Jan. 23rd, 2014

rich_ka: (Default)
Дорогі мої друзі!  Настали у нас важкі часи. Веселі, друзі, часи настали.
Мені дуже страшно.
Все, що я можу написати.
Щойно була у Вінниці на Майдані. Бачила друзів, старих і нових. Декого знала з соціальних мереж, а тепер, нарешті, побачила наживо.
Могла б щось написати про політичну ситуацію і прогнози. Та не знаю, що писати. Немає в мене прогнозів. Кров батьків, пролита марно за пропащу волю...- це  згадується Леся Українка. Думаю про карму. Про те,що в мого покоління було порівняно мирне життя. В юності багатьох хлопців вбито в Афганістані, а далі - мирно ми жили. Важко, але мирно.
Тепер настав нам час випробовувань. І треба його приняти. Прожити. Плакати, боятись, перемагати свій страх. І - жити.
Навіть не думала ніколи, що побачу таке в своїй країні.  Що доживу до вбивств людей на бариках. Що справу, якою я займалась багато років, найменують іноземною агентурою.
Ніколи не думала, і - ось воно є.
Дуже страшно. Дівчата у ФБ просять не нагнітати, але справді страшно. Хочу виписати свій страх. Просто фізично його відчуваю у тілі. Страх, що сковує плечі. Десь там ниє, ззаду. Така метафора, що носимо за плечима. Я - страх. Хотіла б радість і надію, а ношу страх.
А можливо, все дуже і дуже просто. Просто викинути той страх з торби, яку тягну за плечима. Поклати туди радість, чи нехай пуста буде. Пуста - це програма мінімум.  А радість - може перекласти в серце? Нащо їй в торбі теліпатись?Тут  глибоке філософське питання, де носити радість? В якому  місці свого тіла?
На цій оптимістичній ноті я закінчую свої писання.
До побачення, друзі мої . До зустрічі в новій Україні.
До речі, я у ФБ: https://www.facebook.com/profile.php?id=100000250353317

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 07:23 am
Powered by Dreamwidth Studios