rich_ka: (Default)
У мене сьогодні вечір вдячності.
Мефодя заснув, а Йона вилізла на руки і муркає. Вона така довершено гармонійна,  таке тепла і спокійна. і я подумала, що навіть не згадаю, коли сиділа з Йоною на руках. Останні три роки точно не сиділа.
Раніше вона завжди мене заспокоювала, тільки руки в хутро засунь і вже легше.
Глажу Йону і шепчу їй на вушко свої "дякую".
За те, що вона є в моєму житті, за любов, довіру і "мунь-мунь".

Тваринам рідко дякуємо, правда ж? Любимо їм, а дякуємо рідко за їхню любов, частіше - за службу
rich_ka: (Default)
Я не раз чула і читала про здатність кицьок до цілительства. «Вона лягає просто там, де болить», - захоплено розповідала приятелька . «Кішка лежала біля мого сина три дні, поки йому не полегшало. А потім сама захворіла» -  сусідка, розсудлива лікарка-ветеринар, рекламувала  свою кицю. Не те, щоб ці історії здавались перебільшенням, не те, щоб  я в них зовсім не вірила, я вірила, вірила, що десь з кимось таке могло й статися, але наша Йона – за чотири з гаком роки я не зловила її на цілительстві. Так, вона прибігала на плач Мефодика, і коли він вперше захворів, лежала поруч, але чи мало це який-небудь вплив на його здоров»я? Крім звичайного співчуття і додаткової грілки? Не знаю, не знаю.. Я люблю котячих, але ось це цілительство, я сумнівалась, справді. Але вчора…
Вчора у мене боліла голова. В мене час від часу вона болить, зліва, просто в скроні, наче туди цвях забили. Я розумію, що це називається «спазм». Я пам»ятаю, що коли займалась медитацією і релаксацією, голова в мене не боліла. Але що поробиш, ніяк не відновлю свої заняття. А голова болить час від часу, і завжди невчасно.
Вчора вона почала боліти вночі. Я прокинулась зі звичним відчуттям цвяха зліва, і лежала, намагаючись не рухатись. Від найменшого поруху цвях залазив глибше. Я пробувала розслабитись, звичайно, марно, цвях у скроні не означає, що розслабити треба скроню, затиснуло десь в іншому місці, а де, спробуй знати. І таблетки були дуже далеко, а шукати їх посеред ночі  означає побудити домочадців, ми три дні в селі, і я толком не знаю, де що лежить, і світло в передпокої не вмикається, словом, лежи собі і постерігай за цвяхом, бо як розбудиш Мефодю, клопотів стане більше.
Коли  прийшла Йона, навіть не пам»ятаю. Вона, здається, вилізла з-під ковдри і вклалась просто біля моєї голови. Зліва. Я її не впізнала. Може, це не моя киця? Нічна Йона була наче менша, і якась незвична, я погладила її і здивувалась, яка маленька в неї голова. Раптом це чужий кіт заліз у хату? Але мені  байдуже, якщо у скроні цвях, чужі чи свійські коти в хаті, яка різниця.  Я притулилась біля чужої-своєї Йони, і слухала її муркання. Йона муркала. Голосно і виразно. Не знаю, скільки ми так пролежали, я і Йона, але раптом в моїй правій нозі щось легенько клацнуло, слухайте, я майже чула цей звук, такий тихий «клац», потім «клац» повторився з лівого боку, і голова перестала боліти!
Майже одночасно і Йона припинила муркати, полежала ще трішки, а потім залізла під ковдру, десь в кінець ліжка. Досипати.І я заснула. А чом би мені й не заснути, голова ж не болить.
rich_ka: (Default)
Не знаю, чим ви зранку займаєтесь, а я - художньою декламацією. Чи виразним читанням? Вже годину читаю книжку з віршами.Звичайно, на вимогу Мефоді.Кожен вірш прочитали тричі. Щоб не читати четвертий раз, склали власний. Про Йону.

Наша Йона тра-та-та
Має довгого хвоста
Щодня миє лапи й вушка
Наша Йона - чепурушка.

Ну і фото героїні - в студію.картопля 541
rich_ka: (Default)
якраз у квітні робили Йоні стерилізацію. Спочатку ловили Йону, яка сховалась, потім пояснювали Мефоді, що киця повернеться, а він плакав і не вірив, потім знову пояснювали Мефоді, що оце страховище - насправді його киця, тільки в "курточці", а потім -  переконували Мефодю, що оце "без курточки" теж його киця Йона.
Цитата дня: заплаканий Мефодя втішається біля циці, а я пояснюю:"Бачиш,  взяли ми нашу кицю, заплатили двісті гривень і обміняли на оце страховисько. Така невдала фінансова операція."
koti 211
Read more... )
rich_ka: (Default)
Мефодик став такий лагідний, треться об мене, обіймає, мазається. Раніше він такого не робив. А тут - пробило на ніжність до мами.
Провів інвентаризацію іграшок, витяг те, чим давно не грався, повкладав тваринки в свій сортер, замучив мене кубиками, треба ж було скласти і кицю, і машинку, і корову, і пароплав. А раніше ми тими кубиками тільки вежу будували.
Полюбив яблучний сік, відомий йому під кодовою назвою "чай". Цей "чай" ми днями пили в Макдональдсі, ми туди по кульку ходимо.А вчора я вибігала у справах і вирішила йому замість машинки за 5 коп:) принести соку в коробочці.
Заходжу на кухню, Мефодик стоїть біля столу, тримає в руках почату коробку соку, повільно повертає її навколо коробчиної осі ( а у коробки є вісь?) і розчаровано каже ;
- Нема.
- Ну тепер точно нема, - відгукуюсь я, бо залишки соку, як у повільному кіно, виливаються на підлогу.

До речі, ось вам загадка.
Мама прийшла додому і принесла булочки з маком. Дві з"їв Мефодик, одну - бабуня. Ввечері мама згадала про булочки і вирішила сама їх з"їсти. Заварила чай, взяла булочку, сіла в крісло.
А тепер запитання, чи постраждає мамина фігура від булочки, якщо з правого боку від крісла всівся Мефодик, а зліва - вмостилась Йона? І який відсоток булочки все-таки має шанс потрапити мамі до рота?
rich_ka: (Default)
Пам»ятаєте минулорічну Чудю? Собаку, яку ми підгодовували у вересні минулого року ? Чудя мала господиню, бабу Веру, баба Вера ніяк не могла її виловити, а сама перебралась в інше село, Чудя гасала Лисогіркою з відчайдушністю приреченої на смерть. Вона і була приречена, дехто звинувачував Чудю у крадіжці курей, а це у селі смертний вирок.
Мама довго сумнівалась, чи варто нам Чудю підгодовати. Адже ми їхали в місто зимувати і до вагітної Йони ніяк не додавалась собака, ніяк. Але іншого виходу в Чуді теж не було і ми порадились і вирішили: погодуємо Чудю, то вона переживе цей місяць, а там може щось і вирішиться.
В останні дні вересня ми намагались познайомити Чудю з потенційними господарями. Чудя знайомитись відмовлялась, вона до рук взагалі не йшла, і до чужих садиб теж. Ото стояла на свому, буду у вас жити, і ніяких розмов. То ж я їхала з села з тяжким серцем, бо мала тваринка, яка вважала, що знайшла собі хату і роботу (чесно гавкала всеньку ніч, а спала під вікнами, на траві) знову залишалась сама.
Тоді я сказала сама собі все, ти не зодчий цих стін!
Ніяких собак-кицьок, ніякого волонтерства-благодійності, ніякої громадської активності. Ну не можу я змінити цей світ, не можу. Тут тварин і людей прирікають на голодну смерть, а я, з малою дитиною і вагітною кішкою, постійно в пошуках грошей і заробітку, і ще, наївна, опікуюсь Чудею. А попереду мене чекали четверо йоненят, між іншим.
В жовтні ще родичі навідувались в садибу, заставали там Чудю, залишали їй їжу. Жоден зі знайдених нами господарів не зміг знайти з Чудею спільну мову, то ж…

Зимові місяці призвели до певних змін у сусідах. В нашій Лисогірці сусідів небагато, та й ті постійно кудись діваються. Баба Галя померла, її внучка Ліда, та що «справи позичкові», виїхала в інше село, так і не зумівши повернути свої гроші, але хату Ліда продала бабі Тані. Я бабу Таню не знала зовсім, фігура вона колоритна навіть для лисогірських масштабів. Баба Таня такий собі місцевий філософ, майже вавілонський Фабіян, тільки без цапа, а з козою. Колоритність баби Тані в тому, що вона живе на пенсію. Тільки на пенсію! Ви таке можете уявити? Сільську жінку, яка не садить города, а купує в коперації картопляне пюре і розводить його водою.
Мама моя як про це взнала, кілька днів не могла отямитись.Від шоку. Як же можна так жити? Ні цибулі, ні огірків, правда, виявилось, що город у баби Тані все таки є, вона його здає в оренду за картоплю.
Ну і коза в неї є.
А ще у баби Тані знайшлася Чудя!
Я пригадала, що тоді, у вересні, розмовляла про Чудю з якоюсь жінкою, розказувала, що нема у неї господарів і не знаю, що з собакою буде. Так от, наша філософиня баба Таня і була тією незнайомою жінкою. Вона організувала свого онука, зловили вони Чудю, прив»язали в себе на подвір»ї і вона в них живе і гавкає. Правда, іноді Чудя вривалась, бігала до чужих собак і принесла в пелені результат своїх загулів: четверо цуценят.
А годувати чим?
Тепер уявіть собі, моя мама, зі зламаною рукою, хворим серцем і високим тиском, всеньке літо, щодня носить Чуді і цуценятам все, що у нас залишалось після сніданків-обідів-вечерей. Благодійна собача ідальня під горіхом цього літа зачинена, ми перейшли до цільового використання помийного відра, тільки для Чуді і чуденят.
Мефодя так полюбив носити Чуді їжу в бідончику, що сам мені нагадував, мама, ам, мовляв, давай нести собачкам їжу.
Крім Чуді, яку назвали Ладою, в баби Тані є ще схожа на Йону кішка.
– А звідки у вас ця кішка, - питала я, тихцем сподіваючись, що це котрась з йоненят, народжених того ж року, що й Мефодик.
– А дочка зимою принесла, біля «арки» знайшла ( місцева назва, поворот на трасу, там автобусів чекають, між іншим, дочка баби Тані несла кошеня сім кілометрів.).
- А оцей чорний кіт?
- Від Ліди залишився.
Кіт чорнющий і серйозний, видно розуміється в чарах. Баба Таня теж.
- Я, - каже, дитиною одну кицьку була підібрала, принесла додому, а вона вночі говорить, сука, каже, до меї матері, дай спідницю, бо нема в чому йти.І рано теї кицьки вже не було. А баба та, відьма, біля нас жила, вона таке вміла.

Ну , знаєте, після таких заяв я почуваюсь, наче мені баняк впав на голову, такий великий баняк, з тих, що в печі свиням варять, от бах – і впав на мене. А баба Таня вирішує добити мене остаточно, ще й кришкою гупнути:
- Я колись бачила, як та відьма сіно возить.Стою, дивлюсь, а копиця сама йде.Я ближче підійшла, а там курка з копиці вилазить, це та курка копицю везли. А на другий день та баба мене кличе і питає, що ти бачила? Я кажу, бачила, як курка копицю везла. А баба каже, то не курка,то я була.

На повнім серйозі баба Таня стверджує, що це все чистісінька правда.І вона сама бачила, а відьма та жила біля лісу, але не в Лисогірці, а в Тесах, бо баба Таня тесівська.

Моя мама, теж на повнім серйозі, пояснює, що баба Таня в школі не вчилась і навіть читати-писати не вміє.Бо…. має легку розумову відсталість.

Чудя-Лада з чуденятами, схожа на Йону кішка і чорний кіт, на повному серйозі кажуть, що їм до лампочки , вміє баба Таня читати чи ні.
rich_ka: (Default)
Мефодик вирішив спати, заходимо ми в спальню – а там квартирантка Йона. Скрутилась клубочком і робить вигляд, що не має сил очі розплющити. Я її покривалом накрила, Мефодик каже «Ма», нема киці, тобто, і собі спати вкладається.

Бачте, Йонуся наша мала бурхливу ніч сьогодні. Десь ближче до півночі, вона притягла в хату велику мишу?маленького щура? і ганяла його до пів на другу, аж поки, нарешті, не задушила. Потім роздратована бабуня викинула з хати геть і Йону, і щуромишу чи мишощура.
Звичайно, після таких подвигів треба вдень поспати.
І я була б не проти, якби Йона не придумала для себе таке маленьке локальне покращення життя. Вона, мабуть, вирішила, що полювати в садку і в полі на диких тварин – марудна і невдячна справа, і …що ви думаєте, зробила? Ні, вона не припинила їсти мишей, і не перейшла на магазинний корм, свіже м»ясо в будь-яку пору доби – це святе .
Але ж ви вивчали в школі історію? Пам»ятаєте, як первісні люди перейшли від мисливства до тваринництва?
Ага, от і Йона це зробила.
Тепер вона розводить мишей в нашій хаті.
Така маленька мишача ферма.
За диваном.
Ганка вже двічі бачила . Славну таку мишку. Мабуть, породиста, і порода не проста, а рідкісна, бо інакше чому Йона її не з»їла? А в хату принесла!
Ви собі як хочете, а я , після чергового шкрябу, витягла оту перисту нахабу ( Йону, не мишку) з нашого ліжка і запхала за диван.
Вона ще й обурюється!
На садибі три хліви і стара хата!
Невже не можна там влаштовувати свої мишачі ферми!

Отак і сидимо. Я на дивані з компом, Йона – біля дивану в сторожовій стійці.ну і породиста мишка – за диваном, час від часу лапою шкребе, я підозрюю, що оця третя, з задоволенням опинилась би в якомусь іншому місці, будь-де, тільки не за нашим диваном.
Карма, мишко, карма.
rich_ka: (Default)
Схоже я сиджу десь на підмурку піраміди Маслоу. Тішусь їжею і теплою хатою. Вже і в міській квартирі трохи мерзли, а в селі – хата геть вихолола, надворі тепліше. Я розпалила грубу і ніжимось з Мефодиком на ліжку, вилазити не хочеться. Йону ще не бачили, мама у четвер поїхала до нас у місто, залишила Йоні шість рибок і хату, сьогодні ми приїхали – ні рибок, ні Йони. Хата на місці. І у спальні залишки миші якраз біля нашого ліжка, мабуть, в подяку за рибку. Кликали кицю , кликали, хто як вміє, я - «киць-киць», Мефодик - «йди-йди», марно. Йона не відгукнулась.
Я її розумію. В хаті холодно, рибку з»їджено, бажаючих почухати за вушком – не видно, то нащо тут сидіти?
З іншого боку, кому доручили за хатою наглядати? За хатою, однією, а не за всіма сільськими хатами і лісосмугами . Всього-навсього, одна хата і один садок. Невже так важко посидіти на ганку як людська киця? З»їсти мишку. Там же, на ганку, а не в спальні. Потім подрімати на дивані, ну і що, що холодно, не мороз.

От де вона, де?
rich_ka: (Default)
От ми і в селі. Мефодя не плановано заснув, а сонце – не плановано, як на третє травня, пече, зате я маю інтернет в хаті, і традиційну втому, з якої все ще планую якось вибратись. Йона спить, вночі у неї лови, а я не співчуваю і не підтримую кицю, після першої ж появи миші на ліжку о третій годині ночі акуратно закрила кватирку на гачок і не реагую на жодні «впустіть мене, бо тут холодно». По-перше, ніякого холоду, навіть вночі, по-друге, миша в зубах і «холодно» якось не поєднуються, від холоду зуби цокотять, і мишу аж ніяк не втримаєш, а по-третє, персональне вікно в дубовій кімнаті завжди готове впустити кицю, то навіщо ці театральні сцени з жалібним нявканням і благальними жестами? Можна обійти хату і зайти від садка, і жодних проблем, ліжок-диванів купа, грійся, скільки влізе. Ні, їй глядачі потрібні, нецікаво киці їсти\гратись з мишкою самій, треба гуртом.
Тим, хто цікавиться стерилізацією, повідомляю, що процес завершено, мисливський інстинкт не постраждав, постраждав Сірко та інші коти, які сподівались на шури і мури, а отримали дулю з маком . Не знаю, про що там вони говорили між собою, але я від того ґвалту хапалась за серце, а Мефодик навіть заплакав. Бабуня не витримала і з криком «ану геть, збоченці» вигнала давніх коханців на дрова. Потім, як завжди, Сірко з»їв Йонин обід і вечерю, а я викинула з хати чергову бідолашну мишку. Все як звично.
Мефодя в селі теж освоївся. Призначив себе старшим по городньо-садковим роботам, другим береться за граблі, сапу, лопату, сокиру, серпа (залежно від ситуації), от варто комусь того серпа в руки взяти, як Мефоді теж треба рубати,копати,загортати. Саме тим серпом. А ще - поливати. Поливати – це святе, а ще – виливати воду з усього підряд, от тільки хто води у відро чи миску набере – Мефодя зразу ж виливає.
Плитку склокерамічну ми купили, а антену інтернетну – подарував брат,зовсім несподівано, я антенні гроші витратила на плитку,і морально готувалась сидіти на горбку під вишнями, і тут сталося диво, Сергій купив антену, і навіть провів її в хату, морочився цілісінький день, до речі, я не знаю, чи сама вдолала таке, якось я інакше собі уявляла ту антену, вона ж як телевізійна, але потім виявилось, що мій модем з нею не сумісний, словом, мені ще й модем залишили, і в інтернетному плані життя прекрасне, швидкість непогана, жж читати можна, а серіали дивитись – все одно не вийде, економний тарифний план у нас.
Плитка – непогана, готує швидко, але в інструкції написано, що треба посуд з рівним дном (продавчиня в магазині запевняла, що все підходить), і щоб діаметр посуду співпадав з покриттям склокерамічним, ну ми зайвих експериментів не проводимо, знайшли підходящу каструлю, і в ній все варимо.
rich_ka: (Default)
Коли Йона народила чотирьох котенят, дехто з наших знайомих сприйняв це як стихійне лихо.
- Що ж ви будете робити? Куди їх подіти? І в міській квартирі? - плескали в долоні і брались за голову різні "добрі люди".
Йона тихцем плакала.
- Відколи це діти стали стихійним лихом?Це ж радість!
- А хто їх годуватиме?Ти про це подумала? - випоминала їй бабуня
- Ми не дармоїди, - захищалась Йона, - ми відпрацюємо, всіх мишей переловимо.
Бабуня тільки зітхала, ясно, що в місті мишей не ловлять, а до літа - ще треба дожити.
А я не втомлювалась відповідати "добрим людям", що котенят ми понесемо на базар. От якраз навпроти нашого будинку котячий базар є, там котенят всіх беруть, треба тільки доплатити,а потім роздають "даром".
- А ти знаєш, що з ними там роблять? - моя приятелька Наталка була категорично проти котячих базарів, краще потопити, вважала вона, бо на базарі....- в цьому місці вона робила трагічну паузу, великі очі і приголомшувала слухачів страшним повідомленням:
- Вони продають котенят тим, хто тренує мисливських собак!
- Ага, ага, - підтвердила продавчиня цукру, в якої я брала ящик для Йониних пологів, - що вони з ними роблять, ніхто не знає.Я своїх не віддаю,нехай краще на подвір"ї бігають.Read more... )
rich_ka: (Default)
ні, не вмре котячий рід, Йона не допустить. Цієї ночі вона народила четверо котенят, чорних і чорнобілих.
О третій десь почала нявкати, ми з Мефодиком її вигнали з нашої кімнати, бо не давала спати синочкові, вона залізла в шафу у коридорі, понявкала і затихла.
Вранці я прокидаюсь і так світло на душі, наче на другий день після Нового року, прикинешся, а в кімнаті світло від снігу на вулиці, і згадуєш, що є цукерки, торт і залишки салату, а робити нічого не потрібно, канікули.
А Йона лежить собі в шафі і годує дітей, і перебирає лапками від задоволення. Ми її похвалили, які гарні дітки, вона ще більше замуркала.
З ночі не виходила зі своєї шафи.
Зараз піду Ганці подзвоню, скажу, що вона знову стала бабунею (Ганка ж Йонина мама.:)).
rich_ka: (Default)
З гарних новин вчорашніх - Йонисько прибула у Вінницю. Потроху акліматизовується.:) Вилазить на руки і муркає. Я так за нею скучила.
А з протилежного кінця коридору випозває Мефодик. І я знову дивуюсь.
Присутність Йони у моєму житті мене анітрохи не дивує, а Мефодик - звідки він взявся, моя хіхікала з далекого села, знову дивуюсь.:)
rich_ka: (Default)
Культурний шок для людини, котра два місяці не виїздила з далеких сіл.
В далеких селах - всюди дерева.

А у місті?
Замість дерев - суцільні будинки.
Все чуже.
Щоб не впасти в депресію, відчайдушно шукаю позитивні моменти.
Наприклад, ванна з гарячою водою, туалет -в хаті, а не під глодом.
Можна ходити по квартирі безпечено, ніяка дохла ящірка/миша під ногами не валяється.
Інтернет нормальний!!!!!!

Мінус - Йонисько сказало : "Пішли ви всі..." і саме піщло.
В світА.
Чи в поля.
Брат сказав: "Через кицьку якусь ?" Тобто через Йониську не їхати він відмовляється.
Ми поїхали.
Залишили Йонисьці хату і рибку, і домовились з Лесею, щоб її провідувала.

Тепер спробуй її виловити і до міста доправити.
Свиняка!
Буде минулий рік , я вже бачу - місяць сама ходитиме по селі, а потім виловимо,Артеміду нашу, з хронічним бронхітом.

Це вона без Коті вирвалась на волю, і тішиться свободою.

Чудя

Sep. 27th, 2011 08:30 am
rich_ka: (Default)
Якщо витріпати доріжку, підмести і зібрати розкидані Мефодикові іграшки, а ще – напалити у грубі, ні в яке місто їхати не хочеться.
Ганка подзвонила, що приїдуть за нами у середу, а нам, ні мамі, ні мені – не хочеться їхати.
Лисогірка така хитра, в останні дні вміє повернутись найкращим боком: з найсинішим небом, цвіркунами і гарними людьми.
Тітка Голька має охоту опікуватись Чудею.
Шкода,що Чудя не має ніякого бажання спілкуватись з тіткою Голькою.

Хто така Чудя ?
Ви ж розумієте, що прилаштувавши Котю, ми одразу ж почали шукати новий клопіт на голову.
І клопіт знайшовся.
У вигляді руденькою собаці з умовним ім.»ям Чудя, яку мама вирішила погодувати, а Чудя – настільки стішилась, що в подяку за обід тепер живе у нас вже 5 день, чесно їсть все, що дають, і ще чесніше гавкає у відповідь на всілякі підозрілі звуки.
Ще вона любить супроводжувати нас з Мефодиком на прогулянці.
Тільки виїхали на долину, аж Марічка гукає:
- Зловіть цю собаку!
Я насторожилась. Навіщо Чудю ловити?
Виявилось, що Чудя має погану славу, ловить курей. Самі розумієте, в селі це майже вирок.
Правда, ми з мамою одразу ж заявили, що ми Чуді – не указ, це вона за нами бігає, а ми за нею – не будемо, не солідно.
-Ага, - сміється Марічка, - не вистачало вам ще по селі за собакою бігати.
Ми не бігаємо.
Чудя цілодобово стирчить на садибі, і , не схоже, щоб якась курка постраждала за ці дні.
Але позавчора шуляк ніс руду курку просто біля нашого садка.
Я всіх сусідів повідомила, що курку вкрав шуляк, не Чудя. Сусіди кивають, і в один голос переконують мене, що то не їхня курка, у них всі на місці, а от в Андрея, Ніни, Віти .. можливо і вкрали.:)
Мама дивиться на Чудю і журиться, вже обмірковує, чи не могли б ми її в місто взяти.
- Ага, в місто! Вільноблукаючу собаку – у квартиру!
Ясно, що до Мефодика нам і Йони забагато. Але Йона – своя, і вжилась, а Чудя – навіть гладити себе не дозволяє, куди її в місто везти.

Зате тітка Голька одразу зрозуміла, яка Чудя чудова собака. Вона голосно гавкає на всіх чужих! А їсть – мало, бо сама маленька. Така собі ідеальна сільська собака, проста в користуванні і економічно вигідна.
Тітка Голька радо б Чудю прийняла б до своєї садиби, на постійне місце роботи, та Чудя не згодна.
Чудя вирішила жити з нами.
У тітки Гольки троє собак різного віку і статі.
А у нас – одна киця Йона, собаче місце вакантне, їсти дають, чому це я маю звідси йти, - думає Чудя, і старанно гавкає всеньку ніч.

Отакий маємо клопіт.
rich_ka: (Default)
Йона цілу ніч голосила, а вранці принесла мишку. Їй сумно.
Мені теж.

Хоча...

Неймовірно прекрасне сталося вчора, неймовірне – бо я вже втратила віру, а прекрасне – бо все виявилось просто бездоганно гармонійним. Котя знайшов собі нову сім»ю, і, сподіваюсь, він там приживеться.
Йона в цьому році мала одне котеня – Котю, і ми з ним прожили два місяці в мирі і злагоді. Однак літо закінчується, а міська квартира для двох кошачих – це можливо, звичайно, якби наша вертихвістка не сходила заміж два тижні тому, ага, при живому Коті, при грудному вигодовуванні, вона примудрилась переспати з усіма найкращими котами околиць. Результат цих гульок поки не помітно, та раптом щось – котів може стати більше ніж двоє.
Отже, вирішено було Котю віддати в добрі руки. Добрих рук у нашому селі багато, і це добре, та вони переважно всі зайняті котами і кицьками, бо кошачих у нас – набагато більше ніж добрих рук. От у Віти в садибі , на кожну її добру руку – 5 кото-киців, а рук у неї всього дві, а Варка , її люба киця, вже десять років регулярно кітна ходить і все у Вітині добрі руки.
У троюрідної сестри Оксани, в сусідньому селі – найдобріші руки з усіх добрих, особливо до котів, та у неї в цьому році теж приключка - лишай котячий. Ніяк своїх котів не вилікує, куди ж Котю брати.
У Ліди, нашої сусідки через три садки – руки дуже добрі. І безтолкова голова. До трьох дітей, безробітного чоловіка і неотриманого кредиту вона готова взяти Котю. Щоб мишей ловив. Бо коли Ліда отримає кредит, вона переїде в інше село, а там у неї хата гарна, і мишей багато. То ж Котя мав поїхати в інше село на тиждень раніше і переловити всіх мишей.:) Як тільки Ліда кредит отримає.
У тітки Гольки, троюрідної сестри нашої мами, ой які добрі руки!!!Ой добрі ! І серце золоте. І особливе відчуття тонкої грані між добром і злом. Вона зразу ж сказала:
- Щоб Ліді це котеня віддавати!Ви знаєте, скільки котенят і собачат віддали ми в цю садибу! І де вони?
«Де вони?» - це риторичне запитання. Бо тієї тваринності насправді немає ніде. Чи здохла, чи «на курорт» поїхала, під санаторії у сусідньому лісі. А сама тітка Голька на Котю навіть не претендує, по-перше, у неї таких Котів – як собак недорізаних, правда і собак у неї – майже як Котів, а по-друге, у неї онучка Катя, 4 роки, і онук Діма – 2 роки, і будь-який Котя в такій компанії протримається мить і трішки, а потім – втече в поля/ліси/ і навіть на курорт, якщо тільки зможе вирватись з цупких Катіних обіймів.
А от Лена, Лесіна мама, цілком могла б взяти Котю у свої добрі руки. У них на садибі всього один кіт, і той Сірко, тобто Йонин кавалер, що час від часу тусується під нашим горіхом на правах зятя. Хоча Котя точно не його синочок, надто гарний, як на цього обшарпаного старого парубка, але ми могли б на те заплющити очі, і відправити Котю до ймовірних родичів, та Лена навідріз відмовилась від будь-яких нових кошачих в хаті і в садибі. Минулорічна біла кішечка , привезена Лениним чоловіком з якихось гостів, привезла з собою і серйозний лишай, яким заразила не тільки Лену з дітьми, але й половину сусідів включно з нашою Ганкою. Правда, на сьогодні всі вилікувались, але Лена налаштована серйозно, настільки серйозно, що на всякі спроби перемовин одразу відповідає «ні». Коротко і категорично.

То ж сиділи ми і журились.
Я начиталась Ісігуро «Не відпускай мене», і всеньку ніч крутилась, обмірковуючи, як це Котю прилаштувати. Вигадувала різні варіанти, та раціо брало верх, нічого кращого за Лідину садибу, вимріяти я не могла. Хоча я читала про ребе Зусю, і двадцять шостий варіант, але навіть у найкращому сні не могло мені привидітись, що саме сьогодні у Господа знайдеться трішки вільного часу… саме так,трішечки вільного часу,чутінько, як кажуть у наших далеких селах, а може і не в цьому річ, просто людські клопоти йому набриднуть настільки, що він спересердя займеться долею котів. Конкретно, долею нашого любого Коті.
І пришле пан Бог у нашу садибу родичів.
Троюрідну сестру Таню, її дочку Марину, і внучку Лізу, 2, 5 роки.
І коли Ліза побачить Котю, то одразу ж усвідомить, що більше ні секунди не зможе прожити без нього.
А Марина, як виявилось, давно хотіла Лізі взяти котика, маленького і домашнього, щоб міг з дитиною гратись.
А ми були тільки раді, бо живуть Марина з Лізою у маленькому будиночку з садком, і буде у Коті і рибка, і туалетна коробка, і нашийник від бліх, і люблячі господарі. Дивись, Котю, шануйся.
То ж Котя поцьомав мене і бабусю, сів у велику машину і поїхав до нового дому.

Господь зітхнув полегшено, і повернувся до своїх звичних справ. Дякую Тобі за все!

Лишень бідна Йона журиться,бо не встигла попрощатись з дитиною.
Я їй і так, і сяк пояснювала:
- Йонусю, синочок поїхав до гарних людей,не чужих, родичів, його там любитимуть, годуватимуть вчасно, і гратися з ним будуть.
А Йонуська сидить у сусідній кімнаті і плаче.
Мама є мама, людина вона чи кішка.

Котя

Jul. 6th, 2011 06:09 pm
rich_ka: (Default)
Отже, у нас є Котя.
Йонуся вчора знову стала мамою. Народила одне котенятко, чорне з білим і страшенно тим переймається. Щогодини з криком збігає вниз, і вимагає, що усі ми йшли наверх, милувались Котею і примовляти: яка гарна Котя, яка ти молодець, Йонуся!
Котя спить на найвищому ліжку, в кубельці з старої синьої ковдри. На честь холодів інше населення мансарди (мама і Ганка) перекочувало у велику кімнату, і Йона з Котею отримали розкішні апартаменти для післяпологового життя.
Взагалі Йонуся хотіла народжувати на дивані з Ганкою, але Ганці ця ідея чомусь не припала до смаку. Вона запропонувала Йоні другий поверх в повне користування і Йонисько одразу ж рушило в апартаменти «За стіною», ага, дорий день , минулорічне літо, але я була насторожі і оголосила суворим голосом, що саме це пологове відділення зачинено на ремонт. Можна користуватись іншими місцями, тим паче, що мама з Ганкою приготували Йониську гарний затишний куточок у старому столі в Магічній кімнаті. Традиційно, Йонисько вважає будь-які наш приготування втручання у її особисте життя, тому поблукавши з криком по всіх кімнатах, киця залізла у старий, оббитий чорним дерматином, диван. Там і народилась Котя. Чи народився? Бо ми досі не знає його/її статі. Після народження Котя жалібно нявкав, а Йониська чомусь вирішила прибігти на перший поверх і теж голосно кричати. Досі не розумію, що її так схвилювало, те, що Котя один, чи що народився на тиждень раніше?
Якби там не було, киця наша вирішила Котю не ховати, а навпаки – зі всіма знайомити.
Бо вже через годину Ганка сповістила:
- Йона з котеням лежать на ліжку.
Ми побігли дивитись. Котя чудовий! Йона – то знервується, кричить, а коли її погладиш, розкажеш, який Котя чудовий, одразу ж починає муркати, розслабляється, протягує лапки, а Котя шукає вільну цицю. Тут йому пощастило – вісім з половиною циць (бо в Йонусі їх чомусь непарна кількість) до Котіних послуг. Ми вже чотири рази ходили з Мефодиком на Котю дивитись..
У Коті червоні лапки, і мордочка знизу червона, очки заплющені. Він прокидається, позіхає так, що видно маленький язичок і починає напомацки шукати цицю.
Я кажу Мефодику:
- Бач, яка дитина слухняна, сам цицю шукає, маму не будить.
Мефодик тільки сміється, радіє,що Йону побачив, а Котю – він ще не зауважив, дуже вже Котя мацюпусінький..
rich_ka: (Default)
У нашої худобці давно є неправильна звичка – качатись по городі. Особливо любив це діло нині покійний Риндя. Якось посадили цибулю, то він щодня виходив на город і в ній викачувався. Благословляв, як справжній жрець землеробського культу. Правда і те, що цибуля була іншого віросповідання, бо благословення Риндіного не сприймала і зовсім того року не вродила.
Йона теж любить благословляти. Щодня сидить на городі, то в помідорах, то в перцях.
- Ану пішла звідси! Геть з городу! – кричить бабуня.
- Йона, йди в інше місце! – це ми з Мефодиком гукаємо.
Ніякої реакції. Йонисько лежить просто на тендітних пагонах перців, і з насолодою повертається в різні боки. Бабуся знервується. Йона не реагує. Я беру Мефодика на руки, і ми рушаємо до жриці. Обряд-обрядом, та схоже, доведеться його перервати.
- Йона! – щось в моєму голосі переконує кицю, що краще звідси йти. Вона враз схоплюється на ноги і чимдуж мчить по городі.
- Не треба так галасувати! Не хочете,щоб я благословила перці – не буду. Піти в інше місце – вже йду, - бурчить Йона і задоволено розтягається на землі. Вже і іншому місці. Не на перцях і не на помідорах. Навіть не на цибулі.
На огірках!
rich_ka: (Default)
Ох, я вже не дивуюсь, я нічому не дивуюсь…
Грались з Мефодиком у кімнаті, а на килимі лежить… Хто б ви думали? Ні, не Йона.
Крокодил.
Маленький такий крокодил, лапками доверху. Традиційно – без усяких ознак життя.
Хвилина шокового стану – і я вже несу труп ящірки на город. У нас тепер вже і не город, а справжній скотомогильник! Цвинтар загиблих тварин. Коротка похоронна церемонія , і – спи спокійно, крокодильчику, … чим би тебе втішити на прощання? Ага, придумала. Може в наступному перевтіленні станеш кішкою?
- Уявляєш, - кажу мамі, - знайшли на килимі труп ящірки.
Мама пополотніла:
- Як ?! Як вона залізла в хату?
- Скористалась Йониною допомогою.
Мама полегшено зітхає, на щастя, дика природа не настільки знахабніла, щоб самостійно залізти і хату і там накласти на себе руки.
Досить з нас білок, які чомусь вирішили топитись в городній криниці!
Все інше можна пережити – зайців на вигоні, лелек на городі. Але топитись в криниці ,нехай і городній, тут я протестую. Між іншим, Йонисько на білок так уважненько поглядає, видно обмірковує, з чим їх їдять. З яким соусом.
rich_ka: (Default)
Жаба кричала нелюдським голосом.

Я розумію,що жаби, в принципі, людським голосом кричати не можуть. Але такого я ще не чула.
Зазвичай, жаби квакають, кумкають чи влаштовують хорові співи підвечір. А ця – вона верещала так, що якби була людиною, неодмінно сказали б – кричить нелюдським голосом. Високим і пронизливим. У мене аж мороз поза шкірою пішов.
Йона пригнала її десь з горбка, і гнала через весь садок. Жаба високо стрибала і намагалась сховатись в траві. Марно. Траву вже викосили,а в тих миршавих паростках, що виросли в бездощів»я – не сховаєшся. Йона одразу ж помічала схованку, тицяла лапою, ніби віддавала команду «вперед» - і жаба знову мусила стрибати. З боку виглядало,наче погонич жене худобу. Чи наша киця нанялась до жаб у пастушки?
Тут жаба знову закричала. Знову – наче її ріжуть, а між іншим – Йона ще й не починала.
Чи тим криком жаба збиралась налякати нашу Артеміду-Діану? Пояснити їй, що кицьки жаб не їдять ? Чи їдять? Взагалі, можуть покуштувати. Якщо не сподобається – виплюнуть. Ситуація нагадувала малюнок в старому «Перці»: динозавр тримає в зубах первісну людину. Людина кричить. А випадковий перехожий втішає:»Чого ти кричиш? Він же травоїдний. Пожує і виплюне!» Зараз я б продовжила діалог, динозавр міг від людського вереску ,з переляку чи здивувавшись, розкрити рота і випустити нещасну жертву. Так що галасувати в первісному світі було варто. Задля власного порятунку. Але в нашому садку? Навряд.
На кицю крик не подіяв. Вона ще й не таке бачила і чула
А от я виявилась не готовою до зустрічі з реальністю. Коли під акомпанемент свого нелюдського верещання, дезорієнтоване жабисько скочило на килим, саме на той, на якому сиділи ми з Мефодиком, я з криком «мама» миттю стрибнула вбік. З килима на залишки трави. Мефодик традиційно стішився, схоже на нього, як і на Йону, жаб»ячі страшилки не діяли, а що мама стрибає – то це ж весело. Вражена моїми маневром жаба поспішила з килима злізти, видно втямила, що тут не сховаєшся.
Почувши моє «мама» з городу прибігла озброєна граблями бабуся:
- Що тут таке?
- Йона жабу пригнала. А жаба – на килим скочила.
- А здохнеш ти! – бабуся замахнулась граблями на траву, наче жаба й досі там сиділа і чекала. Якраз! Жаба вже була під смородиною, бо Йона – ще не награлась.
Зате з мене на сьогодні було вже досить. Я сиділа біля Мефодика, намагаючись заспокоїтись, а в голові крутилась пісенька - старий хіт «Машини времени» - меня нет, я за тисячу лет, я себе дал обет, никогда не являться в такой ситуации…

Йона приплелась до хати як сонечко зайшло:
- Ти маєш совість,- випоминала я киці, - чого ти вчепилась до тої жаби? Перелякала мене і бабуню, а якби дитина злякалась?
- Няв! – роздратовано відповіла Йона, що могло означати від «негайно дайте мені рибку на вечерю» до «дайте мені святий спокій» . А насправді перекладалось на людську мову так:
- Як прадавня жриця з часів Єгипту я краще знаю, кого, коли, де і як принести в жертву, аби пішов дощ ! А дехто, - тут киця виразно глянула в мій бік, - дехто своїми дурними вересками псує мені обряд!

Назавтра пішов дощ.
rich_ka: (Default)
Пишу, а біля мене пробігла білочка,зовсім близько.
Опишу ще одну пригоду з серії мишачих воєн.
Ми заселились в хату після довгої зимово-осінньої перерви, і давно ремонту там не було. А Мефодик почав активно ходити на чотирьох, то ж я мию-мию-мию. І це добре, вчора якраз зі шваброю відмиваю підлогу у великій кімнаті, аж тут влітає Йона . З чим би ви думали ? Правильно, з мишею. Я в протиральному азарті не розгубилась і зразу ж зайняла оборонну позицію , підсилену шваброю. Противник , тобто Йона , не чекав такої реакції, і спробував обхідний маневр, взявши мишу в зуби, рушив під вішалку. Але я була насторожі, тицяла в Йону шваброю, кричала і при цьому пильно стежила за мишею. Спробуйте вигнати з хати кицьку так, щоб вона мишу взяла з собою, і тоді ви мене зрозумієте. Для такої справи потрібна повна концентрація на процесі, як у східних бойових мистецтвах. Бачу, Йона таки навчить мене кунфу...
Врешті, з криком (моїм):-
- Ану геть звідси, щоб я тебе не бачила !
Йона з мишею вискочили на ганок, а звідти на город. Бабуся, що мала надію трохи подрімати по обіді, прокинулась від мого крику, і вийшла на балкон:
- - На кого це ти кричиш?
- Вгадай! На Йону, звичайно. Знову з мишею до хати лізла.
- А-а-а-а, ти ледащо! – бабуся просто майстер відтворювати прадавні українські інтонації спілкування з тваринами.
Я мусила втрутитись,бо назвати нашу кицю ледащою було б зовсім несправедливо. Киця теж образилась.
- Якби не я, - бурчала Йона, ліниво тицяючи мишу на городі,- вас би тут давно з»їли б!

Взагалі мої історії про Йону вже можна писати піж копірку:Наприклад: сидимо,стоїмо, лежимо, спимо, читаємо, граємось (потрібне підкреслити), аж тут вбігає Йона з мишею, кротом, ящіркою (потрібне підкреслити ).
Того ж дня, десь через годину, гойдаю я Мефодика на гойдалці, а бабуня собі порається у квітнику, аж тут….
Йона!
На цей раз вона вирішила влаштувати щось на зразок циркової вистави.
- Увага! Увага! Найкраща в світі приборкувачка мишей Йона продемонструє свій знаменитий номер «Мишко, де ти?» на траві перед старою хатою.

Чи то були гладіаторські бої? Такі,знаєте, односторонні гладіаторські бої, де один з бійців точно приречений на смерть. Але чомусь мусить битись.

- Люба мишко,- муркотіла Йона ,- тобі випала честь вмерти на арені під оплески захоплених глядачів!
- А може мене помилують? – пищала перелякана мишка.
- Ні, люба, шкода тебе розчаровувати, та ми не в Стародавньому Римі, у нас глядачі не мають втручатись у долю гладіаторів, - Йона промовисто поглянула у мій бік. «Якби не я…» говорив її погляд.
Я уявила собі хату, повну мишей: і в ліжку миші, і на столі миші, і в тумбочці миші…, і на підвіконні, і в на плиті, і в духовці, і в шафах для одягу, і на книжкових полицях, - від такої картини мені одразу стало моторошно, я зітхнула і залишилась біля гойдалки. Нагадувати мишам,що я їх попереджала ще три роки тому, було б надто жорстоко. Врешті-решт, хіба дон Хуан не пояснив Кастанеді , що людей теж чекає подібна доля? Хіба той орел, який з»їдав душі індіанців, не схожий на нашу Йону? Може, ця мишка теж мала свого духовного наставника і тепер практикується в поєдинку з дрібним тираном? Порятунок так близько – варто добігти до купи дров і там жодна киця її не дістане.

Так воно чи інакше – я вирішила не втручатись в котячо-мишачий поєдинок. Гойдала Мефодика, краєм око спостерігаючи за Йониними маневрами – мишка ховалась в траву, киця вдавала ,що не помічає, підкрадалась до дров і щось винюхувала, а потім одним стрибком поверталась до схованої мишки і змушувала гладіатора битись.

Хіба це не називається життям? Хтось полює, і на когось полюють, хтось гойдається на гойдалці, а хтось – ту гойдалку гойдає і примовляє»гойда-гойда, гойдаша», втім, я стаю банальною, про це давним-давно написали Еклезіаст , Сковорода і Шевченко.

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 06:45 am
Powered by Dreamwidth Studios