rich_ka: (Default)
Пам»ятаєте минулорічну Чудю? Собаку, яку ми підгодовували у вересні минулого року ? Чудя мала господиню, бабу Веру, баба Вера ніяк не могла її виловити, а сама перебралась в інше село, Чудя гасала Лисогіркою з відчайдушністю приреченої на смерть. Вона і була приречена, дехто звинувачував Чудю у крадіжці курей, а це у селі смертний вирок.
Мама довго сумнівалась, чи варто нам Чудю підгодовати. Адже ми їхали в місто зимувати і до вагітної Йони ніяк не додавалась собака, ніяк. Але іншого виходу в Чуді теж не було і ми порадились і вирішили: погодуємо Чудю, то вона переживе цей місяць, а там може щось і вирішиться.
В останні дні вересня ми намагались познайомити Чудю з потенційними господарями. Чудя знайомитись відмовлялась, вона до рук взагалі не йшла, і до чужих садиб теж. Ото стояла на свому, буду у вас жити, і ніяких розмов. То ж я їхала з села з тяжким серцем, бо мала тваринка, яка вважала, що знайшла собі хату і роботу (чесно гавкала всеньку ніч, а спала під вікнами, на траві) знову залишалась сама.
Тоді я сказала сама собі все, ти не зодчий цих стін!
Ніяких собак-кицьок, ніякого волонтерства-благодійності, ніякої громадської активності. Ну не можу я змінити цей світ, не можу. Тут тварин і людей прирікають на голодну смерть, а я, з малою дитиною і вагітною кішкою, постійно в пошуках грошей і заробітку, і ще, наївна, опікуюсь Чудею. А попереду мене чекали четверо йоненят, між іншим.
В жовтні ще родичі навідувались в садибу, заставали там Чудю, залишали їй їжу. Жоден зі знайдених нами господарів не зміг знайти з Чудею спільну мову, то ж…

Зимові місяці призвели до певних змін у сусідах. В нашій Лисогірці сусідів небагато, та й ті постійно кудись діваються. Баба Галя померла, її внучка Ліда, та що «справи позичкові», виїхала в інше село, так і не зумівши повернути свої гроші, але хату Ліда продала бабі Тані. Я бабу Таню не знала зовсім, фігура вона колоритна навіть для лисогірських масштабів. Баба Таня такий собі місцевий філософ, майже вавілонський Фабіян, тільки без цапа, а з козою. Колоритність баби Тані в тому, що вона живе на пенсію. Тільки на пенсію! Ви таке можете уявити? Сільську жінку, яка не садить города, а купує в коперації картопляне пюре і розводить його водою.
Мама моя як про це взнала, кілька днів не могла отямитись.Від шоку. Як же можна так жити? Ні цибулі, ні огірків, правда, виявилось, що город у баби Тані все таки є, вона його здає в оренду за картоплю.
Ну і коза в неї є.
А ще у баби Тані знайшлася Чудя!
Я пригадала, що тоді, у вересні, розмовляла про Чудю з якоюсь жінкою, розказувала, що нема у неї господарів і не знаю, що з собакою буде. Так от, наша філософиня баба Таня і була тією незнайомою жінкою. Вона організувала свого онука, зловили вони Чудю, прив»язали в себе на подвір»ї і вона в них живе і гавкає. Правда, іноді Чудя вривалась, бігала до чужих собак і принесла в пелені результат своїх загулів: четверо цуценят.
А годувати чим?
Тепер уявіть собі, моя мама, зі зламаною рукою, хворим серцем і високим тиском, всеньке літо, щодня носить Чуді і цуценятам все, що у нас залишалось після сніданків-обідів-вечерей. Благодійна собача ідальня під горіхом цього літа зачинена, ми перейшли до цільового використання помийного відра, тільки для Чуді і чуденят.
Мефодя так полюбив носити Чуді їжу в бідончику, що сам мені нагадував, мама, ам, мовляв, давай нести собачкам їжу.
Крім Чуді, яку назвали Ладою, в баби Тані є ще схожа на Йону кішка.
– А звідки у вас ця кішка, - питала я, тихцем сподіваючись, що це котрась з йоненят, народжених того ж року, що й Мефодик.
– А дочка зимою принесла, біля «арки» знайшла ( місцева назва, поворот на трасу, там автобусів чекають, між іншим, дочка баби Тані несла кошеня сім кілометрів.).
- А оцей чорний кіт?
- Від Ліди залишився.
Кіт чорнющий і серйозний, видно розуміється в чарах. Баба Таня теж.
- Я, - каже, дитиною одну кицьку була підібрала, принесла додому, а вона вночі говорить, сука, каже, до меї матері, дай спідницю, бо нема в чому йти.І рано теї кицьки вже не було. А баба та, відьма, біля нас жила, вона таке вміла.

Ну , знаєте, після таких заяв я почуваюсь, наче мені баняк впав на голову, такий великий баняк, з тих, що в печі свиням варять, от бах – і впав на мене. А баба Таня вирішує добити мене остаточно, ще й кришкою гупнути:
- Я колись бачила, як та відьма сіно возить.Стою, дивлюсь, а копиця сама йде.Я ближче підійшла, а там курка з копиці вилазить, це та курка копицю везли. А на другий день та баба мене кличе і питає, що ти бачила? Я кажу, бачила, як курка копицю везла. А баба каже, то не курка,то я була.

На повнім серйозі баба Таня стверджує, що це все чистісінька правда.І вона сама бачила, а відьма та жила біля лісу, але не в Лисогірці, а в Тесах, бо баба Таня тесівська.

Моя мама, теж на повнім серйозі, пояснює, що баба Таня в школі не вчилась і навіть читати-писати не вміє.Бо…. має легку розумову відсталість.

Чудя-Лада з чуденятами, схожа на Йону кішка і чорний кіт, на повному серйозі кажуть, що їм до лампочки , вміє баба Таня читати чи ні.
rich_ka: (Default)
Інформація з фронтів. Мама сушить, дрелює, вибирає, рве . Вишні/черешні/малину/огірки і взагалі, все , що до рук потрапляє.

Риндя перетворився у дракона і на всіх гавкає. Абонент Ганка то з"являється в мережі , то зникає. Матеріалізується лише з кимсь (Лесею, Машею, Катьою, Лізою і т.д. , імена на будь-який смак).
Через ці матеріалізації Риндя і став драконом, бо ніяк не второпає, хто ці діти? Що вони роблять у його хаті ?

- Тьотю, а хто мої сестри ? - вкотре перепитує Ганка.
- Не знаю, це ти у бабусі запитай.
Глибокі історично-етнографічні дослідження, проведені мамою, встановили , що Ліза, Катя і одна з Маш - Ганчині сестри. У п’ятих. А по- вашому, це не родичі?

А от Леся, Марина, і друга Маша - тут ще не з’ясовано. Я підозрюю, що вони теж Ганчині сестри. В сьомих, наприклад. Відчувається спорідненість душ, особливо, коли Ганка допомагає Лесі корови заганяти. Чи вишні рвати. Я нагадую, що в нашій садибі теж можна вишні рвати. Але Ганка відмахується, нема часу!

- Ти чому не сказала, що йдеш до Лесі ? - влаштовую виховну бесіду.
- Я сказала, - обурюється Ганка.
- Коли ?
- Я сказала, що йду гуляти !

" Нє іщі мєня, пожалуйста, я ушла гулять по городу...."


Вечоріє. Ганка чимчикує до хати з незнайомою дівчинкою.
- Це теж Аня ! - врочисто оголошується.
- Яка Аня?, - починає з’ясовувати бабуся.
- Я онука Тоньки Бадьорної , - нова Аня представляє свої вірчі грамоти. І тупотить ногами по сходах. Наверх. В творчу майстерню, магічну кімнату, ігровий майданчик і дитячий садок одночасно.

Знову вечір. Дорослі сидять на ганку і бавляться, вгадуючи, скільки дітей зараз наверху.
- Четверо, - каже мама.
- Мінімум семеро, - стверджую я.
Я ж бачила, як хтось незнайомий ( дочка Надіної сестри з Хуріянівки) прошмигнув наверх через задню веранду.

От, сьома вона чи восьма, - вже не скажу. Важко порахувати, через високу рухливість об"єктів. :)
rich_ka: (Default)
В селі у нас є кілька знайомих собак. Один з них - Тузік, песик наших родичів, Ніни і Василя.
Тузік - та ще собака, про себе думає в першу чергу.
Коли я приходжу до Ніни по молоко, Тузік зазвичай проводжає мене додому, а потім - спустошує "собачу" мисочку на подвір"ї. Іноді - навіть Риндіну мисочку, яка стоїть в хаті.

Тузік не гордий. Якщо треба заради вечері зайти в чужу хату - зайде, на правах родича. Читати далі ) |

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 06:36 am
Powered by Dreamwidth Studios