rich_ka: (Default)
Мрії збуваються. Такий висновок мусила зробити Марта, головна героїня повісті "Хризантеми". Якщо дуже любиш сніг, знайдеться людина, яка тобі влаштує "сніг уліті".

Багато знайомих і багато з родини відійшло на той світ…
Пробую словами рятувати їх від забуття, від неіснування…

Пам’ятаю:я мала тоді три, може, чотири роки. У нас бував частіше, ніж інші, товариш батька. Батько називав його по імені:Франек.
Пан Франек приносив мені забавки, але я не хотіла ляльок, ні інших забавок, я воліла картини або камінчики, «кльоцки», що з них можна будувати. Також радо слухала казок.
Пан Франек розказував часто казку про дивний край, де ростуть дерева з золотистими листками, де течуть срібнолисті струмочки, де є озера з цвітами водяних лілій…
Читати далі )
….
Пан, що питав мене «Правда, ти мене любиш?» - не приходив. Мені нічого не казали, але я зачула – хоча тоді мало що зрозуміла – що він, пан Франек, застрілився…
Смерть… Самозгуба… Лишив свою маму, сиву-сиву й одиноку. Щось дуже нестерпуче приневолило його до самозгуби. Лишив своє гарно уладжене мешкання, де все було золоте – як у казці…
Ніколи про цю подію я з батьками не говорила, і о. Грабовинський не вмів вияснити тої самозгуби: чи причиною самозгуби був якийсь американський дуель, чи фінансова криза, спричинена казковою обстановкою, чи туга і те – без відповіді безнадійне запитання: «Чи ти мене любиш ?»
rich_ka: (Default)
Була весна і Великоднє Свято" - так про своє народження 18 квітня 1860 року напише Юлія Шнайдер, більше відома як українська письменниця Уляна Кравченко.
Я люблю її багато років, самовіддано і палко. Гризе мене думка, що так мало люди знають про її творчість. І от додаю у свій щоденник,всупереч всім шкільним програмам, уривки з її автобіографічної повісті "Хризантеми".
Щиро дякую за таку ідею подрузі olena_nekora, бо якби не вона, забігалася б я у метушні і нічого такого не придумала б. Та ще й, пані Олено, Ви виявились першою людиною за рік існування цього щоденника, яка зацікавилась "Хризантемами" і Уляною Кравченко.

Отже, слово Уляні Кравченко:

У мене є почуття безсторонности і правди. Нічого для себе з багатства цього світу я не бажала і не бажаю.
Я не хотіла бути людиною, тільки квітом. Моя мати, пам'ятаю, казала: « На світі повинні бути самі квіти. У квітах є щось із усього, що гарне, у квітах є екстракт, квінтесенція краси, у квітах є і блиски зір і перлів чар – а нема нічого, нічого нема у квітці, що нагадувало б людину. Кожна квітка досконала у своїй формі, до неї не можна вже нічого додати.»
Квіти не знають нічого про смерть. Хто сказав мені перший раз про смерть? Хто дав мені тугу?
Тільки раз стояла душа на порозі двох світів , коли піднялася з кругів дрібних людських забаганок…
В найранішій молодості найбільше переповнював моє серце трагізм нетривкости, переминання всього. Не зараз погодилась я з дисципліною буття, закон, якого людина ніяк не в силі змінити.
rich_ka: (Default)
Згадати, коли це сталося, важко.Десь я вже я писала про бібліотеку на горішньому поверсі нашого сільського будинку. Переважно вона складалась зі старих журналів і газет. Дещо дожило до нинішніх часів. Так от, в дитинстві я перечитала чи не кожен журнал, окрім "Блокнота агітатора",звичайно, по кілька разів. В одному журналі, наче "Жовтень", я натрапила на повість про життя в Галичині перед другою світовою війною.

Це вже зараз я можу сказати, про що там йшлося. А тоді? Повість була без початку і без кінця. Журнал з серединкою твору .
Читати далі )

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 06:45 am
Powered by Dreamwidth Studios