом, пропадав на тренуваннях і змаганнях цілими днями, і не підтримував моїх ракетно-патронних вимог.
rich_ka: (Default)
От знайшли в шухляді  цінники, я їх використовую на тренінгах замість скотчу, і робили з Мефодиком аплікацію. Тобто Мефодик наклеював цінники в довільному порядку у себе в альбомі. Чому я раніше не додумалась?Ценники в роликах Фото, Изображение Ценники в роликах
http://www.ru.all.biz/cenniki-v-rolikah-g1476871
Як людина, що поважає авторське право, пишу, звідки взяла картинку. 
rich_ka: (Default)
 У Мефодика нове захоплення - ось такі книжечки. Якраз на його рівень малювання. Беремо книжечку, відкриваємо - а там чисті сторінки. Тоді простим олівцем чи монеткою штрихуємо, аж доки не проявиться малюнок. Потім шукаємо малюнок серед наліпок і врочисто ліпимо в куточку оригінал. При бажанні чорно-білий малюнок можна розмалювати в кольори, але це для старшого віку.Купували в книгарні "Є".
ttp://books.gloriya.net/book.php?id=252

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 06:39 am
Powered by Dreamwidth Studios