rich_ka: (Default)
Мрії стають реальністю. Посіяла лаванду на вікні (звучить, майже як на камені), і вона почала сходити. Хоча в голові звучить початок вірша Винничука "В моїй душі хтось посадив осику...", але в реальному житті я посіяла лаванду і збираюсь її висадити в Лисогірці, аби село наше поступово наближалось до Провансу.
Останнім часом, яку книжку в руки не візьму - все або про Прованс, або про Тоскану. Де заможні англійці чи американці купують собі садиби і пізнають місцеві звичаї.
Засаджу свою садибу лавандою і буде все синє-синє, і пахощі як в раю. Хоча в раю я не була, то й як там пахне - не знаю. Приятель якось розповідав, що наше земне життя, насправді, перший рівень раю, і від самого народження ми живемо в раю. Вже.
Я щось не впевнена, чи в раю трапляються цунамі.Через те і ця гіпотеза здається мені вірною не для всіх землян.
rich_ka: (Default)
- А де Риндя і Йона ? - запитала вчора моя перевешня сестра Света. Вона традиційно приїхала на сесію і запримітила , що в хаті когось не вистачає.

Мефодик народився 2 вересня, а 3 вересня найкращий з всіх собак у світі, наш дорогий Риндя, відійшов у інший світ, не доживши кілька місяців до 15 років. І наша люба лікарка на цей раз нічого не могла зробити, бо від старості ліків немає.

Йона зі своїми дикими тиграми все ще в селі, під опікою сусідів. Сподіваюсь, до кінця тижня вона переїде у місто. Постійно мені сниться, що шукаю Йону, а знаходжу чужих котів, і переживаю, що не впізнала свою кицю.

Я після повернення з пологового (хай пробачить мені вітчизняна медицина, я знаю, що вони чесно намагаються реформувати все на краще, але у мене пологовий будинок асоціюється з концтабором, хвалити Бога, випустили) з дому ще не виходила. Дурновата приказка " в нашої доці, як не в сраці, то в оці" - це про мене. Раз, що шия скрутилась так,що й чашку в руки не візьмеш, але добрий приятель понатискав якійсь точки, і змогла вільно пересуватись, так потім защемився нерв на обличчі, праве око не заплющується, а кутики вуст - не рухаються, ну і болить півголови.
Лікарка оптимістично назвала це косметичним дефектом, а лікувати пообіцяла фізпроцедурами через два тижні. Тиждень вже минув. Саме по собі трохи полегшало, але не до кінця.
Мефодик - як всі діти, то спить, то плаче. Мама обіцяла носити його у слінгу, а тепер скалічіла і слінг відкладається до кращих часів .Залишилось спільне спання у ліжку, яке страшенно дратує патронажних сестер, ну просто план їм до двору роздають переконати якомога більше мам з дітьми не спати. Цікаво, як це вони практично уявляють мене з перекошеною шиєю, яка десяток разів на добу витягає дитину з ліжечка і назад кладе? Наскільки мене має вистачити?

А наразі бабуся і тьотя повезли малого важитись, а я сіла щось написати.Бо треба ж налагоджувати життя потроху.
rich_ka: (Default)
Маю підозру, що основне завдання української медичної допомоги для вагітних, зробити так, аби жінка до самих пологів тримала в голові одне питання: чи всі аналізи я здала? Тому аналізів і візитів до різних лікарів виписують неміряно, а я, як ретельна пацієнтка, все ходжу і ходжу. В різні лікарні з різними папірцями.
Сьогодні ходила шукати судинного хірурга. По-перше, це така рідкісна істота, що не в кожній лікарні знайдеш. А як знайдеш....зараз розкажу,що буде.
Знайшла я його в обласній поліклініці, де мене так суворо запитали в реєстратурі:
- Кого-кого?
Я з переляку забула кого, і кажу:
- Венозного хірурга.
- Кого?
- Ну, хірурга, який вени лікує
- А, судинного. Є такий. Третій поверх і талончик. А ще - жива черга.
Що я полюбила за ці три місяці всією душею, то це живі чергі. Прийдеш і чекаєш з моря погоди, особливо якщо лікар любить поговорити з пацієнтом. Але цей хірург не любив говорити. Взагалі, я майстриня зображати лікарняну роздолобу, але такого давно не зустрічала.
Лікар мені каже:
- Роздягайтесь і показуйте, що у вас там.
Я перепитую:
- Обидві ноги показувати?
- Як хочете.
???
Я знов не можу зрозуміти, бо той варикоз нещасний у мене на правій нозі, але ж , мабуть, лікар має оглянути і ліву, щоб порівняти, а тут "як хочете". Ще й примовляє," не можу ж я вас заставити". От халтурщик,ліньки на другу ногу подивитись. Не діждешся!
Словом, роздягла я обидві ноги, лікар здалеку липнув, перепитав "оце тут" і взявся писати щось у картку. Каже, випишу вам ліки, але прийматимете у третьому триместрі, бо зараз не можна. Я, вискакуючи з образу лікарняної роздолоби, запитую так чемно:
- А зараз що робити?
- Еластичний бинт носити або панчохи, - професійно рекомендує лікар.
Я продовжую цікавитись, а що ж краще для моєї правої ноги. І чую у відповідь, "а що вам більше подобається"!.
Я вже скаженію, але чемно прошу пояснити, в чому ж різниця. Лікар дивується ( от невігласка) і завченно тарабанить, що з бинтом можна регулювати тиск, а панчохи естетичніше на нозі виглядають. Запихаючи багатостраждальну ногу в чобіт, перепитую щодо розмірів панчіх. Як їх випускають:одного розміру чи різних? Лікар вправно відсилає до аптеки, скажете свій розмір і вони вам підберуть.
І тут я згадую про антиварикозні колготки, які продаються в кіосках "Здоров"я і ще щось ". Такий кіоск на першому поверсі в обласній поліклінці теж є.
- А от антиварикозні колготи, варто їх купувати?
- Не знаю, ви в продавців запитайте, - остаточно добиває мене лікар з гордою назвою "судинний хірург".

Вже в коридорі дочікуюсь папірця з діагнозом і починаю вивчати прописані ліки. Першим номером йде гель "Венітан", який рекламують в усіх телевізорах і жіночих консультаціях. В нашій просто біля дверей гінеколога стенд з його рекламою висить.І тільки я попхалась в обласну поліклініку , вистояла чималеньку чергу, щоб отримати рекомендацію мастити ним ноги.

- Слухай, - тривожиться подруга, - може це не лікар був, а який-небудь сантехнік.
- Ні, це точно був лікар. З ним ще медсестра сиділа.

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 06:44 am
Powered by Dreamwidth Studios