Dec. 31st, 2014

rich_ka: (Default)
Зробила сама собі подарунок, купила давно бажані спогади Ірини Жиленко. Я цю книжку два роки тому потроху читала в книгарні"Є", так, по кілька сторінок.:) Нарешті купила. Почала читати, як всі порядні люди, з початку. Початок мене трохи розчарував, стиль авторки іноді занадто моралізаторський і безапеляційний, і краще не звертати уваги на її висновки, подані в формі "робіть саме так", бо дратує, і не те, щоб дратує, ріже слух. Але то дрібниці, можна пережити.:)
Призом стали чудові описи київських повоєнних дворів, родинні перекази, дитячий садок і шкільні роки. Для мене дивним було, що вже тоді в київських повоєнних школах збирали на подарунки для вчителів (директорці подарували чорнобурку на ці гроші!),і тоді ж вже була імітація дитячої творчості . Це коли для виконання домашньої роботи наймають художника, а вчителі роблять вигляд, що так має бути. І роботи, виконані самостійно дитиною, отримують низьку оцінку, а діти, за яких попрацювали батьки, мають "відмінно". Вдячна Ірині Жиленко за шкільні спогади, і за те, що не намагається вона ні прикрасити, ні виправдати вчителів, ото чорно-темно-гнітюче, і навіть дивно, що при такій невдалій шкільній обстановці дитина змогла творити! А ще виявилось, що Ірина всиновлена дитина. Насправді, її мати була її сестрою, а батьком - був той, кого вона вважала своїм дідусем. Ось так. Мати-сестра, коли дитина погано себе поводила, погрожувала віддати її назад в дитячий будинок, розігрувала телефонну розмову "алло, дєтдом, заберітє дєвочку!". А правду про свою справжню маму Ірина дізналась від своєї доньки, тій розказала бабуся, мовляв, Ірина думає, шо вона нам зовсім нерідна, а вона донька дідуся. Отаке. Піду ще почитаю. Бо, поки що, замість роздумів про творчість читаю про сімейні драми.

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 06:41 am
Powered by Dreamwidth Studios